67. Відкриття другого фронту і міжсоюзницькі відносини в 1944 р.

 

З огляду на швидке просування радянських військ на Захід керівники США та Англії стали поспішати з планами наступу в Європі. Американська преса попереджала: «Росіяни мо­жуть здобути не тільки Берлін, а й Париж».

4 червня 1944 р. англо-американські війська вступили в Рим, хоч Італія оголосила про свою капітуляцію ще 8 вересня 1943 р.

Через два дні — 6 червня  1944 р. — союзники висади­лися в Нормандії, на півночі Франції. Вони, нарешті, від­крили другий фронт в Європі, дочекавшись наближення фактичного краху Німеччини. Експедиційні сили, що брали участь у цій операції під назвою «Оверлорд» під команду­ванням генерала Д. Ейзенхауера, налічували 37 дивізій, 12 бригад, 13,3 тис. літаків, понад 6 тис. кораблів. Німці ма­ли там не більше за 10 дивізій (чекали висадки дещо східні­ше, в районі Па-де-Кале). Через місяць їх було вже 29, але в цілому співвідношення сил на плацдармі в Нормандії на­прикінці липня було на користь союзників: за кількістю солдатів і офіцерів вони переважали ворога в 2,5 рази, за танками— в 2,7 і за бойовими літаками — майже в 22 рази. Американо-англійський військовий флот повністю панував на Атлантичному океані і в Північному морі.

Операція союзників була добре підготовлена й успіш­но виконана. Й. В. Сталін у посланні У. Черчіллю 11 червня 1944 р. зазначав, що «десант, задуманий у гранді­озних масштабах, удався повністю... історія війн не знає іншої подібної акції з точки зору її масштабів, широкого задуму й майстерності виконання». В результаті висадки союзних військ у Нормандії Німеччина, нарешті, опинилася під тиском двох фронтів, що прискорило її розгром.

За перший тиждень боїв у Нормандії союзні війська розширили захоплений ними плацдарм до 80 км по фронту й 17 км у глибину. Потім наступ дещо сповіль­нився, наприкінці липня вони збільшили плацдарм до 100 км по фронту і до 50 км у глибину.

На вирішальному радянсько-німецькому фронті Червона Армія в цей час перейшла в грандіозний наступ. Вона роз­громила ворога на Карельському перешийку, біля Петроза­водська і в Білорусії, визволила частину Польщі й підійшла до кордонів Східної Пруссії, розгорнула наступ у Прибалти­ці й західних областях України. Тільки в Білорусії з 23 черв­ня до кінця липня німецько-фашистські війська були відки­нуті на 500-600 км. Як зазначив У. Черчілль в англійському парламенті 2 серпня 1944 р., Червона Армія у війні «відігра­ла головну роль і випускає кишки з німецької армії».

25 липня 1944 р. почався новий наступ англо-амери­канських військ, які на кінець серпня зайняли всю територію Північно-Західної Франції, за винятком окремих пор­тів у Бретані. 15 серпня союзники висадилися в Південній Франції й почали наступати на північ одночасно з розши­ренням бойових операцій французького руху Опору. 25 серпня в результаті повстання парижан була визволена столиця Франції. Все це зміцнювало антигітлерівську коа­ліцію й наближало її перемогу над Німеччиною.

 

68. Проект Східного пакту та вступ срср до Ліги Націй.

 

Німеччина 19 жовтня 1933р. заявила про вихід з Ліги Націй. Вона наполягала на створенні своєї армії в 300тис чоловік і збільшенні кількості німецьких танків, авійації та артилерії. Стався розрив між "третім рейхом" та іншими державами. З 1934р. Німеччина почала гарячково переозброюватися. В Європі таким чином нею було створено вогнище майбутніх агресивних дій і війни. Франція перед загрозою Німеччини почала змінювати своє ставлення до СРСР. Її зближення з Радянським Союзом посилилось після укладення в 1932р. радянсько-французського пакту про ненапад. 16 травня 1933р. палата депутатів Фр. ратифікувала цей пакт. Особливо велику роль у зближенні двох країн відігравав міністр закордонних справ Фр. Луї Барту, який намагався після виходу Японії та Німеччини з Ліги Націй зміцнити цю організацію шляхом запрошення до неї Радянського Союзу.

Весною 1934р. Барту запропонував укласти договір між Німеччиною, СРСР, Фінляндією, Естонією, Латвією, Польщею та Чехословаччиною з приєднанням Франції про взаємну гарантію кордонів і воєнну допомогу в разі агресії. Фактично ідею Барту підтримали лише Чехословаччина та СРСР. Польща після підписання в січні 1934р. угоди з Німеччиною на 10 років про ненапад і "мирне вирішення суперечок" разом з Німеччиною відмовилася від "Східного пакту".

З травня 1934р. почалися франко-радянські переговори, обидві держави схвалили проект Барту. Але ідея "Східного пакту" практично була зірвана вбивством Барту разом з королем Югославії Александром у Марселі. Замах здійснили 9.10.1934 хорватські терористи, керовані гітлеровцями. Наступник Барту П'єр Лаваль став проводити політику "задобрювання" й "умиротворення" Німеччини.

Цим пактом була б створена колективна система безпеки. Проте через те, що Англія, Німеччина, а також ряд східноєвропейських держав відхилили пропозицію щодо утворення Східного пакту, можливість досягнення колективної безпеки в Європі було втратчено.

Срыв реализации проекта "восточного пакта"

      В июне, по завершении франко-британских переговоров в Лондоне, свою точку зрения на проект изложила Великобритания. Британский кабинет заявил, что поддержит пакт, если в результате его заключения будет полностью восстановлено равноправие Германии в международных отношениях. В частности, в Лондоне предложили преобразовать двусторонние франко-советские гарантии в связи с планировавшимся пактом в трехсторонние - с участием Германии.

      Иными словами, не только Франция и СССР должны были бы гарантировать границы друг друга, но каждый из них - границы Германии. Британские поправки в принципе даже усиливали принцип равновесности в отношениях между тремя континентальными державами по сравнению с тем, как это предусматривалось во французском проекте. С позиций, аналогичных британским, высказалась по поводу "восточного пакта" Италия. СССР и Франция согласились с этими поправками. За региональный блок выступили Чехословакия и Литва.

      Однако германское правительство медлило с ответом. Ожидая германской реакции, не давала ответа и Польша. Опасаясь осложнить отношения с Варшавой и Берлином и под непосредственным влиянием польской дипломатии правительства Эстонии и Латвии заявили, что они согласятся с созданием блока лишь в том случае, если к нему присоединятся Германия и Польша. Финляндия вообще никак не стала реагировать на французские инициативы.

      В сентябре 1934 г. Германия официально отклонила предложения о "восточном пакте", заявив, что она готова рассмотреть вопрос о заключении двусторонних договоров о ненападении и консультациях, но не многостороннего пакта о взаимопомощи. Вслед за тем и Польша уведомила Францию о невозможности своего участия в "восточном пакте" при отсутствии в нем Германии. Польское правительство также отказалось обсуждать вопрос о предоставлении гарантий ненападения Чехословакии и Литве, хотя именно этого ожидали от Варшавы в Праге и Каунасе, опасаясь ее территориальных претензий.

      Отказ Польши и Германии от плана "восточного пакта" имел разные последствия для позиции Чехословакии и Литвы. Первая стала еще более решительно выступать за международные гарантии своей безопасности. Вторая, в силу географического положения чувствуя себя более уязвимой, стала уклоняться от продолжения переговоров о "восточном пакте". В итоге за региональный блок высказались три страны - Франция, Чехословакия и СССР. Однако их переговоры были осложнены после того, как в начале октября 1934 г. в Марселе хорватские террористы совершили новое покушение на прибывшего туда с официальным визитом короля Югославии Александра. Вместе с королем был убит и сопровождавший его Л.Барту.

      Сменивший его на посту министра социалист Пьер Лаваль не был сторонником военно-политического сотрудничества с СССР. Тем не менее, в декабре 1934 г. в Женеве П.Лаваль подписал вместе с М.М.Литвиновым соглашение о взаимной заинтересованности Франции и СССР в заключении Восточного регионального пакта. Стороны выразили намерение добиваться реализации этой идеи и не вступать с другими державами в переговоры, которые могли бы помешать реализации проекта. Фактически это был протокол о намерениях. Через несколько дней к нему присоединилась Чехословакия. Но отныне переговоры стали смещаться в иное русло: вместо широкого общерегионального пакта речь пошла в основном о двусторонних, хотя и взаимосвязанных, договорах СССР с Францией и Чехословакией.

      На советско-французских отношениях, равно как и на образе Советского Союза в мире, в это время крайне негативно сказывались события в СССР. Почти одновременно с подписанием в Женеве советско-французских документов, в декабре 1934 г. в Ленинграде был убит С.М.Киров. Убийство послужило поводом для перехода Сталина к массированному террору против своих политических противников. Происходящее подрывало репутацию Советского Союза во Франции и в мире в целом. Политически и психологически демократическим политикам было трудно находить аргументы в пользу сотрудничества с Москвой в такой деликатной сфере, как военная.