63. Вступ у війну Сполучених Штатів Америки, її завершення і наслідки.

 

США довго не брали участі у війні. Зовнішня політика, що спира­лася на доктрину Монро (1823 p.), й сильні ізоляціоністські кола у США стримували вступ США до будь-якого з блоків.

Причини вступу США у війну:

1. Фінансовий капітал був пов’язаний з Британією;

2. Британія оголосила морську блокаду, за умови цієї блокади США вже не могли торгувати з 4-союзом;

3. В Росії в лютому 1917 року відбулась революція, що загрожувала порушенням балансу сил;

З лютого США розірвали дип­ломатичні відносини з Німеччиною й 6 квітня 1917р. всту­пили у першу світову війну. Спочатку цей вступ характеризувався лише наданням фінансової допомоги і лише після лютневої революції постало питання про направлення військ в Європу.

Після вступу в війну в травні 1917 року було оголошено загальну військову повинність.

Вступ у війну забезпечив американським промисловцям нові військові замовлення. В країні було запроваджено військову повинність, були ухвалені закони про нові асигнування на озброєння армії й флоту.

Найголовнішим було те, що США мали намір затвердити своє лідерство на земній кулі, взяти на себе роль світового арбітра, очо­лити процес перебудови всієї системи міжнародних відносин.

США незамедлительно расширили масштабы экономической и военно-морской помощи союзникам и начали подготовку экспедиционного корпуса для вступления в боевые действия на Западном фронте. Генерал Джон Першинг был назначен главнокомандующим и энергично принялся за организацию вооруженных сил.

С начала марта 1918 союзники сдерживали мощное наступление немцев. К лету при поддержке американского подкрепления удалось развернуть контрнаступление. Армия США сыграла значительную роль в разгроме Германии, успешно действуя против вклинившейся Сен-Мийельской группировки противника и приняв участие в общем наступлении союзных войск.

Для эффективной организации тыла Вильсон пошел на беспрецедентные меры государственного контроля над экономикой. Закон о федеральном контроле, принятый 21березня 1918, перевел все железные дороги страны под начало Уильяма Макаду, а специально созданное военное управление железных дорог должно было покончить с конкуренцией и обеспечить строгую координацию их деятельности. Военно-промышленное управление было наделено расширенными полномочиями контроля над предприятиями с целью стимулирования производства и предотвращения излишнего дублирования. Руководствуясь законом о контроле над продуктами питания и топливом (август 1917), Герберт Гувер, глава федерального ведомства по контролю за продуктами питания, зафиксировал цены на пшеницу на высоком уровне и с целью увеличения поставок продовольствия в армию ввел т.н. «безмясные» и «беспшеничные» дни. Гарри Гарфилд, руководитель ведомства по контролю за топливом, тоже предпринял жесткие меры в отношении производства и распределения топливных ресурсов. Кроме решения военных задач, эти меры принесли немалые выгоды малоимущим социальным слоям, в частности фермерам и промышленным рабочим.

Помимо крупных затрат на развитие собственной военной машины, США предоставили столь большие кредиты союзникам, что в период между декабрем 1916 и июнем 1919 общий долг последних (вместе с процентами) вырос до 24 262 млн. долл. Крупные расходы стали возможными лишь благодаря выпуску облигаций Займа свободы. Серьезным изъяном внутренней политики Вильсона стала его неспособность надежно защитить гражданские свободы: военная истерия внутри страны вылилась в преследования американцев немецкого происхождения, членов антивоенных групп и других инакомыслящих.

Вільсон і його оточення почали формувати програму післявоєнного світоустрою. Вільсон звернувся до Британського прем’єра Ллойд-Джорджа  з тим, щоб розголосити всі доки які були підписані між США і Британією (причиною цього було те що СРСР в своєму декреті про мир проголосив відкритість ЗП – США немогли допустити щоб в цьому першим був союз).

США почали формувати флот, що призвело до занепокоєння Британії.

Восени 1917 року – на засіданні комітету Вільсон сказав:

після 1 світової Європа буде послабленою, що призведе до формування нової системи МВ

США буде допомагати Європі здійснювати реконструкцію після 1 світової – що дасть змогу США нав’язувати свої правила.

Грудень 1917 року – в Брест-Литовську переговори між Рад Росією і 4-ним блоком про вихід Рад Рос з війни (другий етап 9 січня). Лінія Гофмана. Росія має визнати незалежність України, підтвердити незалежність Фінляндії – Ленін наказав прийняти ці умови, але Троїцький відмовляється і їде з переговорів. Німці в шоці. Кольман (представник Німеччини) пропонував діалог щодо цих питань, 4-блок був готовий йти на поступки, але Троїцький просто їде з переговорів і проголошує демобілізацію.

            Німці знов почали наступ. 23 лютого – формується нова Червона армія.

1-3 березня – 3-ій етап переговорів в Брест-Литовську – умови найтяжчі. Він передбачав: припинення стану війни, демобілізацію російської армії, відторгнення від Росії Прибалтики, Білорусії й України, визнання Росією Центральної Ради, виведення російських військ з Карса, Ардагана й Батума, відновлення невигідного для Росії торгового договору 1904 року. Загалом було підписано 6 документів: мирний договір Росії з державами 4-союзу (13 статтей), заключний протокол та додаткові договори з кожною з цих держав. Умови німців були прийняті і підписані. В Росії його ратифікували 15 березня 1918 року. 17 березня він був ратифікований Німеччиною – і відповідно набрав сили.   

Після укла­дення Берестейського миру Німеччина розпочала новий наступ на Заході. Проте у червні 1918 p. країни Антанти за підтримки США вдалися до контрнаступу й почали звільнювати окуповані території. Водночас союзники роз­горнули наступ на Балканському півострові. Ця опера­ція змусила Болгарію 29 вересня вийти з війни, а наступ англійських війську Сербії, Месопотамії й Палестині при­мусив ЗО жовтня 1918 p. капітулювати Туреччину.

Революційні події В Австро-Угорщині спричинили відокремлення від усіх південнослов'янських провінцій. 4 грудня було утворене Королівство сербів, хорватів та словенців (з 1929 p. - Королівство Югославія). До Украї­ни приєдналася Північна Буковина, до Польщі - Галичи­на. ЗО - 31 жовтня спалахнули масові революційні виступи у Відні. Було сформовано Тимчасовий уряд Австрії. З ли­стопада австрійський уряд від імені Австро-Угорщини, яка фактично перестала існувати, підписав перемир'я з Антантою. 12 листопада Австрія проголосила себе рес­публікою.

Революційна активність зрос­тала й на території Німеччини. Утворювалися Ради (в Кілі, Бремені, Ессені, Кельні, Мюнхені, Шверині, Дрездені й т. ін.). 8 листопада у Баварії було повалено монархію й проголошено республіку. 9 листопада повстання охопи­ло Берлін.

За таких умов німецька делегація 11 листопада 1918 p. у Комп'єнському лісі підписала угоду про пе­ремир'я з державами Антанти. Перша світова війна завершилася.

Німеччина, визнавши свою поразку, зобов'язалася негайно вивести свої війська з окупованих західних те­риторій та лівого берега Рейну, передати державам Ан­танти військовий флот, озброєння та військове майно.

В результаті війни з 70-ти млн. чоловік, які воювали на її фронтах, близько 10 млн. було вбито й 20 млн. - поранено. Матеріальні втрати країн-учасниць склали 208 млрд. доларів.

Після завершення першої світової війни постало пи­тання мирного врегулювання повоєнних проблем.

64. 1 World War!!!!

 (28 июля 1914 — 11 ноября 1918) — один из самых широкомасштабных вооружённых конфликтов в истории человечества.

Это название утвердилось в историографии только после начала Второй мировой войны в 1939 году^[2]. В межвоенный период употреблялось название «Великая война» (англ. The Great War, фр. La Grande guerre), в Российской империи её называли «Второй Отечественной», а также неформально (и до революции, и после) — «германской»; затем в СССР — «империалистической войной».

Непосредственным поводом к войне послужило Сараевское убийство 28 июня 1914 года австрийского эрцгерцога Франца Фердинанда девятнадцатилетним сербским террористом, студентом из Боснии Гаврилой Принципом, который являлся одним из членов террористической организации «Млада Босна», боровшейся за объединение всех южнославянских народов в одно государство.

В результате войны прекратили своё существование четыре империи: Российская, Австро-Венгерская, Османская иГерманская (хотя возникшая вместо кайзеровской Германии Веймарская республика формально продолжала именоватьсяГерманской империей). Страны-участницы потеряли около 12 млн человек убитыми (считая мирных жителей), около 55 млн были ранены^. Четверной союз: Германия, Австро-Венгрия, Османская империя, Болгария.

Антанта: Россия, Франция, Великобритания.

Союзники Антанты (поддержали Антанту в войне): США, Япония, Сербия, Италия (участвовала в войне на стороне Антанты с 1915 года, несмотря на то, что была членом Тройственного союза), Черногория, Бельгия, Египет, Португалия, Румыния,Греция, Бразилия, Китай, Куба, Никарагуа, Сиам, Гаити, Либерия, Панама, Гватемала, Гондурас, Коста-Рика, Боливия,Доминиканская республика, Перу, Уругвай, Эквадор.

28 июня 1914 года Гаврило Принцип, девятнадцатилетний боснийский серб, студент, член националистической сербской террористической организации Млада Босна, убивает в Сараево наследника австрийского престола эрцгерцога Франца-Фердинанда, приехавшего для ознакомления со вновь приобретёнными территориями, и его жену Софию Хотек. Это сараевское убийство австрийские и германские правящие круги решили использовать как предлог для развязывания европейской войны. 5 июля Германия обещает поддержку Австро-Венгрии в случае конфликта с Сербией.

23 июля Австро-Венгрия, заявив, что Сербия стояла за убийством Франца-Фердинанда, объявляет ей ультиматум, в котором требует от Сербии выполнить заведомо невыполнимые условия, в том числе: произвести чистки госаппарата и армии от офицеров и чиновников, замеченных в антиавстрийской пропаганде; арестовать подозреваемых в содействии терроризму; разрешить полиции Австро-Венгрии проводить на сербской территории следствия и наказания виновных в антиавстрийских действиях. На ответ было дано всего 48 часов.

В тот же день Сербия начинает мобилизацию, однако соглашается на все требования Австро-Венгрии, кроме допуска на свою территорию австрийской полиции. Германия настойчиво подталкивает Австро-Венгрию к объявлению войны Сербии.

25 июля Германия начинает скрытую мобилизацию: не объявляя её официально, на призывные пункты стали рассылать повестки резервистам^{[источник не указан 224 дня]}.

26 июля Австро-Венгрия объявляет мобилизацию и начинает сосредотачивать войска на границе с Сербией и Россией.

28 июля Австро-Венгрия, заявив, что требования ультиматума не выполнены, объявляет Сербии войну. Австро-венгерская тяжёлая артиллерия начинает обстрел Белграда, а регулярные войска Австро-Венгрии пересекают сербскую границу. Россия заявляет, что не допустит оккупации Сербии. Во французской армии прекращаются отпуска.

29 июля Николай II отправил Вильгельму II телеграмму с предложением «передать австро-сербский вопрос на Гаагскую конференцию»^[10] (в международный третейский суд в Гааге)^[11]. Вильгельм II не ответил на эту телеграмму^{[12][13][14][15]}.

29 июля в германской армии были прекращены отпуска.

30 июля началась частичная мобилизация во Франции.

31 июля в Российской империи объявлена всеобщая мобилизация в армию.

В тот же день в Германии было объявлено «положение, угрожающее войной». Германия предъявляет России ультиматум: прекратить призыв в армию, или Германия объявит войну России. Франция, Австро-Венгрия и Германия объявляют о всеобщей мобилизации. Германия стягивает войска к бельгийской и французской границам.

При этом утром 1 августа министр иностранных дел Англии Э. Грей обещал немецкому послу в Лондоне Лихновскому, что в случае войны между Германией и Россией Англия останется нейтральной, при условии, если Франция не будет атакована^[16].