27. Конфренція в Сан-Франціско і створення оон.

 

Напере­додні закінчення війни в Європі — 25 квітня 1945 р. — в Сан-Франциско (США) розпочалася конференція Об'єднаних Націй. Основна її мета — розробка Статуту ООН, проект якого підготувала конференція в Думбартон-Оксі в 1944 р.

В конференції брали участь США, СРСР, Англія й Китай (запрошуючі держави), глави делегацій яких по черзі головували на пленарних засіданнях, ще 22 країни, котрі підписали Вашингтонську декларацію 1 січня 1942 р., та держави, що оголосили війну Німеччині або Японії до 1 березня 1945 р. Загалом — 46 держав. Під час роботи конференції було запрошено також делегації України, Бі­лорусії, Аргентини та Данії. За Польщею залишили місце (до розв'язання суперечок щодо визнання її уряду). Від­мовили тоді Монголії та Албанії. Отже, учасниками кон­ференції — в майбутньому членами-засновниками ООН — стали 50 держав. Пізніше (15 жовтня 1945 р.) Польща підписала Статут ООН і стала 51-ю державою-засновни­цею ООН.

Усього за двомісячну роботу конференції в Сан-Фран­циско (з 25 квітня до 26 червня 1945 р.) відбулося 9 пле­нарних засідань і близько 400 засідань різних комісій та комітетів. Загальна кількість делегатів становила 282 чо­ловіки, разом з радниками і секретаріатом брали участь близько 1500 чоловік. Крім того, понад 3500 журналістів висвітлювали роботу конференції.

На початок роботи конференції негативно вплинув «твердий курс» щодо СРСР, який мав намір проводити новий президент США Г. Трумен. За кілька днів до кон­ференції, знаючи про завершення найближчим часом створення американської атомної бомби, Трумен загро­жував: «Росіяни скоро будуть поставлені на місце, і тоді Сполучені Штати візьмуть на себе керівництво рухом сві­ту». В день відкриття конференції на нараді у Вашингто­ні він заявив: «Якщо вона (атомна бомба), як я гадаю, вибухне, тоді в мене буде дубина проти цих росій­ських хлопців». Наполягаючи на недопущенні варшав­ського уряду до роботи конференції й на американсько­му формулюванні «принципу вето», Трумен рішуче під­креслював: «Я маю намір провести конференцію в Сан-Франциско, і, якщо росіяни не хочуть приєднатися до нас, то хай забираються до біса!»

Такий настрій американської делегації, підтриманої більшістю учасників (особливо з Латинської Америки), спричинив палкі дискусії, суперечки делегацій з різних питань.

Зовнішньополітичний курс Г. Трумена ускладнив ра­дянсько-американські відносини, зокрема з питань ви­знання уряду Польщі, членства держав ООН тощо. Лише напередодні конференції в Сан-Франциско на нараді міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії та Китаю (23 квітня 1945 р.) після тривалої дискусії було досягнуто спільне рішення про запрошення на конференцію делега­цій України та Білорусії.

Вже на другий день роботи конференції в Сан-Фран­циско (26 квітня) всі її делегації одержали меморандум і заяву уряду УРСР за підписами голови РНК України М. С. Хрущова й наркома Д. 3. Мануїльського, де зазна­чалося, що «український народ, який зазнав таких вели­ких жертв у цій війні та віддав усі свої матеріальні ресур­си справі розгрому ворога, український народ, солдати якого становлять принаймні одну п'яту Збройних сил Ра­дянського Союзу, життєво заінтересований у тому, щоб його зусилля та зусилля всіх народів Радянського Союзу, а також інших народів, що борються зі спільним ворогом, завершилися тривалим миром». Україна повідомляла про своє бажання приєднатися до ООН як одна з держав-фундаторів і всіляко «сприяти встановленню гарантій ми­ру та безпеки після війни».

27 квітня глави делегацій у Сан-Франциско підтримали заяву В. Молотова про запрошення України й Білорусії та включення їх до складу членів-засновників організації. ЗО квітня це рішення одностайно підтримали Виконавчий комітет і засідання глав делегацій, а потім і п'яте пленарне засідання конференції. І травня українська делегація в складі 12чоловік на чолі з Д. 3. Мануїльським вилетіла че­рез Москву, Сибір і Канаду до Сан-Франциско.

Члени делегації УРСР з 6 травня активно включилися в роботу комісій і комітетів конференції. Д. 3. Мануїль­ського обрали головою першого комітету першої комісії, де він справив велике враження на делегатів своєю еру­дицією і знанням багатьох мов. На прес-конференції 22 травня Д. 3. Мануїльський грунтовно висвітлив основ­ні напрями зовнішньої політики України й підкреслив го­товність українського уряду обмінятися дипломатичними та консульськими представниками з іншими країнами.

Член делегації віце-президент АН УРСР О. В. Палладін, який працював у першому й другому комітетах пер­шої комісії, неодноразово зазначав необхідність обов'яз­кового дотримання принципу єдності великих держав та одностайного вирішення ними найважливіших питань. Заступник голови уряду України І. С. Сенін, директор Інституту історії АН УРСР М. Н. Петровський, ректор Київського університету ім. Т. Г. Шевченка В. Г. Бондарчук, член-кореспондент АН УРСР П. С. Погребняк та помічники Д. 3. Мануїльського дипломати О. Д. Война й П. П. Удовиченко у виступах і матеріалах конференції підкреслювали необхідність дотримання поваги до прав і основних свобод людини, в тому числі й права на працю, спільної конструктивної роботи Генеральної Асамблеї й Ради Безпеки тощо, зробили вагомий внесок у розроб­лення Статуту ООН.

Українська діаспора в США, Канаді й Південній Аме­риці гаряче вітала появу України на міжнародній арені як члена-засновника ООН, з величезною увагою стежила за роботою її делегації на конференції в Сан-Франциско. Члени делегації виступали з доповідями перед ученими Стенфордського й Каліфорнійського університетів, перед діячами Американо-Російського інституту в США, перед українськими організаціями в США, Канаді та Англії. Зокрема, Д. 3. Мануїльський на зустрічі з громадськими діячами в США зазначав: «Тепер, коли війна в Європі за­вершилася й гітлерівці кінчають життя самогубством... треба подумати, між іншим, про відновлення культурних зв'язків між народами... Так давайте ж будемо спільно працювати на користь людської культури, на користь сус­пільного прогресу, що не знає кордонів».

Робота української делегації на конференції в Сан-Франциско була важливим кроком на шляху України до міжнародного визнання. На Статуті Організації Об'єдна­них Націй серед підписів представників її країн-фундато­рів зберігається підпис народного комісара закордонних справ України Д. 3. Мануїльського.

В той час загальне прагнення до миру було настільки сильним, що, як заявив глава делегації СРСР (після від'­їзду В. Молотова) посол у США А. Громико, «всі основ­ні труднощі вдалося подолати й успішно розв'язати по­ставлені перед конференцією завдання».

За пропозицією делегації СРСР учасники конференції компромісне вирішили питання про «право вето» (домо­вилися вважати питання про початок розгляду в Раді Без­пеки якогось конфлікту між державами процедурними, що знімало потребу в застосуванні «вето»), а також про збереження місця серед членів-засновників для Польщі тощо.

25 червня в оперному театрі Сан-Франциско в надзви­чайно урочистій обстановці всі делегації, стоячи й апло­дуючи, одноголосне прийняли Статут ООН. Наступного дня — 26 червня — в Будинку ветеранів у Сан-Францис­ко всі 50 делегацій підписали Статут ООН і Статут Міжнародного Суду. 15 жовтня це зробила Польща. Перши­ми поставили свої підписи делегати Китаю — першої жертви агресії.

24 жовтня 1945 р. після ратифікації Статуту ООН СРСР, США, Англією, Францією, Китаєм та більшістю держав — учасниць конференції в Сан-Франциско він набрав сили.

Цей день — 24 жовтня — щорічно відзначається як День Об'єднаних Націй.