Де шукати бойків?

Бойківщина розмістилася в середній частині Українських Карпат, між Лемківщиною на заході й Гуцульщиною на півдні.на думку вчених, у Х ст. земля бойків займала територію сучасних Бойківщини, Лемківщини разом з їх суміжними районами з півночі і з півдня.

Сучасні українські науковці бойківською землею вважають за сучасним адміністративним поділом південно-західну частину Рожнятівського, майже весь Долинський райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської області. Науковці з діаспори межі Бойківщини окреслюють від Великого Березного і містечка Балигород на заході – до Виноградова і Надвірної на півдні та Ходорова і Калуша на сході.

В історико-етнографічному дослідженні «Бойківщина», що побачило світ у 1982 р., вміщено мапу, згідно якої близько 250 місцевостей визнані бойківськими. Насправді ж їх значно більше. Земля бойків обмежувалася не державними кордонами України, а простягалася аж до пасма Високого Ділу, що розпочинався за сотні кілометрів від сучасного українсько-польського кордону. Після ІІ світової війни бойків депортували з рідних земель, що входили до складу Польщі, в УРСР. Ще кілька десятків тисяч бойків розпорошено в 1947 по західній Польщі в рамках акції «Вісла».

Сьогодні можна однозначно ствердити, що депортації перекреслили культуру західної Бойківщини. Майже третина бойківської землі являє собою руїну. Значна частина бойківських сіл, переважно вздовж ріки Сян, спалені, більшість церков і пам’яток бойківської культури – знищені, а на деяких цвинтарях не лишилося жодного хреста. Майже третина бойків, як в Польщі, так і в Україні, поступово асимілюється в місцях нового мешкання, а отже, губить свою субетнічність. Західнобойківські говірки району Бескидів, що за своєю розмаїтістю і архаїчністю складали безцінний скарб української мови, втрачають своїх носіїв.

Звідки взялися – не знає ніхто

Походження бойків є однією з найбільших загадок історії українства. Хорватська дослідниця Н. Клаіч писала, що на бойків було витрачено більше чорнил, аніж їх було самих. Загадка виявилася настільки важкою, що тепер вже мало хто переводить на неї чорнила.

Не виключено, що бойки є частиною сербів, які лишилися у Прикарпатті після відходу основної маси сербів на захід. Антрополог Хведір Вовк, сучасник Івана Франка, довів подібність антропологічних рис бойків не лише до полтавчан, але й до південних слов’ян – сербів і хорватів, а також аргументував велику спільність з останніми бойків і лемків в обрядах і віруваннях. Хоча цілком можливо, що бойки – це також рештки асимільованих хорватами кельтів-боїв. Взагалі з кельтами бойків вже давно пов’язують частина істориків. Інші – завзято спростовують кельтську гіпотезу. Навіть з деяким роздратуванням, що вже надто хочеться гонористим галичанам виводити своє коріння від племен, які відіграли вирішальну роль у формуванні всього континенту.

Щоб не переповідати зарозумілі теорії, зауважимо, що бойки і справді мають риси, характерні також і для народів, яких вважають нащадками кельтів. По-перше, бойки, як бретонці чи шотландці, мали т.зв. «довгі хати» – це коли житлові й господарські споруди розміщувалися під одним дахом. По-друге, бойки по-особливому любили страви з вівса. Приготована за стародавнім рецептом киселиця цілком може вважатися вершиною кулінарного мистецтва бойків. Овес був компонентом і хліба, і зупи, і печива. Окрім того, бойки щиро вірили, що вівсяні страви дають силу і здоров’я, запобігають хворобам. Як відомо, кельтські народи також неабияк шанували овес.

По-третє, бойківські чоловіки, десь до середини ХІХ ст., а в високогірних регіонах аж до початку ХХ століття, мали звичай заплітати передні пасма волосся з двох боків в кіски. Відразу пригадується Іван Гаврилюк в фільмі про тухольських бойків «Захар Беркут». Щоправда, в ХІХ ст. парубки, а за ними й молоді чоловіки, нехтуючи цим звичаєм, почали обтинати довге волосся. Згодом, постарівши, вони знову поверталися до зачісок своїх предків – заплітали коси так само, як колись робили це колись кельти.

І нарешті, якщо уважно вдивитися у бойківську вишивку, навіть з рослинними мотивами, важко не помітити, що орнамент часто виявляється поділений на поєднані один з одним дрібні квадрати. Можливо, це також відгомін кельтського замилування клітинкою, що особливо колоритно знайшов втілення у шотландців. Також до кельтської теорії схиляють і деякі назви в Карпатах – наприклад, Бескид.