29 Вересня 1944 р. Славське було звільнено від німецько-фашистських окупантів.

Багато славчан пішли до лав Червоної армії, 38 мешканців села загинули на фронтах Великої Вітчизняно війни. Тут під час ВВв всього загинуло 136 солдат і офіцерів.

У братській могилі поховано 190 солдат, партійних і радянських робітників, які загинули у боротьбі за радянську владу. На пам'ятнику воїнам освячено фігуру Матері Божої

Фе́дір Іва́нович Заре́вич (* 30 вересня 1835, село Славське, нині смт Сколівського району Львівської області — † 13 січня 1879, містоСколе, нині Львівської області) — український письменник, журналіст. Псевдоніми — Юрко Ворона, Федько Клепайло, Ф. Чорногір. Засновник української періодики в Галичині.

Федір Заревич народився 30 вересня 1835 року в селі Славське (нині смт Сколівського району Львівської області) в сім'ї священика.

Навчався у гімназіях Станіслава (нині Івано-Франківськ) і Самбора.

Працював дрібним службовцем. Перебивався писанням листів і судових паперів для селян у Славську, а потім у Сколе, гірко бідував, ледве стягаючись на шматок хліба.

У 1860-х роках був активним діячем «народовського» руху.

У 1862—1863 роках редагував журнал «Вечерниці», 1867 року — газету «Русь».

Наприкінці життя охолов до літератури. Помер 13 січня 1879 року в місті Сколе (нині Львівської області) на 44-му році життя. Помер, як зазначає Валерій Шевчук, у повному забутті, хоч колись його ім'я було досить голосне в літературі, а твори мали популярність.

Перші вірші — «Руський борець» і «Пересторога другу» — Федір Заревич опублікував 1860 року в альманасі «Зоря галицкая яко альбум на год 1860».

Друкувався у журналах «Вечерниці», «Русалка», «Правда», газеті «Русь».

Найкращими прозовими творами Заревича вважаються повість із суспільного життя Галичини 1830-х — 1840-х років «Хлопська дитина» (1862) про зрушення у політичній свідомості інтелігенції після революції 1848 року, а також романтично-психологічне оповідання «Вітренниця» (1868).

У повісті «Хлопська дитина» Заревич дав образ пробудження галицьких українців. Героєм повісті є Степан — «хлопська дитина», що завдяки добрим людям здобуває освіту та стаєадвокатом, оборонцем селян. На дорозі його особистого щастя, одруження з Ганею, стає опікун Гані, священик-аристократ отець Євстахій. Але приходить 1848 рік. Під впливом великих подій отець Євстахій змінює свої погляди, стає демократом і погоджується на вінчання Степана з Ганею ^[2].

Заревич — автор оповідань на соціально-побутові теми («Чудний цвіт», «Родина», «У страха очі великі», «Дві сестри», «Німа», «Син опришка»), повісті «Хто не любив», публіцистичних статей.

1872 року Федір Заревич за мотивами української народної пісні створив історичну драму «Бондарівна». Того ж року вона вийшла окремим виданням. Музику до цієї драми написавАнатоль Вахнянин.

На творчості Заревича відчутно позначився виплив сентименталізму та романтизму.

Посмертні видання творів

1901 року у Львові побачив світ перший том «Творів» Федора Заревича, до якого увійшла повість «Хлопська дитина».

Оповідання «Чудний цвіт» увійшло до низки антологій, упорядкованих Юрієм Винничуком:

• «Огненний змій» (Київ: Молодь, 1990), в якій зібрано фантастичні твори українських письменників 19 століття,

• «Чорт зна що» (2004), присвяченої найпопулярнішому персонажеві української міфології — чортові,

• «Моторошні оповіді: Нічний гість».

Сколівські Бескиди — гірський масив в Українських Карпатах, частина Східних Бескидів. Розташований у межиріччіСтрию — Опору — Мизунки, у межах Львівської та Івано-Франківської областей. З північного сходу масив межує зПередкарпаттям, з північного заходу — з Верхньодністровськими Бескидами, з південного заходу і півдня — зі Стрийсько-Сянською Верховиною та Верховинським Вододільним хребтом, з південного сходу — з Ґорґанами. Приблизно посередині Сколівських Бескидів розташоване місто Сколе (звідси й назва масиву).

Рельєф відбиває моноклінальні структури Скибового покриву, складені товщами крейдово-палеогенного флішу. Простежуються асиметричні паралельні хребти-«скиби» з вершинами Видноха, Парашка, Високий Верх, Магура тощо. Шість таких скиб чітко простежуються вздовж автошляху Львів — Мукачево (автошлях М 06) між селами Семигинів —Козьова. Це хребти Береговий, Орівський, Сколівський, Парашки, Зелем'янка і Рожанка. Сформувалися ландшафтні комплекси крутосхилого ерозійно-денудаційного лісистого середньогір'я. В сучасному лісовому покриві домінують вторинні смеречники, розширилися площі вторинних лук, на найвищих рівнях збереглися фрагменти коріннихсубальпійських лук. Річкові долини терасовані, днища переважно розорані. Район пішохідного, водного та лижного туризму.

У Сколівських Бескидах існує кілька природоохоронних територій, зокрема Національний природний парк «Сколівські Бескиди» та Поляницький регіональний парк.

Ту́хля — історичне село в Україні, Сколівському районі Львівської області. Населення становить 2826 осіб. Орган місцевого самоврядування — Тухлянська сільська рада.

Село лежить у вузькій долині річки Опіру. У межах села в Опір впадають дві його порівняно великі притоки — Цигла і Головчанка.

У другій половині 1880-х рр. через село було прокладено залізницю Стрий-Мукачеве. У селі є залізнична станція, через нього також проходить автодорога до смт Славське — відомого гірськолижного курорту. Завдяки тому, що сюди зручно добиратися (чи з боку Львова, чи із Закарпаття), в селі швидко розвивається зелений туризм. Звідси зручно підніматися на довколишні гори, зокрема на східну частину хребта Зелем’янки (з північного кінця села), гору Кіндрат (1158 м., вершина широка, безліса) або гори Солиган (941 м), Яровище (909 м), Маківку (958 м) чи Клива (1072).

Тухля тісно пов’язане з життям і творчістю І. Франка. У селі є криниця Івана Франка, пам’ятник письменнику, а також церква, розписана Корнилом Устияновичем. Гірська місцевість навколо села є місцем історичних подій, які описані у творі Івана Франка«Захар Беркут». На південній околиці села, за річкою Опір, на горі Захар Беркут (964 м) височить статуя Захара Беркута — саме там, де за народними переказами, і поховано цю історичну постать. У селі є камінь, начебто саме той, яким перекривали гірський потік, що згубив татар. На ньому викарбовано пам’ятний напис. Варто відвідати ущелину, про яку писав Франко — «місце було надзвичайне, дике».

«	Стародавнє село Тухля — се була велика гiрська оселя з двома чи трьома чималими присiлками, всього коло пiвтора тисячi душ. Село й присілки лежали не там, де лежить теперiшня Тухля, але геть вище серед гір, у просторiй подовжнiй долинi, що тепер поросла лiсом i зоветься Запалою долиною.	»
— з повісті Івана Франка «Захар Беркут»