Глава 32 допити, очна ставка, пред’явлення для впізнання, перевірка показань на місці, слідчий експеримент

Стаття 236. Виклик для допиту

1. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач та їхні представники, а також свідок, судовий експерт, спеціаліст і перекладач викликаються повісткою до слідчого чи особи, яка здійснює дізнання. У повістці повинно бути зазначено: хто викликається і в якості кого, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені цим Кодексом. Вони можуть бути викликані також по телефону, телефонограмою чи телеграмою.

2. Повістка чи інше письмове повідомлення про виклик вручається особі, яка викликається, під розписку, а в разі її тимчасової відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім’ї цієї особи, представнику житлової організації, органу місцевого самоврядування чи адміністрації за місцем роботи або навчання. Неповнолітні особи викликаються через їхніх законних представників.

3. Затриманий чи взятий під варту підозрюваний, обвинувачений викликається через адміністрацію місця попереднього ув’язнення або тримання затриманих.

4. Експерт державної експертної установи викликається через її керівника.

Стаття 237. Встановлення місця перебування підозрюваного, обвинуваченого і розшук обвинуваченого

1. Якщо місце перебування підозрюваного, обвинуваченого невідоме, орган дізнання, особа, яка здійснює дізнання, слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, зобов’язані вжити необхідних заходів до встановлення місця його перебування.

2. З метою встановлення місця перебування підозрюваного, обвинуваченого слідчий своєю мотивованою постановою може оголосити його розшук. Розшук може бути оголошено одночасно із зупиненням провадження у справі.

3. Копія постанови про оголошення розшуку протягом доби після її винесення направляється прокурору та до відповідного органу розшуку. Одночасно слідчий направляє копії постанов про притягнення особи як обвинуваченого, обрання запобіжного заходу або затримання і доставлення до суду, а також повідомляє дані, які можуть знадобитися при здійсненні розшукових заходів.

4. Після оголошення розшуку слідчий продовжує вживати всіх необхідних заходів для встановлення місця перебування підозрюваного, обвинуваченого, а також інформує орган, який здійснює розшук, про нові дані, які можуть знадобитися при здійсненні розшукових заходів.

5. Орган, який здійснює розшук, зобов’язаний інформувати слідчого, прокурора про стан та результати розшуку.

6. При затриманні підозрюваного, обвинуваченого, якого розшукували і щодо якого є постанова судді про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або дозвіл суду на затримання і доставку його в суд, орган розшуку негайно повідомляє про це прокурора за місцем затримання. Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов’язаний перевірити, чи є затриманий розшукуваною особою. Переконавшись у наявності законних підстав для тримання під вартою, прокурор виносить постанову про етапування затриманого до місця провадження слідства чи суду.

7. При встановленні місця перебування обвинуваченого, щодо якого обрано запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою, орган розшуку відбирає від нього зобов’язання про явку до слідчого, у провадженні якого перебуває справа, а також негайно повідомляє про це останнього або здійснює привід обвинуваченого на підставі постанови слідчого. Така постанова може бути винесена слідчим одночасно з оголошенням розшуку.

Стаття 238. Встановлення місця перебування свідка або потерпілого

Якщо місце перебування свідка чи потерпілого невідоме або він ухиляється від проведення слідчих дій, орган дізнання, особа, яка здійснює дізнання, слідчий зобов’язаний вжити необхідних заходів до встановлення місця його перебування.

Стаття 239. Загальні правила проведення допиту

1. Допит проводиться в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності - за місцем перебування допитуваної особи.

2. Перед допитом слідчий повинен переконатися в особі викликаної (доставленої) для допиту особи, роз’яснити її права, відповідальність, а також порядок виконання допиту. Якщо у слідчого виник сумнів щодо володіння допитуваною особою державною мовою, він з’ясовує, якою мовою допитувана особа бажає давати показання, а за необхідності залучає до участі в допиті перекладача.

3. Під час допиту забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

4. За ініціативою слідчого або за клопотанням допитуваної особи може застосовуватися фотозйомка, звуко- чи (та) відеозапис, кінозйомка, матеріали яких зберігаються у кримінальній справі і після закінчення досудового слідства опечатуються.

5. Допитувана особа вправі використовувати під час допиту документи і записи.

6. За клопотанням допитуваної особи слідчий може надати їй можливість викласти свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту. Слідчий, ознайомившись із письмовими показаннями, може поставити додаткові запитання. Ці запитання і відповіді на них заносяться до протоколу. Правильність запису показань, запитань і відповідей на них засвідчується підписами допитуваної особи і слідчого, а також захисника та інших осіб, якщо вони брали участь у допиті.

7. Допит особи, яка є німою або глухою, провадиться за участю перекладача - особи, яка володіє технікою спілкування з німим або глухим. У протоколі зазначається про участь перекладача в допиті, він підписує протокол і за необхідності оголошує його допитаному.

8. Про участь у допиті та присутність під час допиту інших осіб обов’язково зазначається в протоколі допиту.

9. Особа, яка здійснює дізнання, проводить допити за тими ж правилами, що й слідчий.

Стаття 240. Допит підозрюваного

1. Підозрюваний допитується з приводу обставин, які підлягають доказуванню у справі.

2. Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту - не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання.

3. На початку допиту слідчий роз’яснює підозрюваному його права і обов’язки, передбачені статтею 45 цього Кодексу. У разі, якщо участь у справі захисника відповідно до статті 51 цього Кодексу не є обов’язковою, слідчий з’ясовує в підозрюваного, чи бажає він мати захисника, про що зазначається в протоколі допиту, та за необхідності вживає заходів до забезпечення участі захисника в справі.

4. Слідчий з’ясовує у підозрюваного, чи бажає він дати показання. Після цього слідчий пропонує йому дати показання по суті підозри, вислуховує їх і в разі необхідності ставить йому запитання.

Стаття 241. Допит обвинуваченого

1. Обвинувачений допитується по пред’явленому йому обвинуваченню, а також із приводу всіх інших обставин, які підлягають доказуванню. Він допитується в місці провадження досудового слідства, а в разі необхідності - у місці його перебування чи тримання під вартою.

2. Перший допит обвинуваченого слідчий зобов’язаний провести не пізніше двадцяти чотирьох годин після пред’явлення обвинувачення.

3. У разі, якщо участь у справі захисника відповідно до статті 51 цього Кодексу не є обов’язковою і обвинувачений не запросив захисника, слідчий запитує обвинуваченого, чи бажає він мати захисника, про що зазначається в протоколі допиту, та за необхідності вживає заходів до забезпечення участі захисника в справі.

4. На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислуховує показання обвинуваченого і, в разі необхідності, ставить йому запитання.

5. Обвинувачені допитуються окремо. Слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені в одній і тій же справі не могли спілкуватися між собою.

6. У разі необхідності обвинувачений може бути додатково допитаний по пред’явленому йому обвинуваченню, а також із приводу всіх інших обставин, які підлягають доказуванню.

Стаття 242. Протокол допиту підозрюваного, обвинуваченого

1. Про кожний допит підозрюваного, обвинуваченого слідчий складає протокол із додержанням правил, зазначених у статтях 94 і 95 цього Кодексу. Крім того, у протоколі допиту вказуються:

1) прізвище, ім’я та по батькові підозрюваного чи обвинуваченого;

2) рік, місяць, день і місце його народження;

3) громадянство;

4) рідна мова (або мова, якою особа вільно володіє);

5) освіта;

6) сімейний стан, склад сім’ї;

7) місце роботи, рід занять або посада;

8) місце реєстрації та фактичного проживання;

9) наявність судимості;

10) інші необхідні за обставинами справи відомості про нього, а також відомості про його стосунки з потерпілим, іншими підозрюваними чи обвинуваченими.

2. У протоколах подальших допитів підозрюваного, обвинуваченого дані про його особу, якщо вони не змінилися, можливо обмежувати зазначенням його прізвища, ім’я та по батькові.

3. Показання підозрюваного, обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи і за можливістю дослівно. За клопотанням підозрюваного, обвинуваченого він має право власноручно записувати відповіді на поставлені йому запитання.

4. По закінченні допиту слідчий пред’являє протокол для ознайомлення підозрюваному, обвинуваченому, захиснику та іншим особам, якщо вони брали участь у допиті або були присутні при ньому. За клопотанням підозрюваного, обвинуваченого протокол може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі. Підозрюваний, обвинувачений, його захисник мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов’язковому занесенню до протоколу.

5. Протокол підписують підозрюваний, обвинувачений та слідчий. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, підозрюваний, обвинувачений підписує кожну сторінку окремо. Якщо в допиті брали участь прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або інші особи, вони також підписують протокол, причому перекладач або особа, що володіє технікою спілкування з глухим чи німим, - кожну його сторінку.

6. При відмові підозрюваного, обвинуваченого від давання показань, а також у разі відмови підозрюваного, обвинуваченого чи інших осіб підписати протокол слідчий зазначає про це в протоколі.

Стаття 243. Допит свідка

1. Свідок допитується про обставини, які підлягають доказуванню у справі, окремо за відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли спілкуватись між собою до закінчення допиту.

2. Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє, у якій справі його викликано, роз’яснює йому права свідка, передбачені частиною шостою статті 67 цього Кодексу, і обов’язок розповісти все відоме йому в справі та попереджає про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за завідомо неправдиві показання за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України. Після цього слідчий з’ясовує стосунки між свідком і підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, пропонує йому дати показання. Після дачі свідком показань слідчий ставить йому запитання.

3. При допиті свідка може бути присутній адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, запрошений свідком для надання правової допомоги. Адвокат чи фахівець у галузі права вправі давати поради свідку щодо його законних прав та свобод, робити заяви з приводу їх порушень. Зазначені заяви підлягають внесенню до протоколу допиту свідка.

4. Особи, зазначені в частині третій статті 68 цього Кодексу, про кримінальну відповідальність за статтею 385 Кримінального кодексу України не попереджаються, їм роз’яснюється право відмовитися давати показання і те, що в разі згоди давати показання вони несуть кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання за статтею 384 Кримінального кодексу України.

5. Допит свідка, що є підозрюваним, обвинуваченим, засудженим в іншій справі або у виділеній в окреме провадження справі про цей же злочин, здійснюється за правилами, передбаченими частинами першою-четвертою цієї статті, але про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України він не попереджається.

Стаття 244. Допит неповнолітнього свідка

1. Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом слідчого - і віком до шістнадцяти років провадиться за правилами статті 243 цього Кодексу в присутності педагога, а за необхідності - психолога, лікаря чи законного представника неповнолітнього, які допомагають з’ясувати ступінь розвитку неповнолітнього та його можливості у сприйнятті і відтворенні фактів.

2. До початку допиту зазначеним у частині першій цієї статті особам роз’яснюється їхній обов’язок бути присутніми при допиті, а також право за дозволом слідчого ставити свідкові запитання і викладати свої зауваження. Запитання і зауваження заносяться до протоколу. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але воно повинно бути занесене до протоколу.

3. Свідкові, який не досяг шістнадцятирічного віку, роз’яснюється обов’язок дати правдиві показання, але про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за завідомо неправдиві показання за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України він не попереджається.

Стаття 245. Протокол допиту свідка

1. Про допит свідка складається протокол із додержанням правил, зазначених у статтях 94 і 95 цього Кодексу. Крім того, у протоколі допиту вказуються прізвище, ім’я та по батькові свідка, дата і місце його народження, а також відомості про його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим і потерпілим, а неповнолітнього - і про стосунки з його законним представником.

2. У протоколі зазначається, що свідкові роз’яснено його права та обов’язки і що його попереджено про відповідальність за відмову давати показання і за завідомо неправдиві показання.

3. Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються від першої особи дослівно, а за його клопотанням - ним власноручно.

4. По закінченні допиту слідчий пред’являє протокол для ознайомлення свідкові та особам, які брали участь у допиті або були присутні при ньому. На прохання свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право клопотати про внесення доповнень і поправок до протоколу. Ці доповнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.

5. Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що брали участь у допиті чи були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках, свідок, перекладач (особа, що володіє технікою спілкування з глухими та німими свідками) підписують кожну сторінку окремо. Якщо з якихось причин свідок підписати протокол не може чи відмовляється, слідчий зазначає про це в протоколі із указуванням мотивів або причин непідписання протоколу, про що повідомляє прокурора.

Стаття 246. Допит потерпілого

1. Допит потерпілого здійснюється з додержанням вимог, зазначених у статтях 239, 243-245 цього Кодексу. Перед допитом слідчий повідомляє потерпілого, що він має право відмовитися давати показання, та попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання за статтею 384 Кримінального кодексу України. Після цього слідчий з’ясовує стосунки між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим, між ним та його законним представником і пропонує потерпілому дати показання про відомі йому обставини, що підлягають доказуванню.

2. Про допит потерпілого складається протокол із додержанням вимог статтей 94, 95 цього Кодексу.

Стаття 247. Допит судового експерта

1. Ознайомившись із висновком судового експерта, особа, яка здійснює дізнання, слідчий можуть допитати судового експерта з метою одержання роз’яснень або доповнень до його висновку.

2. Про допит судового експерта складається протокол із додержанням вимог статей 94 і 95 цього Кодексу.

3. Судовий експерт попереджується про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України.

Стаття 248. Очна ставка

1. Слідчий може провести очну ставку між двома раніше допитаними особами, в показаннях яких є суперечності.

2. На початку очної ставки з’ясовується, чи знають особи, викликані на очну ставку, один одного та їхні стосунки між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за завідомо неправдиві показання, а потерпілі - за завідомо неправдиві показання. Особам, які мають право відмовитися від давання показань, роз’яснюється це право.

3. Викликаним на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з’ясування яких здійснюється очна ставка. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, за дозволом слідчого можуть ставити запитання один одному. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання має бути занесено до протоколу.

4. Оголошення показань, даних учасниками очної ставки на попередніх допитах, відтворення звуко-, кіно- і відеозапису дозволяється лише після дачі ними показань на очній ставці та внесення їх до протоколу.

5. Слідчий пред’являє протокол очної ставки особам, яких допитано, для прочитання або за їхнім проханням зачитує їм протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення або поправки підлягають обов’язковому занесенню до протоколу. Протокол очної ставки підписують кожна з допитаних осіб та слідчий, а також інші особи, що брали участь або були присутні на очній ставці. Кожна з допитаних осіб підписує також свої показання і кожну сторінку протоколу.

Стаття 249. Пред’явлення особи для впізнання

1. За необхідності пред’явлення особи для впізнання свідкові, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому слідчий попередньо з’ясовує, чи може він впізнати цю особу, допитує його про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу, про що складає протокол допиту. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, слідчий зазначає про це в протоколі. Забороняється попередньо показувати впізнаючому особу, яка має бути пред’явлена для впізнання, чи її зображення за винятками, передбаченими у частині шостій цієї статті, та надавати іншу інформацію про прикмети цієї особи.

2. Якщо впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а свідок, крім того, і за відмову дати показання, якщо таке право не надано йому законом.

3. Особа, що підлягає впізнанню, пред’являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності того, хто впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред’являються. Впізнаючому пропонується вказати на особу, яку він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав.

4. З метою забезпечення безпеки впізнаючого впізнання особи може проводитися в умовах, коли особа, яку пред’являють для впізнання, не бачить і не чує впізнаючого. Про умови такого впізнання зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред’являлася для впізнання.

5. При пред’явленні особи для впізнання особі, щодо якої відповідно до цього Кодексу вжито заходів безпеки, відомості про понятих до протоколу не вносяться і зберігаються окремо разом із відомостями про особу, взяту під захист. Слідчим вживаються заходи до збереження конфіденційності відомостей про понятих і виключення їхньої зустрічі з учасниками процесу.

6. При необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами кінозйомки чи відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами кінозйомки чи відеозапису не виключає можливості у подальшому пред’явлення особи для впізнання.

7. Пред’явлення особи для впізнання провадиться в присутності двох понятих. У випадках, зазначених у частині четвертій цієї статті, до проведення впізнання поняті повинні пересвідчитись у можливості впізнання за умов, у яких воно проводилося, про що зазначається в протоколі.

8. При пред’явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти, у тому числі для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші. Підставою для участі психологів і педагогів у впізнанні може бути необхідність врахування факторів сприйняття, особливостей віку впізнаючого чи його психічного стану та умов проведення впізнання.

Стаття 250. Пред’явлення предметів для впізнання

1. За необхідності пред’явити для впізнання предмет слідчий спочатку запитує у свідка, підозрюваного, обвинуваченого, чи може він впізнати цей предмет, допитує про ознаки цього предмета і обставини, за яких він цей предмет бачив, про що складається протокол допиту. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає предмет, проте може впізнати його за сукупністю ознак, слідчий зазначає про це в протоколі. Забороняється попередньо показувати впізнаючому предмет, який має бути пред’явлений для впізнання, та надавати іншу інформацію про його прикмети.

2. Якщо впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а свідок, крім того, і за відмову дати показання.

3. Предмет, що підлягає впізнанню, пред’являється впізнаючому в числі інших однорідних предметів, які по можливості не повинні мати різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Впізнаючому пропонується вказати предмет, який він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він його впізнав. Якщо інші однорідні предмети не існують, впізнаючому пропонується пояснити, за якими ознаками він впізнав предмет.

4. Пред’явлення предметів для впізнання провадиться в присутності двох понятих.

Стаття 251. Протокол пред’явлення для впізнання

1. Про пред’явлення для впізнання особи або предмета і про наслідки впізнання слідчий складає протокол із додержанням правил, зазначених у статтях 95 і 96 цього Кодексу. Крім того, у протоколі зазначаються прізвище, ім’я та по батькові впізнаючого (у випадках, передбачених статтею 80 цього Кодексу - псевдонім) і те, що свідок чи потерпілий попереджений про кримінальну відповідальність за неправдиві показання, а свідок, крім того, за відмову давати показання, якщо таке право не надано йому законом, наводяться дані про осіб і предмети, що пред’являлися для впізнання, і докладно зазначаються ознаки, за якими впізнаючий впізнав особу чи предмет, або зазначається, що впізнання провадилося за сукупністю ознак.

2. У разі проведення впізнання за правилами, зазначеними у частинах четвертій і п’ятій статті 250 цього Кодексу, у протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов’язково зазначається, що впізнання проводилося в умовах, коли особа, що пред’явлена для впізнання, не бачила і не чула впізнаючого, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання. У цьому випадку анкетні дані понятих, які бачили впізнаючого, до протоколу не вносяться, зберігаються разом із відомостями про впізнаючого і до кримінальної справи не долучаються.

3. Якщо проводилося фіксування ходу слідчої дії технічними засобами, до протоколу додаються фотографії осіб або предметів, що пред’являлися для впізнання, відеозапис або кіноплівка. У разі, якщо впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку впізнавали, не бачила і не чула впізнаючого, всі фотографії, відео- і кіноплівки, за якими може бути встановлена особа, що впізнавала, зберігаються окремо в опечатаному вигляді і надаються суду.

Стаття 252. Перевірка показань на місці

1. З метою перевірки або уточнення показань свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого слідчий вправі в присутності понятих, а за необхідності також за участю спеціаліста, перевірити їхні показання на місці події. При цьому особа вказує шлях слідування до місця події з указаного нею місця і у своїх показаннях відтворює події, щодо яких вона давала показання на допиті. За необхідності проводяться вимірювання, фотографування, кінозйомка, звуко- чи відеозапис, складаються плани і схеми, які додаються до протоколу. Забороняється попередньо показувати особі місце події та надавати іншу інформацію щодо нього.

2. Свідок і потерпілий до початку перевірки їхніх показань на місці попереджаються про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а свідок, крім того, за відмову дати показання, якщо таке право не надано йому законом.

3. Про перевірку показань на місці та про наслідки цієї дії слідчий складає протокол із додержанням правил, зазначених у статтях 94 і 95 цього Кодексу. Крім того, у протоколі записуються, за можливістю дослівно, пояснення особи, показання якої перевірялись, і проведені при цьому дії та їх результати.

Стаття 253. Слідчий експеримент

1. З метою перевірки і уточнення даних, які мають доказове значення, слідчий вправі в присутності понятих, а в разі необхідності - за участю спеціаліста, провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. За необхідності проводяться вимірювання, фотографування, кінозйомка, звуко- чи відеозапис, складаються плани і схеми, які додаються до протоколу.

2. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, обвинувачений, потерпілий чи свідок.

3. Проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров’я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не заподіюється матеріальна шкода.

4. Про проведення слідчого експерименту слідчий складає протокол із додержанням правил, зазначених у статтях 94 і 95 цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови, перебіг і результати експерименту.