1.6. Класифікація міфів16

Міфи етіологічні – (букв. "причинні", тобто пояснювальні) – це міфи, що пояснюють появу різноманітних природних, культурних і соціальних об’єктів, особливостей. Загалом, етіологічна функція властива для більшості міфів і є специфічною рисою міфу. Практично під етіологічними міфами розуміють насамперед розповіді про походження деяких тварин і рослин (або їхніх індивідуальних властивостей, ознак), гір і морів, небесних світил і метеорологічних явищі, окремих соціальних і релігійних інститутів, видів господарської діяльності, а також вогню, смерті тощо. Зразком найелементарніших, по-дитячому наївних етіологічних міфів можуть бути австралійські коротенькі розповіді, які пояснюють появу різних зовнішніх ознак окремих тварин.

Етіологічні міфи особливо поширені в первісних народів (натрапляємо на них і серед сучасних "примітивних" народів: аборигенів Австралії, папуасів Нової Гвінеї, мешканців Андаамських островів, бушмемів Африки та ін.). Найчастіше етіологічні міфи слабо сакралізовані, тобто їх зміст не оточений ореолом святості. Як особливий різновид етіологічних міфів можна виділити міфи культові, що пояснюють походження обряду, культової дії.

Література:

1. Токарев С.А. Этиологические мифы // Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Второе издание. Москва, 1987. Т. 2 (К-Я). С. 672. (StudyCD).

Українські етіологічні легенди:

2. "Человек и собака", "Свиньи", "Медведь", "Аист", "Черепаха", "Хлебный колос", "Овес и куколь", "Март, апрель и май", "Водка" // Драгоманов М. Малорусские народные предания и рассказы. Свод Михаила Драгоманова. Киев, 1876. (StudyCD).

3. "Звідки в людей природні органи", "Жуйка", "Свиня", "Медвідь", "Бусель" // Матеріали до гуцульської демонології. Записав у Зеленици Надвірнянського повіта, 1907-1908 Антін Онищук // Матеріали до українсько-руської етнології. Львів, 1909. Т. 11. С. 1-139. (StudyCD).

Міфи космогонічні – (здебільшого менш архаїчні і більш сакралізовані, ніж етіологічні) розповідають про походження космосу загалом і його частин, пов’язаних у єдину систему. У космогонічних міфах особливо виразно актуалізується характерний для міфології пафос перетворення хаосу в космос. У них безпосередньо відбиваються космологічні уявлення про структуру космосу (звичайно тричастинну вертикально і чотиричастинну горизонтально), описується його вегетативна (світове дерево), зооморфна або антропоморфна модель. Космогонія звичайно містить роз’єднання і виділення основних стихій (вогонь, вода, земля, повітря), відділення неба від землі, появу земної тверді зі світового океану, встановлення світового дерева, світової гори, закріплення на небі світил тощо, потім створення ландшафту, рослин, тварин, людини.

Світ може виникнути з першоелемента, наприклад, зі світового яйця або з антропоморфної праістоти – велетня. Різноманітні космічні об’єкти можуть бути знайдені, навіть викрадені і перенесені культурними героями, породжені біологічно богами або їхньою волею, їхнім магічним словом.

Література:

1. Топоров В.Н. Космогонические мифы // Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Второе издание. Москва, 1988. Т. 2 (К-Я). С. 6-9. (StudyCD).

Шумеро-аккадська космогонія:

2. Коли вгорі... (Поема про сотворення світу) // На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини. Київ: Дніпро, 1991. С. 152-176.

Давньожидівська космогонія:

3. Буття 1-2 // Перша книга П’ятикнижжя Старого Завіту.

Давньогрецька космогонія:

4. Гесіод. Теогонія (походження богів) // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти тт. Київ, 1977. Т. 8. С. 314-341 [тут розділи ІІІ: "Найстарші боги та їх потомство", розділ IV: "Уран, Гея й Кронос"].

Давньоскандинавська космогонія:

5. Младшая Эдда. Видение Гюльвы // Снорри Стурлусон. Младшая Эдда / Ст. М.Стеблина-Каменского. Ленинград, 1970.

Українські космогонічні легенди:

6. "Відкіль світ взявся" // Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край... Материалы и исследования, собранные д. чл. П.П.Чубинским... Том первый: Верования и суеверия. Загадки и пословицы. Колдовство. С-Петербург, 1872. С. 142-144. (StudyCD).

7. "Гори", "Чорт" (С. 64-68) // Матеріали до гуцульської демонології. Записав у Зеленици Надвірнянського повіта, 1907-1908, Антін Онищук // Матеріали до українсько-руської етнології. Львів, 1909. Т. 11. С. 1-139. (StudyCD).

Міфи антропогонічні. Частиною космогонічних міфів є міфи антропогонічні – про походження людини, перших людей, або племінних прапредків (плем’я в міфах часто ототожнюється з "справжніми людьми", із людством). Походження людини міф може пояснювати як трансформацію тотемних тварин, як відділення від інших істот, як удосконалення (довільне або силами богів) певних недосконалих істот, "дороблення, як біологічне породження богами або як виготовлення божественними деміургами з землі, глини, дерева і т.д., як переміщення певних істот із нижнього світу на поверхню землі. Походження жінок іноді описане інакше, ніж походження чоловіків (з іншого матеріалу тощо). Перша людина в низці міфів потрактована як перший смертний, тому що боги, які існували раніше, або духи вже були безсмертні.

Література:

1. Иванов В.В. Антропогонические мифы // Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Второе издание. Москва, 1987. Т. 1 (А-К). С. 87-89. (StudyCD).

Шумеро-аккадська антропогонія:

2. Коли вгорі... (Поема про сотворення світу) // На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини. Київ: Дніпро, 1991. С. 152-176.

Давньожидівська антропогонія:

3. Буття 1.26-28; 2.7-25 // Перша книга П’ятикнижжя Старого Заповіту.

4. Франко І. Сотворення світу. Київ: Обереги, 2004.

Давньогрецька антропогонія:

5. Гесіод. Теогонія (походження богів) // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти тт. Київ, 1977. Т. 8. С. 314-341 [розділ Х: "Зевес і Прометей" про створення жінки Пандори].

6. Гесіод. Діла й дні // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти тт. Київ, 1977. Т. 8. С. 357-381 [тут розділ ІV "Пандора (або відки взялося лихо на землі)", розділ V "П’ять поколінь людського роду"].

Давньоскандинавська антропогонія:

7. Младшая Эдда. Видение Гюльвы // Снорри Стурлусон. Младшая Эдда / Ст. М.Стеблина-Каменского. Ленинград, 1970.

Українські антропогонічні легенди:

8. "Сотворение человека" // Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край... Материалы и исследования, собранные д. чл. П.П.Чубин­ским... Том первый: Верования и суеверия. Загадки и пословицы. Колдовство. С-Петербург, 1872. С. 145-148. (StudyCD).

До космогонічних міфів наближаються міфи астральні, солярні і місячні, що відбивають архаїчні уявлення про зорі, сонце, місяць та їхні міфологічні персоніфікації.

Міфи астральні – про зорі і планети. В архаїчних міфологічних системах зорі або ціле сузір’я часто подано у вигляді тварини, рідше дерева, в образі небесного мисливця, що переслідує звіра, і т.д. Низка міфів закінчується переміщенням героїв на небо і перетворенням їх у зорі або, навпаки, вигнанням із неба тих, що не витримали випробувань чи порушили заборону (дружин або синів небожителів). Розташування зір на небі може трактуватися і як символічна сцена, своєрідна ілюстрація до певного міфу. З подальшою розробкою небесної міфології зорі і планети строго прикріплюються (ототожнюються) до певних богів.

На основі суворого ототожнення сузір’їв із тваринними в деяких ареалах (на Близькому Сході, у Китаї, у частини американських індіанців і ін.) укладено закономірні картини руху небесних світил. Уявлення про вплив руху небесних світив на долю окремих людей і усього світу створило міфологічні передумови для астрології.

Міфи солярні і місячні є різновидом астральних міфів. В архаїчних міфологіях Місяць і Сонце часто виступають у вигляді близнючної пари культурних героїв, або брата і сестри, чоловіка і дружини, рідше батька і дитини. Місяць і Сонце – типові персонажі дуалістичних міфів, побудованих на протиставленні міфологічних символів, при цьому Місяць здебільшого маркований негативно, а Сонце – позитивно. Вони представляють опозицію і двох тотемних "половин" племені, ночі і дня, жіночого і чоловічого начал тощо. У архаїчні­ших місячних міфах місяць виступає частіше у вигляді чоловічого начала, а в більш розвинутих – жіночого (зооморфного або антропоморфного). Небесному існуванню Місяця і Сонця (як і у випадку зі зорями) іноді передують земні пригоди пари міфологічних героїв. Деякі спеціально місячні міфи пояснюють походження плям на Місяці ("Місячна людина"). Власне солярні міфи краще представлені в розвинутих міфологіях, в архаїчних – популярні міфи про походження Сонця або про знищення зайвих сонць із початкової їхньої множини. Сонячне божество тяжіє до того, щоб стати головним, особливо у давніх суспільствах, яких очолювали обоготворені царі-жреці. Уявлення про рух сонця часто асоціюється з колесом, із колісницею, в яку запряжені коні; із боротьбою проти хтонічних чудовиськ або бога грози. Добовий цикл також відбивається в міфологічному мотиві про зникнення і повернення сонячного божества. Відхід і прихід можуть бути перенесені з доби на сезони. Універсальний характер має міф про дочку сонця.

Давньогрецька міфологія:

1. Ніч, Місяць, Зоря і Сонце // Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. Київ, 1967. С. 64-65;

2. Фаетон // Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. Київ, 1967. С. 65-69;

Українська міфологія:

3. Місяць [плями на Місяці] // Матеріали до гуцульської демонології. Записав у Зеленици Надвірнянського повіта, 1907-1908, Антін Онищук // Матеріали до українсько-руської етнології. Львів, 1909. Т. 11. С. 6, 8 (StudyCD).

Міфи близнючні – про чудесні істоти, що виступають в образі близнюків і часто трактуються як родоначальники племені або культурних героїв. Початки близнючних міфів просліджують в уявленнях про неприродність близнючного народження, що у більшості народів світу вважалося потворним. Найраніші пласти близнючних уявлень спостерігаємо в зооморфних близнючних міфах, які припускають кровну спорідненість між тваринами і близнюками. У міфах про близнюків-братів вони, як правило, виступали спочатку суперниками, а пізніше ставали союзниками. У деяких дуалістичних міфах брати-близнюки не антагоністичні один одному, а є втіленням різних початків (див. вище міфи солярні). Є міфи про близнюків брата і сестру, але побутують й ускладнені ва­ріанти. Особливістю багатьох африканських близнючних міфів є поєднання міфологічних протилежностей в одному міфологічному образі (тобто близнючні істоти – двостатеві).

Грецька міфологія:

1. Міфологічні мотиви про братів Прометея та Епіметея і Пандору // Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. Київ, 1967. С. 51-53;

Римська міфологія:

2. Історичні хроніки античних істориків Риму про братів Ромула і Рема, засновників Риму: "Нумітар і Амулій", "Брати-вороги", "Через жарт брат брата вбив" // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти тт. Київ, 1977. Т. 6. С. 395-412.

Міфи тотемічні – є неодмінною складовою частиною комплексу тотемічних вірувань і обрядів родоплемінного суспільства; в основі цих міфів лежать уявлення про надприродну кревність між певною групою людей (родом і ін.) і так званими тотемами, тобто видами тварин і рослин (напр. міф про вовчицю, яка вигодувала Ромула і Рема). За змістом тотемічні міфи дуже прості. Основні персонажі в них наділені рисами і людини, і тварини. Найбільш типові тотемічні міфи відомі в австралійців і африканських народів. Тотемічні риси чітко виявляються і в образах богів та культурних героїв у міфології народів Центральної і Південної Америки (такі Уїцілопочтлі, Кецалькоатль, Кукулькан). Залишки тотеміз­му збереглися в єгипетській міфології, і в грецьких міфах про плем’я мірмідонян, і в по­ши­реному мотиві про перетворення людей у тварин або рослини (напр., міф про Нарциса).

Література:

1. Токарев С.А. Тотемические мифы // Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Второе издание. Москва, 1988. Т. 2 (К-Я). С. 522-523.

Грецька міфологія:

2. Нарцис // Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. Київ, 1967. С. 51-53.

Календарні міфи найтісніше пов’язані з циклом календарних обрядів, як правило з аграрною магією, орієнтованою на регулярну зміну часів року, особливо на відродження рослинності навесні (сюди вплітаються і солярні мотиви), на забезпечення врожаю. У давніх середземноморських землеробських культурах панує міф, що символізує долю духу рослинності, зернини, врожаю. Поширений календарний міф про героя, який відходить і повертається або вмирає і воскресає (порівняй міфи про Осіріса, Таммуза, Балу, Адоніса, Aттіса, Діоніса й ін.). У результаті конфлікту з хтонічним демоном, богинею-матір’ю або божественною сестрою-дружиною герой зникає або гине, або ж терпить фізичну муку, але потім мати (сестра, дружина, син) його шукає і знаходить, воскрешає, і той убиває свого демонічного супротивника. Структура календарних міфів має багато спільного з композицією міфів, пов’язаних із ритуалами ініціації або інтронізації царя-жерця. У свою чергу вони вплинули на деякі героїчні міфи й епічні перекази, на міфи про світові епохи, які змінюють одна одну, на міфи есхатологічні.

Література:

1. Брагинская Н.В. Календарь // Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Второе издание. Москва, 1988. Т. 1 (А-К). С. 612-615. (StudyCD).

Грецька міфологія:

2. Гомерівські гімни. V. Гімн до Деметри // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти тт. Київ, 1977. Т. 8. С. 242-258.

Шумеро-аккадська міфологія:

3. З Великих Небес до Великих Надр... // На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини. Київ: Дніпро, 1991. С. 75-86.

4. Володарю заходу – горе... // На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини. Київ: Дніпро, 1991. С. 94-97.

Міфи героїчні – фіксують найважливіші моменти життєвого циклу героя, будуються навколо його біографії і можуть включати його чудесне народження, іспити з боку старших родичів або ворожих демонів, пошуки дружини і шлюбні іспити, боротьбу з чудовиськами та інші подвиги, смерть героя. Біографічний початок у героїчному міфі в принципі аналогічний до космічному початку в космогонічному міфі; тільки тут упорядкування хаосу віднесено до формування особис­тості героя, спроможного надалі підтримати самотужки космічний порядок. Відбитком ініціації в героїчному міфі є обов’язковий відхід або вигнання героя зі свого соціуму і мандрівка в інший світ, де він знаходить духів-помічників і перемагає демонічних духів-супротивників, де йому іноді доводиться пройти через тимчасову смерть (ковтання і випльовування чудовиськом; смерть і воскресіння – ініціаційні символи). Ініціатором іспитів (що іноді набувають форми виконання "важкого завдання") може бути батько або дядько героя, чи майбутній тесть, або племінний вождь, небесне божество, наприклад, Бог-Сонце та ін. Вигнання героя іноді мотивують його проступками, порушенням табу, зокрема інцестом (кровозмішенням зі сестрою або дружиною батька, дядька), також загрозою для влади батька-керманича. "Герой" як термін грецької міфології означає сина або нащадка божества і смертної людини. У Греції мав місце культ мертвих героїв. Героїчний міф – найважливіше джерело формування як героїчного епосу, так і казки.

Література:

1. Мелетинский Е. М. Герой // Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Второе издание. Москва, 1988. Т. 1 (А-К). С. 294-297.

Грецька міфологія:

2. Персей // Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. Київ, 1967. С. 97-107.

3. Тесей // Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. Київ, 1967. С. 177-189.

Міфи есхатологічні – міфи про "останні" речі, про кінець світу виникають досить пізно і спираються на моделі міфів календарних, міфів про зміну епох, міфів космогонічних. На противагу космогонічним міфам, есхатологічні розповідають не про виникнення світу і його елементів, а про їхнє знищення – загибель суші у всесвітньому потопі, хаотизацію космосу та ін. Важко відокремити міфи про катастрофи, що супроводжували зміну епох (про загибель велетнів або старшого покоління богів, що жили до появи людини, про періодичні катастрофи і відновлення світу), від міфів про кінцеву загибель світу. Більш-менш розвинену есхатологію знаходимо в міфах аборигенів Америки, у міфологіях давньоскандинавській, індуїстській, іранській, християнській (євангельський "Апокаліпсис"). Есхатологічним катастрофам часто передують порушення права і моралі, чвари, злочини людей, що потребують відплати богів. Світ гине у вогні, потопі, у результаті космічних боїв з демонічними силами, від голоду, жари, холоду та ін.

Література:

1. Эсхатологические мифы // Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. / Второе издание. Москва, 1988. Т. 2 (К-Я). С. 670-671. (StudyCD)

Шумеро-аккадська апокаліптика:

2. Коли богове, подібно людям... (Епос про Атрахасиса) // На ріках вавілонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини. Київ: Дніпро, 1991. С. 177-196;

Давньожидівська апокаліптика:

3. [Потоп] Буття 6-9 // Перша книга П’ятикнижжя Старого Заповіту;

Грецька апокаліптика:

4. Девкаліон і Пірра (Потоп) // Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. Київ, 1967. С. 81-83;

Християнська апокаліптика:

5. Одкровення Йоана Євангелиста // Новий Заповіт.

Багато відомих європейському читачеві міфів – античні, біблійні і деякі інші не вкладаються в перераховані категорії, але є легендами й історичними переказами, включеними в міфологічний цикл. Іноді дуже важко провести межу між міфом, легендою, переказом. Наприклад, міфи про Троянську війну й інші подібні міфи, згодом оброблені у формі епосу, є міфологізованими історичними переказами, у яких діють не тільки герої, які мають божественне походження, але й самі боги.

На стику справжнього міфу й історичного переказу укладається і священна історія біблійних розповідей. Тут "ранній час" розтягується: включає події, що знаходяться на значних хронологічних дистанціях один від одного, а історичні спогади міфологізуються і сакралізуються. Взагалі перекази, як правило, відтворюють міфологічні схеми, прикріпляючи їх до історичних або квазісторичних подій. Те ж стосується і легенд, які важко відділити від переказів; легенди більше сакралізовані, більше схильні до фантастики, наприклад, зображення "чудес". Класичним прикладом легенд є розповіді про християнських святих або буддійські перевтілення.