2.3.3. Аналіз діяльності щодо ренатуралізації озер Шацького нпп.

Інтенсивні зміни навколишнього природного середовища зумовили посилення природоохоронної діяльності у суспільстві, зокрема, більше уваги стали приділяти удосконаленню законодавчої бази – з’явилося багато правових актів (концепцій, стратегій, законів, конвенцій), спрямованих на збереження і покращання стану природних і напівприродних екосистем та відтворення їх екологічних параметрів. Набули актуальності такі напрямки охорони природи, як охорона біологічного і ландшафтного різноманіття, посилення існуючої і відтворення втраченої біологічної активності екосистем, їх гомеостазу.

Власне необхідністю вирішення цих проблем була зумовлена поява концепції Національної програми збереження біологічного та ландшафтного розмаїття України (1996), яка спрямована на виконання Всеєвропейської стратегії-збереження біологічного різноманіття. Метою даної Програми стали:

• забезпечення збереження біорізноманіття;

• припинення руйнівної тенденції знищення живого компонента довкілля шляхом практичних першочергових заходів на засадах розвитку;

• розгортання наукових досліджень з метою пошуку шляхів ренатуралізації і при­зупинення погіршання стану природних і напівприродних екосистем;

• розробка спільних проектів (особливо міжнародних) та програм з питань відновлення і оздоровлення екосистем на локальному та рівнях.

Виходячи з основного напрямку Програми, особливого значення набуває збереження й відновлення озерних та болотних екосистем. Ця проблема особливо актуальна для регіону Полісся, зокрема для існуючої в регіоні мережі природоохоронних територій, у т.ч. і Шацького НПП. Розв'язання проблеми сприятиме покращанню функціонування природоохоронних об'єктів цієї мережі, оскільки основним завданням більшості з них є охорона і збереження специфічних рис поліських екосистем.

В системі природоохоронних заходів в умовах Західного Полісся і, зокрема, у Шацькому НПП надзвичайно важливим є вивчення реакції екосистем на інтенсивне осушення території та подолання його наслідків.

Слід зазначити, що роботи по осушенню Шацького поозер'я мають давню історію. Вони проводилися неодноразово, у різні часові та суспільно-політичні періоди. Осушення - типове явище для Полісся, де змагання людини з водою за сушу велося здавна і проявлялося воно у побудові гребель, гатей, обвалуванні берегів річок та водойм, прокопуванні каналів та канав.

Освоєння території парку за даними Інституту гідротехніки і меліорації теж почалося здавна десь з середини 18 століття. Враховуючи особливості рельєфу території і перевищення рівня заплави річки Прип’ять над відмітками урізу води в озерах, ще до революції була прокопана канава, яка з’єднувала Прип’ять з озером Люцимер. Це було зроблено з метою покращення стану заплавних земель у верхів’ях Прип'яті.

У 80 роках 19 століття підвищився рівень води в озері Світязь, причиною чого напевно була велика кількість опадів. Для зменшення загрози підтоплення с. Світязь у 1887 році була прокопана канава , яка з’єднувала оз. Світязь з оз. Луки. Після будівництва цієї канави рівень води в оз. Світязь понизився на 0,5-0,8 м. У цей же час була прокопана канава, яка з’єднувала оз. Світязь з оз. Пулемецьке. Але ця канава швидко замулилася і вже в двадцяті роки стоку по ній не було. З метою осушення заболочених земель, розташованих в зоні озера Острів’янського, в 1914 році з цього озера в річку Копаївка поміщиком Гутовським була прокопана канава, яка проходила через озера річки Ладинка. Будівництво цієї канави зменшила приток води в оз. Луки. У 1919 році на базі цих озер поміщиця Геллєрова побудувала ставкове господарство, для водопостачання якого використовувалась вода, що надходила по канаві з оз. Острів’янське.

Осушувальні роботи на Поозер'ї проводилися і в період царської Росії, і в період польського володіння цими землями, що зафіксоване у звітах Експедиції по осушенню Полісся (під керівництвом генерала П. Жилінського) та Бюро меліорації Полісся. Проте велися вони пе­реважно вручну, тому темпи і масштаби трансформації боліт не були високими.

Значно більшого впливу зазнали екосистеми Шацького поозер'я в 60-ті роки, коли було проведені великомасштабні, і вже механізовані, роботи по осушенню заболочених земель Західного Полісся. В 1962-64 рр. була побудована Копаївська осушувальна система, більша частина якої знаходиться в зоні водозбору озера Луки. При цьому були побудовані Луківський і Затишський магістральні канави, по яких весь поверхневий і ґрунтовий стік скидався в річку Копаївку, що привело до пониження води в озері Луки на 0,6 м. В ці роки була розчищена і поглиблена річка Копаївка. Після будівництва Копаївської осушувальної системи і обвідної канави вздовж західного берега озера Луки, внаслідок техногенних процесів, ущільнення і осадки торфу, в заболочених приозерних низинах сформувались природні стічні канави із озера в осушувальну систему. В озері Луки прискорився процес обміління і заростання водно-болотною рослинністю.

В період 1963-1967 рр. були осушені такі лісові болотні урочища як "Князь-Багон", "Мельоване", "Замошення". "Кривицьке", а також болота "Бойова", "Став", "Вуницьке (Підкомори)", "Луки-Перемут", "Герасимове" та інші. Було поновлено канаву від озера Люцимер до озер Кругле та Довге, а також Силенську канаву В цей час було проведено й роботи по осушенню боліт навколо озера Кримно.

В 1970-1972 рр. Шацьким учбово-дослідним лісгоспзагом була побудована Поліська осушувальна система, яка намічала осушення лісових площ прилеглих до озер Пісочне і Мошне. При будівництві даної осушувальної системи катастрофічно зменшилась водозбірна площа даних озер, а рівень води в цих озерах понизився на 0,5 м.

Як заключний етап осушувальних заходів у Шацькому поозер'ї слід розглядати побудову Верхньо-Прип'ятської осушувальної системи; основні параметри та оцінка діяльності якої наведені в літературі (Цвєтова, Топольнік, 1994: Олексієвський, Топольник, Цвєтова, 1994.)

Внаслідок осушення боліт Шацького поозер'я у 60-ті роки було значно змінено як екологічний режим болотних екосистем цього регіону, так і їх фітоценотичну структуру. Проте в рослинному покриві Шацького НПП спостерігається ще досить висока участь власне гігрофільних угруповань, які можна умовно розділити за екологічною специфікою на водні, прибережно-водні, болотні тощо.

Так до водних ми відносимо угруповання, домінанти і субдомінанти яких зростають постійно у воді (глибше 30 см) і лише в екстремальних випадках ділянки, які вони займають, не вкриті водою. Поширені вони в озерах, руслах річок та в інших глибоких водоймах.

Прибережно-водні угруповання займають прибережні мілководдя водойм (де товща води менша 30 см і де спостерігаються постійні сезонні коливання рівня води) та меліоративні канали. Складені прибережно-водні угруповання переважно макрофітами (Сісutа vігоsа, Саrех lаsіосаrра, Sіum lаtiоfolіum, Rumех hуdrolaраthum, Реuсеdаnum рalustrе, Меnthа аquatіса, Ranunculus linguа, Ноttonіа раlustris). Ці ж види формують фітоценози стрічкового типу в меліоративних каналах, де часто спостерігаються монодомінантні парцели вказаних макрофітів та комбіновані угруповання.

Угрупованням боліт характерне часткове (сезонне) затоплення ґрунтової поверхні та купинчастий мікрорельєф. Ці угруповання можуть бути безлісними (трав'янистими, чагарниковими) чи лісовими.

Незважаючи на потужний антропогенний вплив, особливо у вигляді осушувальної меліорації, який витримали природні екосистеми регіону Західного Полісся в цілому, і водні, і прибережно-водні угруповання зазнали лише екстенсивних змін, тоді як зміни їх фітоценотичної структури були незначними. Так, внаслідок посилення рекреаційного використання озер дещо зменшилася площа угруповань з домінуванням Рhrаgmіtеs communis.

Інакша картина спостерігається в екосистемах боліт. Найбільш інтенсивні зміни відбулися за останні 20 років у складі трав'янистих гігрофільних фітоценозів боліт. Так, виявилися докорінно трансформованими угруповання Саrісеtum (оmskісіаnае, аррrоріnguаtiі, асutае) mеnуаnthоsum (trіfolіаtіі) у верхів'ях долини р. Прип'ять, і лише невеликі їх фрагменти збереглися на міжозерних просторах парку; долина ж Прип'яті зазнала розорювання. Значно зменшилися площі болотних рослинних угруповань з участю у їх складі таких гігрофільних видів як Саrех сhоrrdorhіzа, С. lіmоsа, С. аррrоріnguаtа, Rhynchospora аlbа, Schеuchzeria раlustris, Саlаmаgrоstis пеglecta, Еquisetum fluviatile, Drоsеrа rоtundіfolіa.

Внаслідок осушення боліт зникло багато цікавих чагарниково-болотних угруповань, наприклад з домінуванням Salix lapponum. У результаті пристосування до нових екологічних умов докорінно змінилася фітоценотична структура таких лісових гігрофільних угруповань як Alneto-Betuleum (рubescentii) рaludoherbosum, специфікою яких була значна домішка Salix сіnеrеа у чагарниковому ярусі.

Внаслідок загального зниження рівня вод у лісових масивах рідкісними стали фітоценози заболочених лісів, зокрема такі угруповання як Betuletо (рubescentіs) – Ріnetum mеnуаnthоsо-охусоссоsо-sphаgnоsum; Ріnetum ledоso-sphаgnоsum; Ріnetum lусороdіоsum (аnnоtіnіі); Веtuletum аthyrіоsum; Alnetum сагісоsо (rіраrіае)-іrіdоsum (рsеudасогіs) та інші.

Разом з тим площа зростання окремих гігрофільних угруповань збільшилася внаслідок підсушування боліт, і відповідно зміни конкурентних відносин між окремими видами. Це стосується, перш за все, таких фітоценозів, як Веtuletum (humіlіs) саrісоsum. Очевидно постмеліоративні умови виявилися більш близькими до фітоценотичного оптимуму цього виду.

Згідно матеріалів досліджень по темі “Програма заходів щодо створення мережі заповідних територій, що охороняються, та ренатуралізації водно-болотних комплексів Полісся” (наукові керівники – акад. Ю.Р. Шеляг-Сосонко та проф. В.Є. Алєксеєвський) відмічено що на початку 70-х років на болотах переважали купинно-осокові угруповання осок омської та зближеної (Cariceta omskianae et appropinquatae), а ближче до озера – осоково-очеретяні (Phragmiteto-Cariceta) із значною кількістю гідрофільних видів. Після осушення відбулась трансформація рослинного покриву в напрямку збільшення участі чагарників та подекуди – дерев, зменшення ролі і життєвості суто болотних видів і збільшення – лучно-болотних, зменшення участі гіпергідрофільних видів (таких як Comarum palustrе, Menyanthes trifoliata, Utricularia intermedia, Drosera anglica, Calla palustris та ін). Ці види збереглись у віддаленій від каналу частині болота.

До осушення у береговій смузі озер знаходились непогані угіддя для водно-болотних птахів. Під час гніздування тут спостерігалася висока щільність бугая (Botaurus stellaris), бугайчика (Ixobrychus minutus), крижня (Anas platyrhynchos), бекаса (Gallinago gallinago), видів очеретянок (Acrocephalus) та багатьох інших видів. Ці угіддя мали значення і як захисні екотопи для птахів – тут вони концентрувались під час утворення виводків, при линянні, а також під час сезонних міграцій. Після осушення, коли лишилось лише вузька смужка заболоченого берега, суттєво погіршились як кормові, так і захисні умови цих ділянок як в період гніздування, так і під час перельоту. Кількість птахів водно-болотного комплексу скоротилась в десятки разів. Їх замінили птахи лучно-польового комплексу.

Екологічні проблеми пов’язані з меліоративним освоєнням боліт виникли і загострилися з початком широкомасштабної компанії осушення перезволожених земель започаткованої в 1954 році і особливо після 1961 року (Прийняття державної програми меліорації земель). З цього моменту темпи робіт з осушення земель (процент ріллі на торфових ґрунтах складав не менше 60%, а в окремих випадках 80-90%) випереджали можливості їх якісного і ефективного сільськогосподарського використання. Будівництво осушувальних систем проводилося за принципом мінімально встановлених витрат на 1 га осушуваного болота із досягненням максимально можливого коефіцієнту земельного використання (0,9 і більше), збільшення контурності полів для зручності і ефективності використання техніки тощо.

Такий підхід привів до тотального спрямлення малих річок, завищення параметрів відкритої осушувальної мережі, знищення внутрішньомасивових і міжмасивових куртин. До цього треба додати нехтування при будівництві природоохоронними елементами, які передбачувались проектами, а з 1977 року стали обов’язковими.

На території парку не залишилося водойми не зачепленої меліорацією. Всі вони є водоприймачами дренажних вод. Зменшилися водозбірні площі багатьох озер, що призвело до їх деградації.

Таким чином, на землях, що осушувались, були створені всі умови для виникнення і розвитку негативних процесів. За природою виникнення останні можна розділити на ті, що обумовлені безпосередньо осушенням і ті, що пов’язані із сільськогосподарським використанням осушених земель.

Осушення торфових боліт із трансформацією річного і багаторічного водного режиму і балансу води призвели до утворення більш посушливого клімату. У зоні парку звичайним явищем стали атмосферні посухи, процеси вітрової ерозії тощо. Цьому сприяє також не виконання плану створення компенсаційних водосховищ і ставків. Через це більша частина стоку з меліоративних територій потрапляє до магістральної канави р. Прип’ять і залишає територію парку.

За тривалий період сільськогосподарського використання осушених торфових масивів в їх межах відбулися істотні негативні ландшафтні зміни (не враховуючи тих, що передбачалися проектами), а саме: опускання поверхні полів на 30-100 см, утворення мезорельєфу з перепадом відміток поверхні до 1,5-2,0 м із замкненими пониженнями, ущільнення в кілька разів орного і підорного шару торфового покладу, зменшення його водопроникності і водоутримуючих властивостей. Створення на великих площах меліоративних систем одноманітних ландшафтів послаблює біосферні якості торфо-болотних комплексів, збіднює природний біогенетичний фонд, біологічну різноманітність і продуктивність Поліської зони (Концептуальні положення…1996 року).

За сучасних соціально-економічних та внутрішньополітичних умов, підвищення рівня екологічних знань і поступової зміни поглядів на принципи природокористування, усвідомлюється необхідність раціоналізації існуючої системи використання природних ресурсів, в тому числі і у сфері меліорації перезволожених земель. Ці новітні екологічні підходи також виходять з нещодавно прийнятої Концепції сталого розвитку України, яка як основний напрямок, передбачає гармонізацію суспільства і природи (Концептуальні положення…1996; Україна: проблеми сталого розвитку, 1997). Відновлення біосферних, ресурсо- і середоутворючих функцій водно-болотних комплексів цілком укладаються у цю концепцію і мають стати одним із пріоритетних напрямків розвитку Поліського регіону.

Принципово можливі два варіанти відновлення антропогенно порушених природно-територіальних комплексів: ренатуралізація і реабілітація. Перша передбачає обов’язкове і повне відновлення всієї сукупності компонентів природних комплексів, забезпечення їх взаємодії і саморегулювання. Головна задача реабілітації – відновлення здібностей компонентів природного комплексу до виконання біосферних і господарських функцій (Природные ресурсы, 1998 г).

Згідно з “Програмою заходів щодо створення мережі заповідних територій, що охороняються, та ренатуралізації водно-болотних комплексів Полісся” район Шацьких озер вибрано як перший в Україні полігон по відновленню водно-болотних угідь (постанова Кабінету Міністрів України № 935 від 23.11.95 р.). Найпершим проектом ренатуралізації, який виконувався за фінансової підтримки EECONET Action Fund, був проект “Ренатуралізація водно-болотного комплексу оз. Кримно і оточуючих його боліт та торфовищ” (1998). Ним передбачалось ренатуралізувати територію загальною площею 587 га, з них 147 га – територія озера Кримно, 440 га – болотні угіддя. Дана територія є дуже важливою для зупинки перелітних птахів.

Після встановлення водопереливної споруди було відмічено покращання екологічних параметрів угідь (відновився і стабілізувався рівень води, наповнились водою осушені болотні ділянки тощо), що призвело до відновлення водно-болотної рослинності та збільшення кількості ряду водно-болотних птахів, в тому числі малопоширених і рідкісних (прудка очеретянка (Acrocephalus paludicola), сірий журавель (G. grus) тощо). Стало помітно більше крижня (Anas platyrhynchos), чирка-тріскунця (Anas querquedula), бекаса (G. gallinago), деркача (C. crex), очеретяної вівсянки (Emberisa citrinella). Поліпшилась кормова база для сірої чаплі (Ardea cinerea), білого (C. ciconia) та чорного (C. nigra) лелеки, тетерева (Lyrurus tetrix) та рябчика (Tetrastes bonasia), вальдшнепа (Scolopax rusticola). Відмічений на гніздуванні малий підорлик (Aquila pomarina), мала курочка (Porzana parva), великий кроншнеп (Numenius arquata).

Другим проектом з ренатуралізації став впроваджений в 2000 році Проект покращення гідрологічного стану озерних комплексів озер Люцимер і Велике Чорне та навколишніх боліт. Його реалізація передбачала стабілізацію рівня води в оз. Люцимер – В.Чорне і підтоплення прилеглих торфовищ, відновлення нерестилищ і відтворення водно-болотних видів рослинності. Крім цього у 2000 р. (також за фінансової підтримки EECONET Action Fund) були виконані ще два подібних проекти на водно-болотних угіддях озер Пулемецьке та Острів’янське (.

При встановленні водопереливної споруди на озерах Пулемецьке (відмітка переливу – 162,6 м) та Острів’янське (162,5 м) різко збільшилась обводненість прибережної смуги (особливо на східному узбережжі). Це призвело до збільшення гніздової території та збагачення кормової бази для птахів водно-болотного комплексу. В 2001 році тут вперше була відмічена колонія світлокрилого (Chlidonias leucopterus) та чорного (C. nigra) крячків. Значно збільшилась гніздова колонія річкового мартина (Larus ridibundus) на озері Климівське, яке знаходиться поруч з озером Пулемецьке. Збільшилась змішана колонія куликів – великого веретенника, чайки, травника, бекаса тощо. Даний біотоп як кормовий стали використовувати велика біла чапля, сіра чапля, малий підорлик, великий кроншнеп тощо.

Таким чином, після проведення ренатуралізаційних робіт ємність згаданих озерних екосистем для птахів водно-болотного комплексу суттєво збільшилась.

На болотному масиві (ця територія традиційно використовувалась як сінокіс), розміщеному на північний схід від озера Кримно внаслідок підсушування сформувалися своєрідні рослинні угруповання з ознаками мезофітності. Переважаючими в них є трав’янисті (щучкові, гостроосокові та сіруватокуничникові) болотисті луки, що розташовані поміж чагарникових угруповань. У складі чагарників домінує верба сіра з незначною участю верб пурпурової, козячої, розмаринолистої. Трав’янисті фітоценози цього болотного масиву на час початку фітоценологічних досліджень (на час введення в дію переливної споруди і часткового підняття рівня води) були значно різноманітнішими від чагарникових, часто з перевагою болотного високотрав’я. Тут, зокрема, було відмічено парцелярне домінування таких мальовничих видів як Valeriana officinalis (до 60% проекційного покриття), Thalictrum flavum (90 % проекційного покриття), значна участь у складі травостоїв такого виду як Lythrum salicaria. Наявність високотрав’я відображає одну із стадій мезофітизації боліт, а також є характерною ознакою припинення викошування трав внаслідок заповідання. Поміж угруповань щучки дернистої спостерігалися й моновидові парцели куничника сіруватого, ситника розлогого, осок гострої та побережної, а на підвищеннях (грудках) – костриці червоної. Таким був вихідний стан рослинності на ділянці, що підлягала ренатуралізації.

Для моніторингу стану рослинності, змін у рослинних угрупованнях, зокрема, точної фіксації видового складу рослин і розташування парцел було закладено стаціонарні пробні площі. Для них було зроблено прив’язку і картування, флористичні і геоботанічні описи. Дані чотирирічного вивчення видового складу рослин на ділянці ренатуралізації (в межах пробних площ) наведені у додатку 1.

Спостереження за гідрологічним режимом та станом рослинного покриву на ділянці болота біля озера Кримно, де було здійснено підняття рівня води на 1 м (відносно рівня води в гідромеліоративному каналі), проводились співробітниками Шацького НПП впродовж 4 років – з 1998 по 2001 рік. У 1998 році було закладено 11 тимчасових пробних площ з метою фіксації вихідного стану рослинного покриву всієї ділянки та відображення посилення мезофітності угруповань на різних її частинах з віддаленням від каналу та підвищенням території. З 1999 року спостереження ведуться на стаціонарних кругових пробних площах, закладених поблизу меліоративного каналу, що дозволило порівняти отримані результати і завдяки цьому знайти зміни парцелярної структури пробних площ, встановити динаміку домінування видів, виявити тенденції змін рослинного покриву внаслідок посилення рівня обводненості ділянки. Слід зазначити, що рівень обводненості ділянки впродовж останніх 3 років був досить сталим, незважаючи на нерівномірність кількості атмосферних опадів у районі спостережень за цей час (табл. 2:7.).

Таблиця 2:7

Кількість опадів та їх сезонний розподіл (за даними метеостанції “Світязь”)

№ п/п	Рік спостережень	Сума опадів, мм	Сума опадів за літній період (мм)
1	1996	522.0	-
2	1997	574.8	-
3	1998	639.3	280.3
4	1999	584.6	180.2
5	2000	570.4	242.3
6	2001	-	276.1

Як бачимо, літній період 1999 року був досить сухим. Разом з тим рівень води на ділянці в цей час був вже високим, не глибше 0,4 м (вода стояла в пониженнях), що й зумовило початок пристосувальної реакції трав’янистих угруповань на посилення обводненості ділянки, викликало часткову гігрофітизацію рослинності .

На основі аналізу описів рослинності на пробних площах (додаток 1) та зведених даних (табл. 2:8, 2:9, 2:10) можна стверджувати, що протягом 4 років видовий склад (флористична структура) ділянки ренатуралізації змінилися незначно. І це закономірно, бо 4 роки – порівняно малий період для настання змін такого плану. Суттєві флористичні зміни проявляться лише через 10-15 років, коли відбудеться докорінна трансформація екологічного режиму досліджуваного болотного масиву і завершиться пристосування компонентів екосистем до них. А от участь видів у формування угруповань за час спостережень змінилася сильніше. Зокрема, на зміні домінування видів (табл. 2:9) та їх проективного вкриття проявилася реакція рослинності на посилення обводненості болота. Наприклад, на ділянці 1 спостерігається посилення участі м’яти кільчастої у складі травостою (до 30%), хоча перстач гусячі лапки та щучник дернистий залишаються домінуючими видами. На ділянці 2 посилилася участь мітлиці повзучої та щучки, тоді як представники високотрав’я – валеріана лікарська та плакун верболистий – практично випали із складу травостою цієї проби. Посилилася участь м’яти кільчастої і на площадках №3 та №4, що також свідчить про посилення рівня їх обводненості. На розташованих поблизу переливної споруди площадках №5 та №6 про посилення обводненості свідчить посилення участі осок (побережної та гострої) та лепешняку плавучого і відповідно деяке пониження участі куничника сіруватого. Прояв обводнення менше спостерігається на площадках №7 та №8, що віддалені від каналу. Тут участь куничника сіруватого залишилася переважаючою.

Якщо ж оцінювати зміну аспективності і домінування рослинного вкриття на ділянці ренатуралізації в цілому, то слід відмітити наступне. На початку робіт, у 1998 році, основний аспект на досліджуваній території формували такі високотравні види, як валеріана лікарська, плакун верболистий та рутвиця жовта; висота травостою місцями сягала 1,7 м. Перевага високотрав’я у травостої була наслідком як попереднього підсушення території, так і припинення на цей час сінокісного режиму використання болота. Значна участь валеріани у складі високотрав’я можливо зумовлена тим, що у цей рік була досить високою сума літніх опадів (табл. 2:7).

Для ділянки характерним був високий рівень процесу закущавлення колись чисто трав’яного болота і розвиток процесу його сильватизації, як чергової стадії закономірної зміни відкритого болота лісом після зниження рівня його обводненості. Ділянки лісу (зліва каналу – за течією води) були представлені вільшняками кропивними, які також являють собою одну із стадій розвитку вільшняків після їх підсушення. На кавальєрах каналу набував розвитку синантропний компонент флори, зокрема, спостерігалося домінування таких видів як кропива дводомна, ожина несійська, злинка канадська, осот щетинистий тощо.

Після побудови переливної споруди, що забезпечило підняття рівня води на 1 м і підтримання високого ступеню обводненості, можна відзначити наступне. За три роки спостережень за таких умов на ділянці болота (по обидва боки каналу) спостерігається всихання високих дерев вільхи (наприклад, справа від каналу є 16 сухостійних дерев), яка не витримує цілорічного затоплення кореневої системи. Це може свідчити про початок процесу десильватизації ділянки. Разом з тим, добрий ріст і розвиток молодих (до 20 років) беріз та кущів верби сірої, пурпурової показує, що наступ лісу на трав’яне болото все ще триває. Про вплив обводнення також свідчить значний розвиток угруповань з перевагою іриса болотного зліва від каналу та перевага щучника дернистого, куничника сіруватого і м’яти кільчастої у травостоях справа від каналу. Представники високотрав’я тепер трапляються тут переважно поодинокими особинами, поблизу чагарників у складі щучникових угруповань. Синантропний компонент флори, хоча й зберігається у видовій структурі, проте домінування таких видів трапляється значно рідше.

Вищесказане свідчить про те, що побудова переливної споруди і відповідно посилення обводненості ділянки призупинило процес сильватизації трав’яного болота. У травостої збільшилася участь гігрофільних видів рослин, змінилася парцелярна структура угруповань на користь домінування щучки дернистої та м’яти кільчастої. Посилення обводненості сприяло витісненню із рослинних угруповань елементів високотрав’я, що можна розглядати як повернення екосистеми на один з попередніх етапів її розвитку. На сьогодні ренатуралізаційна ділянка болота має тенденцію до відновлення й підвищення біологічного різноманіття власне болотних видів.

Таблиця 2:8

Зміна площі парцел (у % від площі пробних ділянок) за 1999-2001 роки

№ площі	Назва парцели	Рік
		1999	2000	2001
1	Гусячоперстачева	70	-	20
	Перстачево- щучково-м’ятова	30	50	80
	Щучкова	-	50	10
2	Мітлицево - різнотравна	100	55	80
	Щучкова	-	30	20
3	Сірокуничникова	20	30	30
	Ірисова	30	10	10
	Різнотравно-мітлицева	50	-	-
	М’ятова	-	60	60
4	Щучкова	95	55	70
	Ірисово-м’ятова	5	5	10
	Жовтецева	-	20	-
	Щучково-ситникова	-	20	20
5	Сідачева	10	-	-
	Вербозіллєва	25	-	-
	Комишова	10	-	-
	Ситникова	55	-	-
	Лепешнякова	-	15	30
	Сіруватокуничникова	-	10	-
	Побережноосокова	-	70	60
	Кропивно-малинова		5	5
6	Чередово-ситникова	20	5	20
	Ірисова	40	10	-
	Побережноосокова	20	65	60
	Сіруватокуничникова	20
	Шорсткознітова		10
	Лепешнякова		10	10
7	Гостроосокова	100	-	-
	М’ятово- гостроосокова	-	100	60
	Ірисово-щучкова	-	-	40
8	Сіруватокуничникова	80	90	90
	Ірисово-сіруватокуничникова	20	10	10

Таблиця 2:9