38) Соціальна інфраструктура і діяльність під-ва

Соц.інфр. – сукупність підрозділів під-ва, які забезпечують задоволення соціально-побутових, культурних та інших потреб, охорону здоров’я й відпочинку для працівників під-ва. Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких можуть входити: 1) їдальні, кафе, буфети; 2) лікарні, поліклініки, медпункти; 3) власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування; 4) школи, професійно-технічні училища, факультети та курси підвищення кваліфікації; 5) дитячі дошкільні заклади, бібліотеки, клуби (палаци культури); 6) бази та будинки відпочинку, спортивні споруди тощо.

Для задоволення соціальних потреб працівників будь-яке підприємство має скласти план соціального розвитку, тобто обґрунтовану, фінансово та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на вдосконалення соціальної структури кадрів, поліпшення умов праці й побуту всіх категорій працівників, їхнього соціально-куль­турного обслуговування, підвищення трудової активності.

41.Суть планування – полягає в розробці та обгрунтув. Цілей, визначені найкращих методів та способів досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів.

Методи планування:1) метод екстрапотеції(на підставі динаміки цих показників у минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, буде збережено в майбутньому.

2)пофакторний згідно з яким планові значення показників визначають на підставі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників) 3) нормативний (суть якого полягає в тім, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їхніх змін)Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів

Балансовий метод – засновується для забезпечення погодження потреб і ресурсів.

Матричний метод – являє собою побудову взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

Пробно-статистичний метод – передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки і середніх велечин при встановленні планових показників.

42.Бізнес-план – док. Який містить сис-му зв’язаних у часі й просторі та узгоджених із метою і ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підп.-го проекту.

Етапи бізнес-плану:

1. Підготовчий період – підбір виконавців, консультантів та експертів, постановка завдань і розподіл обов’язків між виконавцями, збір вихідної інформації.

2. Розробка бізнес-плану

3. Презентація бізнес-плагу – доведення основних положень бізнес-плану до потенційних інвесторів

Розділи бізнес-плану:резюме, опис підп.-ва та галузі, опис продукту, маркетинг та збут продукції, план вироб-ва продукції,організаційний план, фінансовий план, ризики та гарантії, додатки.

43.Номенклатура- перелік найменувань виробів.

Асортимент- різновиди продукці кожного найменування.

Обсяг продукції може вимірюватись натуральними та вартісними показниками. Для оцінки вартісних показників викор: 1) товарна продукція - це загальна вар-ть усіх видів гп напівфабрикатів, робіт і послуг, призначених для реалізації.

ТП = ∑(Ni * Ці)+Р

Nі= випуск продукції і-го виду в нат. Одиницях

Ці – гуртова ціна підп.-ва одиниці виробу і-го виду.

Р- вар-ть робіт і послуг на сторону

n- кількість видів продукції, що вигот. На підп.-ві.

2) валова продукція. Показник окрім товар. Прод. Враховує зміну залишків незавершеного виробництва.

ВП= ТП – (НЗВп –НЗВк)- (Iп-Iк)

НЗВп, НЗВк- вартість залишків незавершеного вироб-ва.

Іп,Ік- вар-ть інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду.

4. Реалізована продукція – це обсяг фактичного або запланованого продажу.

РП= ТП+(Гп-Гк)+(Внп-Внк)

Гп,Гк – залишки готової нереалізованої продукції

Внп,Внк – залишки відвантаженої продукції, за яку термін оплати праці настав.

4)чиста продукція – новостворена вар-ть на підп.-ві.

ЧП = ТП – (М+А)

М – мат. Витрати на вироб-во продукції

А- сума амортизаційних відрахувань за відповідний період.

44. У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями й постачальниками є безпосередньо підпри-ємства-виробники або організації-посередники.Нерегулярна або періодична купівля матеріально-технічних ресурсів, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.Між постачальником і споживачем матеріально-технічних ресурсів укладається договір, що регламентує всі умови постачання. . Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. За умов масового та великосерійного застосовується централізована (активна) система забезпе¬чення робочих місць. Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи і на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом» (японський варіант «канбан»), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком.

48.Продуктивність праці хар-є здатність конкретної праці ств. За одиницю часу певну кількість матер. Благ. Показник ефективності трудових витрат.

Для визначення ПП викор. 2 методи: 1) прямий(визнач. вирбіток)

В=ВП/Чсер.обл.

ВП – виготовлена продукція

Виробіток показує к-сть продукції, що виробляє один працівник за одиницю часу.

2) обернений(визн. працездатність)

t = Тзаг./ВП

Тзаг – загальна трудомісткість. Трудомісткість показує затрати часу на вироб-во одиниці продукції.

ПП може визн. У ватісних, натур. Та трудових показниках.

На підвищення ПП впливають такі чинники:1) матеріально-техн.(вдоскон техніки, застос. Нових видів сировини) 2) організаційні(вдоскон. Організації праці та сис-ми управління)

3) економічні(вдоскон планування оплати праці, системно-грошові мотивації, підвищ рівня кваліфікації, 4)соціальні(ств належного психолог клімату, підвищ. Рівня кваліфікації, немат заохочення) 5)природні умови та розміщення підп.-в.

45. Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення. Рівень якості — це кількісна характеристика міри придатності того чи того виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї як порівняти з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного та оптимального її рівнів. Абсолютний рівень якості того чи того виробу знаходять обчисленням вибраних для його вимірювання показників, не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів. Тому одночасно визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється (проек¬тується), порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найліпших вітчизняних та зарубіжних аналогів.

Під конкурентоспроможністю продукції заведено розуміти сукупність її властивостей, що відбиває міру задоволення конкретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної продукції. Вона визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати якісь вагомі переваги над виробами інших товаровиробників.

Конкурентоспроможність товарів закладається ще на стадії проектування. У процесі виробництва матеріалізуються найважливіші (визначальні) елементи конкурентоспроможності виробів: якість і витрати.

46. Під стандартизацією розуміють встановлення й застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює: установлення вимог до якості готової продукції; розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації й автоматизації виробництва; визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції; формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень; створення єдиних систем класифікації та кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами, основними з яких є: урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для виробника, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому; гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхідності — з національними стандартами інших країн;

Державні стандарти України встановлюють на: 1) вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо); 2) продукцію міжгалузевого призначення; Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, щодо якої бракує державних стандартів України. Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації — ІСО, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку.

Кожний вид товарів, який те чи те підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, мусить бути сертифікованим, тобто мати документ, що засвідчує високий рівень його якості. Обов’язкова сертифікація здійснюється виключно в межах державної системи управління суб’єктами господарювання, охоплює перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб’єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими (на договірних засадах).

47. У межах державної системи стандартизації та сертифікації в Україні функціонує державний нагляд за якістю, який здійснюють відповідні органи, а також передбачає конкретно визначену відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за порушення стандартів, норм. . Об’єктами державного нагляду є: 1) продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та продукти харчування; 2) експортна продукція; 3) імпортна продукція; 4) атестовані виробництва. Органи державного нагляду виконують багатоспрямовані функції, а саме: перевіряють додержання стандартів (норм і правил), узагальнюють результати перевірок та інформують про них відповідні органи державної влади і громадськість; забезпечують оперативне вжиття заходів для припинення порушень стандартів (норм і правил).

Головне завдання технічного контролю — постійно забезпечувати необхідний рівень якості, зафіксований у нормативних документах, через безпосередню перевірку кожного виробу й цілеспрямований вплив на умови й чинники, що забезпечують таку якість.

Об’єктами контролю мають бути всі компоненти виробничої системи та взаємозв’язаних з нею елементів, тобто вхід (ресурси), сам виробничий процес, вихід (продукція). Необхідність контролю ресурсів (матеріалів, енергії, знарядь праці, інформації, персоналу) на вході системи зумовлюється тим, що їхня якість значною мірою визначає конкурентоспроможність готового продукту праці. Контроль на виході виробничої системи (підприємства та його підрозділів) має запобігати потраплянню бракованої продукції споживачеві або передачі її на наступні технологічні фази (стадії) усіма негативними наслідками цього.

49.Мотивація – це вплив на окремого працівника або на труд колектив вцілому, з метою Система мотивації характеризує сукупність взаємозв’язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства (організаціїзаохочення їх до ефективнішої роботи, праці.

Теорія, на яких грунт мотивація праці:1) теорія справедливості 2)теорія очікувань 3)теорія потреб.

Методи мотивації:1) прямі економічні(сис-ма оплати прці на підп.-ві)- премії, доплати, оплата навчання, участь у прибутках. 2) непрямі грошові(пільговий проїзд, пільгове проживання, службовий автомобіль, пільгове харчування). 3)не грошові або соціальні (цікавість, змістовність праці, наявність соц. Пакету, просування по служб драбині, участь у прийнятті рішень)

50.Згідно з ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Фонд з\п складається: з основної, додаткової з\п та інші заохочувальні компенсаційні виплати.

Функції з\п: 1) відтворювальна 2)стимулююча 3) регулююча 4) соціальна

Мінімальна з\п – це законодавчо-встановлений розмір оплати праці з просту некваліфіковану працю(за умови відпрацювання повного роб дня, місяці)

Основою організації оплати праці є тарифна сис-ма.Основними елементами тарифної сис-ми є : 1) тарифна ставка(оплата праці за одиницю часу) 2) тарифна сітка (скл. Із тарифних розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Тар коеф показує скільки раз з\п вищого розряду більша за з\п першого розряду.) 3)тарифно-кваліфікований довідник(нормат. Док., в яких усі види робіт, що викон. На тому чи іншому вироб-ві, розподіляються на групи залежно від їхньої складності. Він викор. Для тарифікації робіт і установ-ня кваліфікаційних розрядів робітникам) 4)кваліфікаційний довідник (нормат. Док., в якому даються загальногалузеві кваліфікаційні хар-ки кожної посади. За його допомогою можна визначити коло виконуваних обов’язків, забезпечити єдність ц визначенні їхніх посадових вимог) 5) схема посадових окладів(оплата праці за місць)- зазначається в штатному розписі, який містить перелік посад та відповідні їм посадові оклади.

51. Розрізняють 2 форми оплати праці:

1) погодинна (Почасова форма заробітної плати застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи (наприклад, операції контролю за якістю продукції) або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскільки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюютьс (оплата праці здійсн. Залежно від рівня кваліфікації робітника та к-ті відпрацьованих годин)

1.1 проста годинна ЗП = Ст(ставка вілповідного розряду) * Тф(відпрацьований час)

1.2 погодинна-преміальна ЗП = Ст* Тф+ПД(преміальні доплати)

1.3 за посадовими окладами

2)відрядна(здійсн. Залежно від к-ті виготовленої продукції,виконаної роботи та рівня кваліфікації робітника) Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існування реальних можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці.

2.1 пряма відрядна ЗП = Р(оплата пр.. за один виробл продукції) * Nф(к-ть фактично виробл продук.)

Р = Ст* t(час) Р = Ст/НВ(норма виробітку)

2.2 відрядно преміальна ЗП = Р * Nф+ПД

2.3 відрядно прогресивна ЗП= Рзв(розцінка звичайна)*Nпл(плановий обсяг).+Рпідв(Nф-Nпл)

2.4 непряма відрядна

2.5 акордна(відрядна розцінка встановл. За весь комплекс робіт, групі робітників)

52.Важливим засобом підвищення матер. Зацікавленості працівників у поліпшенні кінцевих рез-в вироб-ває преміювання. Воно здійснюється за рахунок фонду оплати праці підп.-ва в межах коштів, передбачених на преміювання.

Для забезпечення стимульованого впливу сис-м преміювання на ефективність праці роб-в треба додерж. Деяких вимог: визначитися з метою преміювання, встановлювати показники преміювання; к-ть показників не повинна перевищувати двох-трьох; умови та показники преміювання не повинні суперечити одне одному

На підп.-вах розрізняють: 1) індивідуальне преміювання(застос у випадку, коли з огляду на специфіку вироб-ва мають враховуватися індивід рез-ти праці незалежно від рез-в праці інших робітників. Премія нарах на осн з\п кожного роб-ка залежно від індивід-х рез-в роботи.) 2) колективне(застосов як за колективної так ї за індивід-х організаці-ї праці з тим,щоб стимулювати роб-в для досягнення найкращих заг-х, кінцевих рез-в роботи бригади, дільниці, цеху. Таку премію нарах від викон-ня колективних показників ді-сті)

Преміальна сис-ма – включає в себе: показники преміювання, умови преміювання, розміри преміювання, періодичність преміювання

Покзники преміювання: 1) основні (мають відображати важливі напрями вироб-ї дія-ті підп.-ваі його підрозділів і впливати на ефективністьі якість роботи, кінцеві рез-ти вироб-ва. У році їх перевиконання розмір премії збільшується, невиконання не виплачується)

2) додаткові(з метою стимулювання певних досягнень колективів або окремих працівників, невиконання яких супроводжується зниженням розміру премії)

53. Участь у прибутках (доходах) або стимулювання персоналу через прибутки полягає в розподіленні певної їхньої частини між працівниками підприємства. Таке розподілення може бути строковим (наприклад, щомісячні виплати) або відкладеним (на кілька місяців або навіть років), а також може набирати форми грошових виплат або передавання працівникам певної кількості акцій підприємства. Системи участі в прибутках диференціюються залежно від показників та засобів мотивації. Участь може бути за результ. заг.діяльності під-ва(система колект.стимул., система оцінки заслуг, сис-ма участі у прибутках залежно від ПП, система прем.виплат), та на підставі відносин власності (системи надання працівн. акцій «своїх» під-ств, система оволод. активами під-ва, система розповс.опціонів акцій)

54. Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Витрати клас. за різними елементами :Постійні – абсолют.величина яких за збіл(зм) обсягу випуску прод. істотно не змінюється, Змінні – абс.велич. зростає із зменшенням обсягу і зменш. з його зниженням. Прямі – витрати, які можуть бути віднесені безпосер. до певного виду об’єкта витрат економ. можливим методом.

Непрямі – які не можуть ……..

55. Кошторис – загальна сума витрат на здійснення дія-ті під-ва.

Кошторис витрат форм. за економ. елементами: Матер.витрати, витр.на оплту праці, аморт, інші опер.витрати.

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

– дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;– підготовку й освоєння нової продукції;– виробництво,– обслуговування виробничого процесу;– збут продукції (

– розвідку, використання й охорону природних ресурсів – набір і підготовку кадрів;– поточну раціоналізацію виробництва крім капітальних витрат.

56. Калькуляція – розрахунок с\в одиниці виробу.

Калькуляція скл. За статтями:

1)сиров. І матеріали; 2)напівфабрикати та комплектуючі 3)паливо та енергія; 4)зворотні відходи; 5) основна з\п; 6) додаткова з\п; 7) відрах нв соц. потреби; 8) вит-тти на утрим. та експлуатацію устаткування; 9) загально-виробничі витрати; 10)вит-ти на збут; 11) адміністративні вит-ти.

57.Будь-які нововведення в техніці, технології, організації праці й вироб-ва,а також в управлвнні впливають нв рівень витрат вироб-ва.

Метою планування вит-т підп.-ва є економічна обґрунтована величини вит-т, необхідних в плановому періоді для вироб-ва кожного виду продукції підп.-ва.

Вихідними даними для планування вит-т є: планові обсяги вироба, обсяги капіт. Інвестицій, норми вит-т матре.-х ресурсів, ціни на матер. – технічні ресурси та послуги; норми затрат часу, плани організаційно – технічних заходів щодо економії.

58.Грошове вираження – вар-ті товару ціна.

Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво окремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розподільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання й населення. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та споживчого призначення.

Залежно від держави на процес ціноутворення , ціни поділ. На: фіксовані, регульованя, вільні.

Елементи ціни: с\в, прибуток(с\в* рентабельність та / 100), акцизний збір, пдв, націнка посередника, торгівельна надбавка.

59. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; збалансування за часом надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності підприємства (організації) полягає в належному забезпеченні фінансування. Важливою формою фінансування є кредит — платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Треба також розрізняти фінансування за рахунок власних і залучених коштів. До залучених коштів належать ті, які треба повертати, тобто кредит або інші боргові зобов’язання. Решта коштів виступає як власний капітал.

60. Прибуток — це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Рентабельність – відносний показник прибутковості підп.-ва. Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Загальний прибуток — це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу. Такий прибуток інакше називають балансовим. Прибуток після оподаткування(чистий) Валовий прибуток — це різниця між виручкою та виробничими витратами. Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат.

Рентабельність в заг-му вигляді Р = Пр/В *100%

Показники рентабельності:

1. Рентабельність одиниці Род = (У-с\в)\ с\в * 100%

2. Рентаб реалізованої продукції Ррп = Пр\с\врп * 100%

3. Рентаб. Підп.-ва Рп = Пб(ч)(прибуток балансовий чист/(ОФ+ОК))

61.Основним завданням фін-ї служби є пошук для фінансування підп.-ва та ефективний розподіл фін-х ресурсів.

Ліквідність = здатність активів швидко обмінюватись на гроші.

1. Показник ліквідності Кзл = ОА/ПЗ > = 1

2. Коефіц шв ліквідності Кшл = (ГК+ДЗ) / ПЗ 0,5….0,7

3. Коефіц. Абсол. Ліквідності Кал = ГК/ПЗ >=0,2

Платоспроможність – здатність підп.-ва розрах зі своїми зобовяїаннями.

Поакзники:

1. Коеф автономії Кав = ВК/ПБ >=0,5

2. КОЕФ ФІН НЕЗАЛЕЖНОСТІ Кфн = ВК/ЗК >=1

62. Система заходів для підтримки економічної стійкості підприємства повинна передбачати:

- постійний моніторинг зовнішнього і внутрішнього станів підприємства;- розробку заходів із зниження зовнішньої вразливості підприємства;- розробку підготовчих планів при виникненні проблемних ситуацій, здійсненні попередніх заходів для їхнього забезпечення;- впровадження планів практичних заходів при виникненні кризової ситуації, прийняття ризикових і нестандартних рішень у випадку відхилення розвитку ситуації;- координацію дій всіх учасників і контроль за виконанням заходів та їхніми результатами. Конкурентоспроможність на ринку збуту можна досягти шляхом зниження собівартості продукції, за рахунок впровадження нової техніки, технологій. Також до витрат, які фінансують­ся за рахунок чистого прибутку, нале­жать витрати на інвестиції. Зменшен­ня таких витрат є важливим резервом підвищення платоспроможності підприємства.

63. Економічна безпека фірми (підприємства, організації) — це такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:

● забезпечення високої фінансової ефективності роботи, забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкурентоспроможності, досягнення високої ефективності менеджменту

64. Його пропонується оцінювати на підставі визначення сукупного критерію через зважування й підсумовування окремих функціональних критеріїв, які обчислюються із допомогою порівняння можливої величини шкоди підприємству та ефективності заходів щодо запобігання цій шкоді. Сукупний критерій економічної безпеки будь-якого суб’єкта господарювання (k_себ) можна розрахувати, користуючись формулою

, де kі — величина окремого (поодинокого) критерію за і-ю функціональною складовою; di — питома вага значущості і-ї функціональної складової; п — кількість функціональних складових економічної безпеки підприємства. Оцінка рівня економічної безпеки здійснюється порівнюванням розрахункових значень k_себ з реальними величинами цього показника по підприємству

65. Техн.безпеку характ. доступ до ноу-хау, введення в діло нових осн. вироб. запасів, середня з/п наук. працівника за місяць, Ресурсну (забезп.вир-тва основними видами ресурсів, коеф. заміни та якість ресурсів), Фінансову (розмір заборг, частка по ринку, рівень рент, капітальвкл) Соціальну (рівень мін. з/п, заборг. по з/п, темпи скор.. чисельності, трив робочого тижня) Форм. необх. рівня економ. безпеки вкл.: форм. ефект. факторів вир-тва, вир-тво прод. з урах. потреб ринку, провед. приватизації)

66. Процес реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку і застарілою логікою дій підприємства. Реструктуризація підприємства спрямовується на розв’язання двох основних завдань: по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. За оперативної реструктуризації підприємства (організації) розв’язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності й суттєве поліпшення результатів його (її) діяльності. Стратегічна реструктуризація підприємства (організації) забезпечує довготермінову його (її) конкурентоспроможність. Організаційно-правовий вид реструктуризації характеризується процесами комерціалізації, корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних підприємств.

Технічну реструктуризацію зв’язано із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно досягає відповідного рівня до виробничого потенціалу, технології

67. Реструктуризація підприємств (організацій) здійснюється після занесення їх до Реєстру неплатоспроможних підприємств та організацій і проведення поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності спеціалістами, які роблять висновки щодо способів оздоровлення та пропонують концепцію господарської діяльності підприємства.

Порядок реструктуризації підприємства:попередній аналіз стану пі-ва, вкл.. до реєстру несплатоспром., поглиблений аналіз стану, обгрун. концепцій реструкт, розробка плану рестр, запров. заходів, визнач. економ. ефект, оцінка результатів. Розробка концепції має ґрунтуватися на чітко визначеній і сформульованій меті реструктуризації підприємства і включати такі питання:● аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на господарську діяльність підприємства;● вибір варіанта (виду) реструктуризації підприємства;● обґрунтування стратегічного розвитку підприємства;● оцінка можливості подолання труднощів у період реструктуризації;● розробка бізнес-плану для реструктуризованого підприємства.

68. санація — це комплекс послідовних взаємозв’язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності. Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. За проведення процесу санації необхідно визначити її цілі та стратегію. Оцінка фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації дає змогу зробити висновок про доцільність чи недоцільність санації даної господарської одиниці. Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто система взаємозв’язаних заходів, спрямованих на вихід підприємства з кризи.

69.Банкурутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визначені судом вимоги кредиторів не інакшк як через застосування ліквідаційної процедури.

Причини банкрутства:

1. Зовнішні – об’єктивні по відношенню до підприємства- банкрута(різке скорочення попиту на продукцію та падіння цін на неї; підвищення цін на сировину, матеріали, енергоресурсні; політична та соц.- економічна ситуація в державі; природна стихія.

2. Внутрішні – суб’єктивні, які залежать від керівництва та спеціалістів підп.-ва; недоліки у виробничо-технічній й економічній політиці; несвоєчасна і неадекватна реакція на зміни в ринковому середовищи; нераціональна організаційна структура.

70. Ліквідація – припинення дія-яті суб’єкта підприємницької дія-сті, визнаного госп судом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Головними є такі:

1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися і бракує будь-якої можливості її відновлення;

2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника;

3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.

Кошти одерж. від продажу майна банкрута спрямов. на задоволення вимог кредиторів у такому порядку:

1) виплата на забезп. застав, 2) виплата вихідної допомоги звільн. прац, витати, повязаня з провадж. справи про банкр, виникн. зобов. банкрута перед працівн. під-ва, задов.. вимоги щодо сплати податків і зборів, вимоги кредит, що не забезп. застав, поверн. внесків членів труд.колект, інші вимоги.