Види юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність є наслідком правопорушен­ня. Залежно від галузевої належності розрізняють такі види юридичної відповідальності:

1. кримінальна — застосовується тільки за вчинення злочину. Це найбільш суворий вид відповідальності, що передбачає найжорсткіші обмеження особистого і майно­ вого характеру, настає з моменту набрання вироком суду законної сили, реалізується виключно в судовому порядку. Як вид кримінального покарання до 2000 р. в Україні існу­ вала смертна кара. Суперечки про її збереження або усу­ нення не вщухають і сьогодні;

1. адміністративна — застосовується за вчинення адміністративного проступку. Стягнення особистого і май­ нового характеру, що накладаються в цьому випадку, мають набагато м'якший характер (наприклад, якщо арешт як кримінальне покарання встановлюється на строк від одно­ го до шести місяців, то адміністративний арешт не переви­ щує 15 діб);

2. цивільно-правова — настає за невиконання договору, заподіяння майнової шкоди, має виключно майновий

компенсаційний характер. її особливість полягає у можли­вості добровільного виконання правопорушником заходів відповідальності, без застосування державного примусу (договірна відповідальність). Державний примус викорис­товується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин (позадоговірна відповідаль­ність);

4. дисциплінарна — настає за порушення трудової, службової, навчальної дисципліни і носить, як правило, особистий характер (зауваження, догана, сувора догана, переведення на нижчу посаду, відрахування з навчального закладу тощо). Особливість цього виду відповідальності полягає в тому, що вона застосовується не тільки держав­ ними органами, а й недержавними суб'єктами (адміністра­ цією підприємства, установи, організації);

5. матеріальна відповідальність — полягає в обов'яз­ ку відшкодувати збиток. Шкода, заподіяна власнику під­ приємства, установи, організації працівником при вико­ нанні своїх трудових обов'язків передбачає відшкодуван­ ня прямого реального збитку. Упущена вигода не відшко­ довується;

6. конституційно-правова відповідальність — виража­ ється у можливості настання несприятливих наслідків для суб'єктів конституційного права, що порушили норми кон­ ституційного законодавства. Цей вид відповідальності є порівняно новим для вітчизняної практики. Прикладами такої відповідальності є розпуск парламенту, імпічмент президента, відставка уряду.

Поняття та основні вимоги законності.

Законність — це режим суспільно-політичного життя, що заснований на правовому характері його організації і виражається у вимозі точного, строгого і неухильного до­тримання і виконання чинних правових актів усіма суб'єк­тами права.

Сутність законності полягає в добросовісному і не­ухильному дотриманні і виконанні всіма суб'єктами права діючих законів, яке й забезпечує стан правомірності су­спільних відносин. Мета законності в демократичній державі полягає в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Засоби і методи реалізації вимог законно­сті повинні носити правовий характер. Єдність сутності, мети і засобів реалізації вимог законності виражається в категорії правозаконності. За класичним визначенням англійського конституціоналіста Альберта Дайсі: «Право-законність — це абсолютний авторитет і верховенство чинного законодавства, що протиставлені довільним роз­порядженням влади і виключають не тільки свавілля з боку уряду, а й саму можливість діяти в якихось ситуаціях на свій розсуд».

Принципи законності є основними ідеями, що розкри­вають зміст законності як стани правомірності суспільних відносин, законоподібності поведінки індивідів:

1) принцип верховенства закону передбачає, що закон очолює систему нормативно-правових актів, оскільки є актом вищого законодавчого органу, який безпосередньо виражає волю народу. Всі підзаконні акти не мають супе­речити законам і повинні прийматися в строго встановле­ному законом порядку і формі, а правозастосовчі акти ма ють відповідати законам і виданим відповідно до них під- ■ законним актам;

2. принцип єдності законності, що означає одноманіт­ не розуміння і застосування законів на всій території дер­ жави. У демократичній державі не може бути законності «калузької» або «рязанської», правосуддя «басманного» або «печерського» — всі органи держави, їхні посадовці і громадяни повинні однаково сприймати і виконувати ви­ моги законів;

3. принцип загальності законності, який передбачає, що вимоги законів і підзаконних актів поширюються на всіх суб'єктів права без будь-якого винятку. Ніхто не має права самостійно вирішувати, який обсяг вимог закону по­ ширюється особисто на нього, ніхто не має права ставити себе над законом або поза законом;

4. принцип рівності всіх перед законом, тобто наявність рівних прав і обов'язків у кожного, незалежно від соціаль­ ного стану, посади, раси, статі; рівна захищеність усіх і кожного; однакові гарантії від зловживань із боку посадов­ ців і органів державної влади;

5. принцип гарантованості основних прав і свобод людини, що полягає в необхідності забезпечення пріорите­ ту прав індивіда , а також гарантіях їх із боку держави;

6. принцип взаємозв'язку законності і демократії. Законність є основою для становлення і розвитку демокра­ тії, і навпаки, демократія є основним чинником зміцнення режиму законності. Без демократії законність може пере­ рости у свавілля держави щодо особи, без законності демо­ кратія може виродитися в охлократію (влада натовпу), анархію і свавілля натовпу щодо особи. Цей принцип по­ в'язує дію законності тільки з правовими законами. Тоді законність набуває якості правозаконності;

7. принцип доцільності, що розкриває, як співвідно­ сяться цілі та засоби їх реалізації в діяльності держави. Передбачається, що закон утілює в собі вищу суспільну доцільність, тобто відповідає цілям і завданням суспільства. В рамках закону слід обирати найбільш оптимальне рішен­ ня. Неприпустимим є порушення закону під приводом до­ цільності (житейської, місцевої, корпоративної), рівно як неможливо досягти навіть найблагородніщих цілей шляхом утиску і відчуження прав людини;

8. принцип невідворотності відповідльності, який означає, що будь-яке протиправне діяння має бути своєчас но розкрите, а винні в його вчиненні особи повинні понести справедливе покарання. Усвідомлення неминучості відпо­відальності є головним стримуючим чинником для потен­ційних правопорушників.

Законність, у свою чергу, розглядається як загальнопра-вовий принцип, суть якого полягає в категоричній вимозі правомірної поведінки всіх суб'єктів права в усіх сферах правового життя.