86. Примушування давати показання (ст. 373).

З об’єктивної сторони злочин полягає в незаконних діях, які є способом примушування особи давати показання під час її допиту і які можуть полягати в різних погрозах на адресу допитуваного чи його близьких (наприклад, залякування залишити без їжі, погіршити режим тримання під вартою, притягти до відповідальності близьких тощо) або в обмані, фальсифікації пред’явлених матеріалів слідства, різних обіцянках (наприклад, надати побачення, звільнити з?під варти тощо). Злочин визнається закінченим із моменту примушування давати показання.

За частиною 2 ст. 373 КК караються ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із знущанням над особою.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб’єкт злочину спеціальний — працівник правоохоронного органа, наділений правом запроваджувати дізнання чи досудове слідство.

87. Порушення права на захист (ст. 374).

З об’єктивної сторони злочин полягає у таких діяннях:а) недопущення захисника до участі у справі (наприклад його недопущення до участі в допиті обвинуваченого; в) інше грубе порушення права на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного (наприклад невручення підсудному копії обвинувального висновку тощо).

За частиною 2 ст. 374 КК караються ті самі дії, якщо вони:а) призвели до засудження невинуватої у вчиненні злочину особи;б) вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК);в) спричинили інші тяжкі наслідки (наприклад, самогубство потерпілого, тяжку хворобу, заподіяння значної майнової шкоди).

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, а психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 374, — умисна або необережна форма вини.

Суб’єкт злочину спеціальний — особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор чи суддя.

88. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383).

Крім основного безпосереднього об’єкта — інтересів правосуддя – цей злочин посягає і на додатковий об’єкт — інтереси особи, а з об’єктивної сторони полягає у повідомленні про нібито вчинений злочин, яке направляється на адресу органів дізнання, слідчого, прокурора або суду. Форма повідомлення —будь?яка: усна, письмова, через третіх осіб, анонімна, із використанням комп’ютерних мереж тощо. Неправдивість повідомлення може стосуватися як самого факту злочину (наприклад повідомлення про нібито вчинену крадіжку), так і особи, яка нібито вчинила злочин. Злочин визнається закінченим із моменту одержання неправдивого повідомлення відповідним органом (службовою особою), незалежно від того, чи порушено кримінальну справу і чи було неправдиво звинувачено особу притягнуто до кримінальної відповідальності.

За частиною 2 ст. 383 КК караються ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також вчинені з корисливих мотивів.

Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел, оскільки винний усвідомлює, що відомості про злочин є завідомо неправдивими.

Суб’єкт злочину – будь?яка особа, що досягла 16?річного віку.