1. Особлива частина Кримінального кодексу — це система норм,що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і вяких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

Значення Особливої частини полягає насамперед у тому, щовона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільнонебезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підставидодержання законності та прав людини. Крім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, тобто характеру і ступеня суспільної небезпеки. Це створює ефективні можливості для здійснення цілеспрямованої кримінальної політики і проведення її в рамках закону. Оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними, законодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлен ня до злочинних проявів, усвідомлення необхідності боротьби з такого роду вчинками. Загальнопревентивна функція норм Особливої частини полягає також у тому, щоб під загрозою покарання примусити нестійких членів суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяти їх запобіганню.

Норми Особливої частини розташовано в окремих розділах Кодексу за певною системою та у певній послідовності. Ця система має такий вигляд 20 роздылыв

Вивчення наведеної вище системи доводить висновку, що вона побудована головним чином за родовими об’єктами злочинів. В окремі розділи Особливої частини КК об’єднано норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об’єкт. Родовий об’єкт — це певна група (комплекс) суспільних відносин, що відрізняються своєю однорідністю і, отже, певною єдністю.

Назви відповідних розділів Особливої частини КК здебільшого прямо вказують на цей об’єкт.

2. Наукові основи кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочинів, як поняття науки кримінального права, може вживатися в кількох значеннях в залежності від особливостей змісту даного поняття і суб'єкта кваліфікації. Ці значення мають умовний характер і можуть розглядатися як певні види кваліфікації злочинів.

Залежно від юридичної значимості (зокрема її правових наслідків) кваліфікація злочинів поділяється на:

Офіційну (легальну) — здійснюється компетентним право-застосовчим органом в процесі розслідування і розгляду конкретної кримінальної справи.

Неофіційну — не тягне за собою відповідних правових на слідків, оскільки здійснюється не в процесі реального застосування правових норм і не відповідним компетентним правозастосовчим органом.

В залежності від суб'єкта такої неофіційної кваліфікації вона умовно поділяється на:

а) доктринальну кваліфікацію — дається вченими в межах наукових досліджень, узагальнення судової практики тощо;

б) учбову кваліфікацію — дається викладачами і студентами в межах навчання;

в) публіцистичну кваліфікацію — дається журналістами в своїх публікаціях.

Кваліфікація злочинів — це встановлення і юридичне закріплення відповідності між фактично вчиненими діяннями і юридичним складом злочину, який передбачений нормами кримінального кодексу.

Основний правовий зміст кваліфікації злочинів:

кваліфікація злочинів — різновид юридичної кваліфікації (з позиції загальної теорії права), що полягає у виборі тієї правової норми, яка передбачає відповідну ситуацію;

кваліфікація злочинів є юридичною кваліфікацією у процесі застосування правових норм;

за своїм змістом кваліфікація злочинів — це встановлення відповідності певної поведінки особи у поєднанні з іншими фактичними обставинами (юридичними фактами) юридичному складу злочину певного виду чи окремого різновиду такого злочину;

висновок про відповідність певної поведінки особи в поєднанні з іншими фактами юридичного складу злочину як результат кваліфікації має свої зовнішні форми закріплення в процесуальних документах.

Загальною передумовою кваліфікації злочинів є встановлення і узагальнення фактичних обставин, що мають значення для кваліфікації. Таке узагальнення передбачає перехід від фактичного рівня викладу і сприйняття відповідних обставин на рівень їх юридичного змісту.

Наступним етапом кваліфікації є визначення юридичної значимості фактичних обставин в контексті відповідних елементів чи ознак юридичного складу злочину, що передбачає таку систематизацію фактичних обставин, яка дозволяє віднести їх до певної складової частини юридичного складу злочину, яку вони характеризують (наприклад, насильство переважно характеризує діяння як ознаку об'єктивної сторони).

Після проведення оцінки фактичних обставин, здійснюється загальна програма кваліфікації злочинів. Підставами кваліфікації є:

фактична — встановлення наявності конкретних фактичних обставин у діяннях особи стосовно якої здійснюється кваліфікація;

нормативна — наявність у нормах КК конкретного складу злочину, який передбачає відповідальність за вчинене, та за своїми ознаками повністю співпадає із фактичними обставинами вчиненого.