31. Стаття 172. Грубе порушення законодавства про працю

Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю —

2. Диспозиція ст. 172 КК бланкетна, тому для з'ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. Це, наприклад, норми про право на відпустку (ст. 74 КЗпП), про нормування праці (статті 85—92 КЗпП); про оплату праці (статті 94—117 КЗпП) тощо.

6. Об'єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення: а) порушення конкретної норми трудового законодавства, що пов'язане з незаконним звільненням працівника з роботи або іншим грубим порушенням законодавства про працю; б) наявність грубого характеру цього порушення.

8. Даний злочин вважається закінченим з моменту порушення трудових прав громадян, наприклад, при незаконному звільненні з роботи — з моменту фактичного припинення трудових відносин з конкретним працівником; а при іншому грубому порушенні законодавства про працю — з моменту фактичного вчинення такого діяння.

9. Суб'єктивна сторонаданого злочину виявляється в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов'язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад, помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь-якими мотивами.

10.Суб'єкт даного злочину спеціальний — особа, на яку покладений обов'язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наділені правом прийому та звільнення, керівники, власники або уповноважені ними особи, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.

11. Частина 2 ст. 172 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

32. Об’єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Юридичним виявом відносин власності є право власності — власника на володіння, користування та розпоряджання своїммайном за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним єприватне, державне та комунальне майно, яке має певні обов’язкові ознаки: 1) юридична — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено,перебуває у її віданні чи під її охороною, для винного майно єчужим; 2) економічна — майно має становити певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладено працю людини. Цінність, вартість майна саме й вимірюється цією працею; 3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметомможуть бути право на майно, а також дії майнового характеру,наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190).

З об’єктивної сторони переважна більшість із них сконструйована законодавцем як злочини з матеріальним складом —їх обов’язковою ознакою є спричинення суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди в певному розмірі відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди

З суб’єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди та бажає цього, одночасно бажаючи власного незаконного збагачення.

Зокрема, за наявності як обов’язкової ознаки корисливих мотиву та мети злочини проти власності поділяють на корисливі та некорисливі. Корисливі злочини, своєю чергою, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов’язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов’язані з таким обертанням.