99. Поняття керівництва і лідерства в менеджменті: подібність і відмінності

Між керівництвом і лідерством є схожість і відмінності. Із психологічної точки зору керівництво є процесом соціально-психологічного впливу, коли індивід свідомо впливає на інших з метою структурувати дії та відносини у групі, організації. А керівник для психології є передусім індивідом, який реально виконує особливі функції керівництва, управління та організації діяльності. До основних його функцій належать визначення цілей спільної діяльності відповідно до напряму розвитку організації, структурування діяльності й відносин, здійснення впливу на персонал під час виконання накреслених цілей. Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) виявляється у вмінні пробудити у співробітників мрію, до якої вони прагнутимуть наблизитися, «вдихнути» в них необхідну для цього енергію. Воно теж має в собі ознаки організації та управління групою, впливу на неї. У психологічному аспекті лідер належить до групи і наділений правом приймати рішення в значущих ситуаціях. Він, як центральна фігура в організації спільної діяльності та регулюванні взаємин у групі, впливає на окремих осіб або на групу загалом, спрямовує їхні зусилля на досягнення поставлених цілей.

До спільних рис керівника і лідера належать:— здійснення ролі координаторів, організаторів соціальної групи;— реальний соціальний вплив у групі, що здійснюється, однак, різними засобами;— використання субординаційних відносин, які чітко регламентовані для керівника і не передбачені для лідера.

Відмінності між керівництвом та лідерством виявляються у таких аспектах:

— керівника призначають офіційно, а лідер формується стихійно. Отже, керівництво є офіційно регламентованим процесом;

— керівникові закон надає певні права та обов'язки, а лідер може їх не мати;

— керівник наділений певною системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які, може впливати на підлеглих, а лідеру ці санкції не надані;

— керівник представляє свою групу в зовнішній сфері відносин, а лідер обмежений переважно відносинами в групі;

— керівник, на відміну від лідера, несе відповідальність перед законом за стан справ у групі;

— керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як певної соціальної організації, а лідер регулює міжособистісні стосунки у групі;

— лідерство виникає за умов мікросередовища (мала група), а керівництво є елементом макросередовища, тобто воно пов'язане з усією системою суспільних відносин;

— керівництво є явищем більш стабільним, аніж лідерство (висунення лідера залежить від настрою групи);

— процес прийняття рішення керівником значно складніший, опосередкований багатьма обставинами, які не обов'язково мають витоки в цій групі чи організації, тоді як лідер здебільшого приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності.

100. Підхід до керівництва на засадах попарних вертикальних зв`язків Гріна.

Підхід до керівництва на засадах вертикальних попарних зв'язків Д. Гріна. Він ґрунтується на тому, що стосунки керівника з різними підлеглими значно від-різняються. Керівник може бути доброзичливим до од-ного працівника, але суворим — до іншого. Кожний по-парний вертикальний зв'язок є унікальним, і поведінка підлеглих зумовлюється саме ним. Відповідно керівни-ки умовно поділяють усіх підлеглих на внутрігрупових та позагрупових. Перших об'єднує спільна система ціннос-тей, традицій та норм, що зближує їх із керівником. Позагрупові підлеглі мають дуже мало спільного між собою та з керівником. Відповідно внутрігрупові підлег-лі мають більше шансів отримати цікаве та відповідаль-не завдання і бути винагородженими. Завдяки цьому у них більше можливостей задовольняти власні потреби через отримання винагород, схвалення їх поведінки та результатів роботи, повагу, спілкування тощо, що впли-ває на результативність та продуктивність. Позагрупо-вим підлеглим керівники не делегують складних та від-повідальних завдань, не залучають до управління, мен-ше спілкуються з ними, а часто взагалі ігнорують. За таких умов людина не розвивається, не намагається пра-цювати якісно.

Отже, таке керівництво базується на припущенні, що сприйняття керівником підлеглого впливає на поведінку керівника, відповідно зумовлюючи поведінку підлег-лого. У зв'язку з цим спостережливий та уважний керів-ник змінює свій стиль поведінки відповідно до очіку-вань і потреб підлеглих з метою залучення до результа-тивної діяльності.

Трансформаційне керівництво. Його суть вияв-ляється у здатності керівників надихати підлеглих на досягнення вищих, ніж заплановані, результатів та за-безпечувати внутрішнє стимулювання. Базується таке керівництво на створенні умов для творчого та самостій-ного виконання завдань підлеглими. Основними харак-теристиками трансформаційного керівництва є:—роль харизми — виявляється у здатності керівни-ка передати сутність проблеми, викликати повагу та за-доволення, переконати працівників, засвідчити власне бачення проблеми;—персоналізація уваги — полягає у тому, що керів-ник значну увагу приділяє підлеглим і пропонує їм про-екти, виконуючи які, вони можуть розвиватися профе-сійно й особистісно;—стимулювання інтелекту — базується на тому, що керівник заохочує творчі рішення та осмислення раціо-нальних дій.

Узгоджене керівництво. Відповідно до цієї кон-цепції керівник допомагає підлеглому визначити, що не-обхідно зробити, яку мотивацію застосувати для досягнен-ня бажаних результатів. При цьому він уважно ставить-ся до працівників, вивчаючи їхні потреби та залучаючи до процесу управління. За таких умов підвищується рі-вень результативності, особисте задоволення підлеглих, оскільки вони впевнені, що виконання завдань забезпе-чить їм очікувану винагороду