Частина 1. Вивчення аерофотознімків і вправи по їхньому аналізу

Мета роботи – навчитися оцінювати фотографічну і фотограмметричну якість аерофотознімків, а також ступінь їх придатності для вишукування і проектування автомобільних доріг.

Нормативні вимоги до матеріалів аерофотозйомки

Коефіцієнт контрастності повинен бути в межах 0,9 … 2,4

Коефіцієнт вуалі не повинен бути більше 0,5.

Допустимі перекриття аерознімків, %

поздовжнє 53 < P_x < 70

поперечне 20 < P_y < 40

Допустимі кути нахилу аерознімків не більше 3⁰.

Кути зносу літака в процесі аерофотозйомки не повинні перевищувати 5⁰.

Непрямолінійність маршруту не більше 3%.

Фактична висота аерозйомки не повинна відклонятися від заданої більш ніж на 5%.

На аерофотознімках, крім зображення ситуації і рельєфу, є дані (1-5), показані на рисунку 1.1, де позначено цифрами:

1 – шифр аерознімка У- 75 85 – 72, розташований завжди у верхньому правому куті; У-75 – шифр маршруту; 85 – дата аерозйомки ; 72 – номер знімка на маршруті;

2 – показання циферблату ( час експозиції – необхідний для визначення напряму істинного меридіану);

3 – координатні мітки;

4 – показання круглого рівня (для визначення кута нахилу аерознімка);

5 – показання висотоміра.

Рис. 2.1

Порядок виконання роботи.

Контактні відбитки аерознімків повинні мати різке і добре відпрацьоване зображення по всьому полю.

Фотографічна якість аерофотознімків (контрастність, вуаль, наявність тіней) визначають за допомогою знімків-еталонів, спочатку оцінивши якість кожного аерознімка, а потім і вцілому всього знімального маршруту.

Деформацію фотовідбитків слід перевірити по відхиленню від прямолінійності відбитих на знімку ниток за допомогою вивіреної лінійки (в стаціонарних лабораторіях деформацію знімків перевіряють за допомогою стереометрів). Результати оцінки якості фотоматеріалів необхідно записати до журналу фотограмметричних вимірів (Табл. 2.1).

Визначення поздовжнього перекриття аерознімків.

Планову аерозйомку великих ділянок місцевості виконують у вигляді ряду маршрутів, аерознімки в яких розташовуються таким чином, щоб на кожному наступному відображалась частина місцевості, сфотографована на попередньому аерознімку. Отже, суміжні знімки одного маршруту утворюють взаємне перекриття, яке називається поздовжнім Р_х , а суміжні маршрути - взаємне перекриття, що називається поперечним Р_у . Поздовжнє і поперечне перекриття виражають у відсотках від розміру сторони аерознімка і задають при виконанні аерофотозйомки в залежності від характеру і наступної фотограмметричної обробки. Звичайно Р_х приймають рівним 60%.

При стереоскопічній зйомці коефіцієнт поздовжнього перекриття повинен бути не менше 53%. Це необхідно для отримання по всьому маршруту об’ємної моделі місцевості. Після виконання аерофотозйомки по накидному монтажу визначають витриманість заданого відсотка перекриття накладанням однойменних контурів кожної стереопари (рис. 2.2).

Вимірявши на накидному монтажі відрізки l_x, поздовжнє перекриття обчислюють по формулі : P_x =(l_x / l₀)∙100%,

Рис. 2.2

де l₀ – формат знімку (18х18 см).

Поздовжні перекриття, що виміряні при виконанні лабораторної роботи на всіх виданих аерознімках (стереопарах), занести до журналу фотограмметричних вимірювань (Табл. 2.1)

Визначення головних точок аерознімків.

При визначенні ряду факторів, що характеризують фотограмметричну якість аерофотозйомки, використовуються головні точки аерофотознімків і складається накидний монтаж.

Головною точкою аерознімку називається основа перпендикуляра, опущеного із задньої вузлової точки об’єктиву на площину негатива. Головна точка є дійсним початком координат для даного аерознімку. Її положення на кожному знімку визначається в точці перетину прямих, що з’єднують два протилежних індекси на відбитках (координатні мітки)

Я

Рис. 1.3

кщо головна точка знімку не співпадає з характерною точкою якого-небудь контуру на місцевості, за робочий центр приймається будь-яка характерна точка на місцевості, яка розташована в межах кола радіуса з центром в головній точці аерознімка, мм: (Рис. 2.3)

Рис. 2.3

де f_k – фокусна відстань об’єктива аерофотоапарата, мм.

Знайдені по координатних мітках головні точки (або робочий центр) наколюють. На зворотній стороні знімка їх обводять колом

(d = 5мм), позначаючи О₁ , О₂ , О₃ , і т.д.

Оскільки поздовжнє перекриття аерознімків більше 53%, головні точки попадають в зону перекриття суміжних знімків. Тому, одночасно з визначенням і закріпленням на знімках власних головних точок на кожному з них необхідно знайти і закріпити точки, які визначають положення головних точок суміжних знімків. При двох стереопарах (три суміжних аерознімка) – це: на лівому

знімку О₂^′, на середньому О₁^′ і О₃^′,

на правому О₂^″, . (рис 2.4).

рис 2.4

Відстань між головними точками суміжних знімків є відображенням базису фотографування в.

П

Рис.4.1

роекції головних точок, або “робочих центрів”, на суміжних знімках визначаються візуально по точках тотожніх контурів. В тому випадку, коли головну точку (або “робочий центр”) на суміжних знімках розпізнати неможливо, через неї проводять пряму, на якій обирають дві розпізнавальні точки. За допомогою останніх потрібно визначити пряму на суміжному знімку і, користуючись властивістю пропорціональності ділення прямої, перенести головну точку на суміжний знімок.

Проекції головних точок на суміжних знімках можна також визначити, користуючись стереоскопічною моделлю місцевості, тобто, роздивляючись суміжні знімки під стереоскопом.

Для визначення положення головної точки лівого знімка О₁, на правому по стереоскопічній моделі вістрі вимірювача на правому знімку суміщають з її проекцією, отримуючи точку О₁^′ .