5. Зміст права власності.

Концепція ЦК з цього питання, зафіксована у ст. 319, виходить з того, що зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з 3 "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю.

1. Право володіння — це юридична можливість фактичного впливу на річ.

У зв'язку з тим, що володіння буває законним — таким, що Грунтується на законі, і незаконним — протиправним, іноді в літературі з цивільного права зазначають, що цей поділ може стосуватися володіння взагалі, тобто і володіння як елементу права власності1. Проте необхідно мати на увазі, що оскільки йдеться про право володіння, то воно завжди може бути тільки законним. Поняття "незаконне володіння" може застосовуватись тільки до фактичного володіння.

2. Право користування — це юридична можливість видобувати корисні (споживчі) властивості речі.

Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (користування особистими речами, проживання в будинку, користування автомашиною тощо). Але воно може полягати й у використанні споживчих властивостей речі за допомогою дій юридичних (надання речі в оренду і одержання відповідних прибутків). Слід зазначити, що свого часу у римському приватному праві право на одержання плодів і прибутків розглядалася як самостійна правомочність власника — jus fraendi. Проте, з огляду на українську цивілістичну традицію, можна (з деякою мірою умовності) вважати, що така можливість охоплюється правомочністю користування шляхом вчинення юридичних дій.

3. Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі.

Визначення фактичної долі речі полягає в можливості зміни її фізичної суті аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ.

Варто звернути увагу на те, що розпорядження річчю полягає в передачі права власності, одержання плодів і прибутків (наприклад, надання речі в найом), тому його іноді оцінюють як реалізацію права розпорядження. Проте, передаючи річ в найом, власник не має на увазі передачу права власності. Він передає річ лише у тимчасове користування. Його право власності на річ не припиняється, а реалізується шляхом використання можливості лише тимчасової передачі речі за плату іншій особі. Отже, одержання плодів, доходів, прибутків не може розглядатися як будь-який різновид права розпорядження речами.

Як зазначалося, у сукупності 3 правомочності власника утворюють класичну для українського цивільного права "тріаду", що характеризує право власності в суб'єктивному сенсі.

Слід, однак, зазначити, що таке тлумачення змісту (визначення переліку елементів) права власності не є досконалим з 2 позицій.

Перша з них полягає в тому, що визначення змісту права власності проводиться без врахування загального тлумачення суб'єктивного цивільного права, як такого, що включає 3 правомочності:

1) право на власні дії (поведінку);

2) право вимагати певних дій від інших осіб;

3) право звернутися за захистом у випадку порушення права.