35. Право власності на земельну ділянку.

Стаття 373. Земля (земельна ділянка) як об'єкт права власності

1. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

2. Право власності на землю гарантується Конституцією України.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

3. Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

4. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

5. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Стаття 374. Суб'єкти права власності на землю (земельну ділянку)

1. Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

2. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.

3. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.

4. Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Стаття 375. Право власника на забудову земельної ділянки

1. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

2. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Стаття 377. Право на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розміщені на ній

1. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

2. Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Стаття 378. Припинення права власності на земельну ділянку

1. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

В статті 13 Конституції встановлено, що земля поряд з іншими природними ресурсами є об'єктом права власності українського народу. У статті 14 Основного закону зазначено, що право власності на землю гарантується, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону. Тобто ці суб'єкти набувають земельні ділянки у власність з метою використання їх для господарської діяльності, житлової забудови і забезпечення життєдіяльності людей. Таким чином, земельні відносини, що виникають і здійснюються щодо землі та земельних ділянок, які використовуються в економічній сфері, в сільському господарстві, для проживання людей і забезпечення їх життєдіяльності на засадах права власності і землекористування, регулюються Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами, норми яких належать до земельного права.

Законодавець також закріплює право власника земельної ділянки на простір, що знаходиться над і під поверхнею земельної ділянки на висоті і глибині, необхідними для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Це право дублюється і ЗК у п. З ст. 79. Використання власником земельної ділянки, того, що знаходиться над і під її поверхнею, здійснюється ним на свій розсуд, але з урахуванням двох обов'язкових умов: якщо інше не передбачене законом, і якщо це не порушує прав інших осіб. В останньому має прояв конституційне визначена соціальна функція права власності, коли власність не може бути використана на шкоду людині і суспільству.

Таким чином, право власності на земельну ділянку має комплексний характер, тому що його вплив поширюється не тільки на земельну ділянку як на просторовий базис, але й на ґрунт, і на деякі природні ресурси. 

Здійснюючи свої права, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд, але обов'язково враховує її цільове призначення. Цільове призначення земель — це встановлені законодавством порядок, умови, межі експлуатації (використання) земель для конкретних цілей відповідно до категорій земель, які мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять категорій:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі житлової та громадської забудови;

• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

• землі оздоровчого призначення;

• землі рекреаційного призначення;

• землі історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. 

Певні обмеження стосовно набуття права власності на земельні ділянки залежно від категорій земель встановлено для іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб. Так іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовано об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. При цьому набуття права власності на такі земельні ділянки здійснюється у разі: придбання їх за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; прийняття спадщини.

У тих випадках, коли у спадщину іноземними громадянами та особами без громадянства приймаються землі сільськогосподарського призначення, то вони підлягають відчуженню протягом року.

Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, а також за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Право власності на землю іноземних держав також має обмежений характер. Вони можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших прирівняних до них організацій відповідно до міжнародних договорів.

Правомочності власника щодо його земельної ділянки здійснюються ним на власний розсуд і можуть бути обмежені лише законом. Згідно зі ст. 90 ЗК власники земельних ділянок мають право:

• продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

• самостійно господарювати на землі;

• власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

• використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

• на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

• споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Із змісту цієї статті робиться висновок, що вказаний перелік прав власників земельних ділянок має вичерпний характер.

Власники земельних ділянок зобов'язані:

• забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

• додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

• своєчасно сплачувати земельний податок;

• не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

• підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

• своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

• дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з установленням земельних сервітутів та охоронних зон;

• зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок (ч. 2 ст. 91 ЗК).

Таким чином, на відміну від прав, для власників земельних ділянок законом можуть бути встановлені додаткові обов'язки, крім тих, які визначені ст. 91 ЗК.