Тема № 1 Процесуальна форма та загальні положення прийняття кримінально-процесуальних рішень.

1. Поняття, ознаки та види кримінально – процесуальних рішень.

2. Процесуальна форма та структура кримінально – процесуальних рішень.

3. Класифікація рішень в кримінальному процесі.

4. Основні начала прийняття кримінально – процесуальних рішень та вимоги до них.

5. Процес прийняття рішень в кримінальному судочинстві.

Література:

1. Чорнобук В. І. Законність та обґрунтованість процесуальних рішень судді в порядку судового контролю в досудових стадіях кримінального процесу: Монографія. - X.: Право, 2008. - 184 с.

2. Настільна книга слідчого: [Наук.-практ. видання для слідчих і дізнавачів] / Н32   М. І. Панов, В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова та ін. — 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — 728 с:

3. Гловюк І.В. Судова діяльність у досудових стадіях кримінального процесу: теорія і практика : монографія / І.В. Гловюк. — Одеса ; Фенікс, 2010. - 232 с.

4. Білоусов Олександр Іванович, Смоков Сергій Михайлович атримання підозрюваного у кримінальному процесі України: Монографія — Одеса:, 2009. — 112с.

5. Булейко О. Л. Участь понятих у кримінальному процесі: монографія.-К.КНТ, 2010. -168 с.

6. Приговор суда: Методическое пособие для судей местных судов. - X.: Харьков юридический, 2010. - 84 с.

7. Г.І. Алейніков Виправдувальний вирок у кримінальному процесі. Запоріжжя. - 2007. - 48с.

Важливо, щоб розслідування справи було підпорядковане непорушним, точним, правильним формам, щоб не чинити свавільних дій в самій важливій справі у світі".

Жан Поль Марат

1. Поняття, ознаки та види кримінально – процесуальних рішень.

Діяльність людини постійно пов'язана з прийняттям рішень з різних державних, громадських і особистих питань. Вона має багатосторонній, взаємопов'язаний характер і грунтується як на об'єктивних, так і на суб'єктивних началах, які включають соціальні, правові, гносеологічні, інформаційні, логічні, психологічні та інші чинники.

Для правильного прийняття кримінально-процесуальних рішень, їх оформлення у вигляді відповідних правових актів істотне значення має психологічна сторона діяльності компетентних органів і службових осіб.

На прийняття рішення може впливати і суспільно-психологічна атмосфера: настійні прохання і навіть вимоги деяких службових осіб, їх тиск, залякування, навіювання, обурення, збудженість прохачів, підвищена зацікавленість справою, чутки, повідомлення преси, радіо, телебачення, будь-які клопотання і т.п.

Важливим вихідним началом у прийнятті компетентною особою кримінально-процесуальних рішень є також внутрішня впевненість, яка повинна грунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, на законі (ст. 67 КПК України).

Вільна оцінка доказів за внутрішньою переконаністю тісно пов'язана з вибором рішення відповідно до конкретних обставин. Такий вибір не має нічого спільного з так званим "розсудом судді", який може знаходитися за межами закону.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної стадії. Основні стадії:

1. порушення кримінальної справи;

2. досудове розслідування (дізнання та досудове слідство);

3. попередній розгляд справи;

4. судовий розгляд;

5. апеляційне провадження;

6. касаційне провадження;

7. виконання вироку.

До виключної стадії належать перегляд судових рішень у порядку виключного провадження, а саме: відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами; відновлення справи і провадження в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення. Цю стадію прийнято називати виключною тому, що кримінальна справа перебуває в ній в особливій, виключній ситуації, коли переглядається законність та обгрунтованість вироку, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується.

Кожна стадія кримінального процесу закінчується прийняттям процесуального рішення.

Рішення, які приймаються в кримінальних справах, зафіксовані у певних документах, є правовими актами, зокрема, кримінально-процесуальними в тому випадку, коли вони передбачені Кримінально-процесуальним законодавством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним.

• Найбільш детально регламентовано написання вироку (ст. ст. 333—335 КПК).

• Закон (ст. 85 КПК) вказує, які загальні реквізити повинен мати протокол, передбачаючи при цьому для конкретних його різновидів додаткові реквізити: протоколи розпорядчого і судового засідань (ст. ст. 86, 87 КПК), обшуку і виїмки (ст. 188 КПК), допитів (ст. ст. 145, 170 КПК).

• Закон також вказує, що повинно бути зазначено в постанові слідчого і прокурора (ст. 1З0 КПК),

• обставини повинні бути викладені в обвинувальному висновку (ст. ст. 223, 224 КПК), а також передбачає зміст ухвали касаційної інстанції (ст. 378 КПК) та і”.

В кримінально-процесуальних актах можуть вирішуватися не тільки суто процесуальні питання, а й кримінально-правові (постанова про порушення кримінальної справи, про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок, вирок та ін.), а також цивільно-правові, цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, відповідачем, заміна відповідача належною особою і т.д.) та інших галузей права.

В кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюється терміном "рішення".

Кримінально-процесуальні рішення – правозастосовчі акти, в яких містяться відповіді на правові питання, що виникають з провадження по справі, та обов’язкові приписи о правових діях (постанова, ухвала, обвинувальний висновок, вирок).

Ознаки кримінально-процесуальних рішень:

Процесуальні рішення як акти застосування кримінально-процесуального права характеризуються рядом ознак:

• вони виносяться тільки державними органами та посадови­ми особами, які ведуть кримінальне судочинство, в межах їх компетенції;

• виражають владне веління органів держави;

• породжують, змінюють або зупиняють кримінально-проце­суальні відносини;

• приймаються у встановленому законом порядку;

• виражаються у визначеній законом формі.

Ознаки кримінально-процесуальних рішень:

Вимоги до кримінально-процесуальних рішень:

• Законність – рішення є таким, якщо воно винесено при точному дотриманні норм процесуального та матеріального права.

• Обґрунтованість – рішення є таким, коли в ньому відображенні всі факти, що мають значення для даної справи, підтвердженні перевіреними доказами, коли правові висновки, що містяться в рішенні, випливають з встановлених фактів і повністю їм відповідають.

• Умотивованість – наводяться мотиви і доводи, що підтверджують висновки, викладені у рішенні.

• Справедливість – оцінка рішень здійснюється не лише з правових, але і моральних критеріїв.

Кримінально-процесуальні рішення – правозастосовчі акти, в яких містяться відповіді на правові питання, що виникають з провадження по справі, та обов’язкові приписи о правових діях (постанова, ухвала, обвинувальний висновок, вирок).

Види кримінально процесуальних рішень.

Постанова - це процесуальний документ, в якому викла­дається, мотивується та формулюється рішення або розпоряджен­ня слідчого, органу дізнання, прокурора або судді, прийняте в про­цесі провадження у справі.

Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи і т.п. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування. Загальні реквізити постанов містяться у ст. 130 КПК.

Ухвала – рішення, прийняте судом на стадії поререднього розгляду справи та в процесі судового розгляду.

Ухвали — це всі рішення (крім вироку), які постановив суд першої інстанції в судових і розпорядчих засіданнях, рішення касаційної інстанції, а також колегії в кримінальних справах Верховного Суду України (п. 13 ст. 23 КПК). Закон визначає зміст ухвал розпорядчого засідання (ст. 250 КПК), касаційної інстанції (ст. 378 КПК), а також порядок їх винесення (ст. 273 КПК). Окремо регулюються підстави винесення окремої ухвали (ст. ст. 340, 382 КПК).

Рішення у вигляді ухвали — це завжди судовий акт, постановлений судом колегіально. Вони виносяться з усіх питань, які вирішує суд під час судового розгляду: про направлення справи за підсудністю, віддання обвинуваченого до суду, повернення справи на додаткове розслідування, визнання особи потерпілим, цивільним позивачем, відповідачем, про закриття справи, застосування примусових заходів медичного характеру та ін. Складаються вони із вступної, мотивувальної і резолютивної частин (ст. 378 КПК) і, винесені під час судового розгляду, підлягають оголошенню (ст. 273 КПК).

Обвинувальний висновок - це підсумковий процесуальний до­кумент досудового слідства, в якому викладаються і мотивуються висновки слідчого у справі в цілому, розкривається сутність та зміст обвинувачення, а також уся сукупність обвинувачувальних та вип­равдувальних, пом'якшуючих та обтяжуючих провину доказів.

В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно буде вирішувати суд першої інстанції.

Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (ст. ст. 223, 224 КПК).

При направленні справи до суду обвинувальний висновок в обов'язковому порядку має бути затверджений прокурором. Правова природа цього процесуального документа дуже складна. З однієї сторони, його складає слідчий чи особа, яка проводить дізнання, формулюючи конкретне обвинувачення, з другого боку — вони не є обвинувачами і в суді як такі не виступають.

Обвинувальний висновок це єдиний документ, складений на попередньому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді. В цьому плані обвинувальний висновок відіграє велику суспільно-політичну і виховну роль.

Обвинувальний висновок з додатками суду вручається підсудному, а якщо ним є неповнолітній, то в копії — його законному представникові (ст. 254 КПК), що дає можливість будувати захист проти висунутого обвинувачення.

У описовій частині обвинувального висновку обставини злочину можуть бути викладені в хронологічному, системному чи змішаному порядку. Хронологічний метод означає, що обставини викладаються у тій послідовності, в якій вони були встановлені слідчим. Його доцільно застосовувати, коли обвинувачений не визнає своєї вини. При системному методі описується подія злочину в усіх його стадіях від підготовки до вчинення. По багатоепізодних справах названі методи можуть застосовуватись в сполученні.

Вирок - це рішення суду першої інстанції про винність чи не­винуватість підсудного, підсумковий процесуальний документ су­дового розгляду справи, в якому викладаються і мотивуються при­йняті судом рішення і покладені в їх основу докази та мотиви.

Вирок — рішення суду першої інстанції про винність чи невинність, відданої до суду особи (п. 12 ст. 32 КПК).

Своєрідною рисою вироку є те, що він відноситься не тільки до теперішнього часу, а й одночасно звернений у минуле і майбутнє, оскільки в ньому реконструюються події, що мали місце в минулому, а призначеним судом покаранням прогнозується на майбутнє досягнення певної мети.

Серед всіх процесуальних актів вирок посідає особливе місце як документ виняткового значення. Тільки вироком суду особа може бути визнана винною і піддана кримінальному покаранню.

Вирок постановляється іменем (ім'ям) України.

Постановлення вироку детально регламентовано законом — гл. 28, ст. ст. 333—335, 446 КПК.

Виноситься вирок виключно в нарадчій кімнаті при додержанні таємниці наради суддів (ст. 322 КПК). Висновки в ньому повинні бути суворо визначеними, чіткими, категоричними.

Виправдувальний вирок виноситься у випадках: коли не встановлена (відсутня) подія злочину, якщо у вчинках підсудного немає складу злочину, не встановлена його участь у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 6, ст. 327 КПК).

Недоведеність участі особи у вчиненні злочину за своєю юридичною силою, за наслідками, рівнозначна доказом невинності. Обвинувальний вирок не тільки стає таким з призначенням реального покарання, а й без такого (коли на момент розгляду справи в суді вчинок втратив суспільну небезпечність, особа перестала бути суспільно небезпечною) чи із звільненням від покарання (із закінченням строку давності, внаслідок амністії, помилування). Можуть бути вироки з умовним засудженням, відстрочкою виконання.

Усі вироки оголошуються прилюдно в залі судового засідання, незалежно від того, чи розглядалась справа в закритому, чи відкритому судовому засіданні (ст. ст. 20, 34 КПК).

Також негайно оголошується вирок підсудному, видаленому із залу засідання за порушення порядку (тимчасово чи на весь період розгляду справи). В останньому випадку вирок може бути оголошений за місцем тримання засудженого під вартою. З цією метою він може також бути доставлений до залу судового засідання (ст. 272 КПК).