- •2.Становлення української літературної мови як державної. Закон про мови в Укр
- •4. Закономірності, особливості, мовні засоби і підстилі офіційно-ділового стилю
- •6.Використання канцеляризмів, штамів, кліше у професійному мовленні
- •7. Використання термінологічної лексики в текстах офіційно-ділового мовлення
- •19. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів.
- •20. Комунікативні ознаки культури мови.
- •23. Гендерні аспекти спілкування.
- •24. Культура усного фахового спілкування.
- •27. Загальна характеристика документації щодо особового складу.
- •28. Види заяв. Заява про прийняття на роботу та її реквізити.
- •31. Резюме та його реквізити. Зразок
- •32. Наказ про особовий склад наказ № ______
- •33. Загальна характеристика інформаційних документів.
- •34. Звт та його реквізити. Зразок
- •35. Протокол та його реквізити. Зразок
- •36. Основні вимоги до написання доповідних записок. Зразок
- •37. Основні вимоги до написання пояснювальних записок. Зразок
- •38. Листи. Особливості створення ділових листів. Зразок
- •39. Телеграма та телефонограма, реквізити. Зразок
- •40. Загальна характеристика розпорядчих та організаційних документів.
- •41. Наказ та його реквізити. Зразок
- •50. Доручення та його реквізити. Зразок
- •51. Розписка та її реквізити. Зразок
- •54. Претензійні листи та їхні реквізити. Зразок
20. Комунікативні ознаки культури мови.
культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини.
Правильність мовлення Правильність – одна з найбільш визначальних ознак культури мовлення. А за тлумаченням сучасних словників, правильний: 1) який відповідає дійсності; 2) який відповідає встановленим правилам, нормам; 3) безпомилковий.
Отже, критерієм правильності є мовна дійсність конкретної епохи, а її еталоном – строга відповідність правилам, за допомогою яких сформульовано сучасні норми. Правила – це положення про конкретні способи використання мовних одиниць у писемному й усному мовленні. Правила є граматичні – регулюють застосування способів словотворення, форм слів залежно від словозміни, синтаксичних конструкцій; орфографічні – стосуються (визначають) написання слів та їх форм; пунктуаційні – коригують постановку розділових знаків у відповідності до змісту й форм реалізованої засобами мови думки з урахуванням мети висловлювання.
Норма – це не сукупність правил. Правила, або регламентації, кодифікації, відбивають у нашій свідомості реальні мовні норми. Правила можуть і не відбивати літературних норм, нерідко навіть суперечити їм (напр., правила переносу й орфоепічні норми). Правила не можуть охопити всі норми – доказом цього є численні винятки з правил, які подають словники, правопис. Норма – це загальноприйнятий звичай вимовляти, змінювати, записувати слово. Б. М. Головін пропонує розрізняти такі структурно-мовні типи норм:
1) норми вимови 2) норми наголошування 3) норми словотворення 4) норми морфологічні 5) синтаксичні норми 6) норми лексичні 7) норми стилістичні
Точність – одна з головних ознак культури мовленняТочним можна назвати таке мовлення, у якому вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням – значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку. Точність зумовлюється, по-перше, знанням об’єктивної дійсності, спостережливістю мовця і, по-друге, його умінням співвіднести свої знання мови з цією спостереженою об’єктивною Потрібно пам’ятати, що точність досягається в контексті. Не кількістю слів і не розлогістю контексту визначається точність, а вичерпністю й недвозначністю закладеного в словах змісту.,
Значні труднощі викликають слова іншомовні, професійні, архаїчні та фразеологізми. Синоніми виникають у мові як одиниці, що підкреслюють (називають) новий відтінок у значенні слова, тобто як точніша для нової ситуації спілкування назва відомого предмета (за винятком т.зв. абсолютних синонімів, які різняться між собою тільки звуковим комплексом і джерелом походження: кавалерія – кіннота, норд-ост — північний схід, полісемія -багатозначність, білінгвізм – двомовність
Омоніми (слова однакового звукового складу, але різного значення) становлять неабияку трудність у практиці слововживання, по-перше, тому, що точність їх застосування залежить від знання мовцем лексичного складу мови і від того, наскільки цим знанням відповідають знання слухача
Уміле користування паронімами теж сприяє точності мовлення. Нерозрізнення значень близькозвучних слів може призвести до непорозумінь між мовцем і співрозмовником, а може служити й засобом творення колориту гумору, іронії, сатири. Багатозначні слова вимагають точного контексту, який не допускав би двозначного чи спотвореного сприйняття змісту