20. Комунікативні ознаки культури мови.

 культура мовлення — це й культура мислення та культура суспільних (соціальних) і духовних стосунків людини.

Правильність мовлення Правильність – одна з найбільш визначальних ознак культури мовлення. А за тлумаченням сучасних словників, правильний: 1) який відповідає дійсності; 2) який відповідає встановленим правилам, нормам; 3) безпомилковий.

Отже, критерієм правильності є мовна дійсність конкретної епохи, а її еталоном – строга відповідність правилам, за допомогою яких сформульовано сучасні норми. Правила – це положення про конкретні способи використання мовних одиниць у писемному й усному мовленні. Правила є граматичні – регулюють застосування способів словотворення, форм слів залежно від словозміни, синтаксичних конструкцій; орфографічні – стосуються (визначають) написання слів та їх форм; пунктуаційні – коригують постановку розділових знаків у відповідності до змісту й форм реалізованої засобами мови думки з урахуванням мети висловлювання.

Норма – це не сукупність правил. Правила, або регламентації, кодифікації, відбивають у нашій свідомості реальні мовні норми. Правила можуть і не відбивати літературних норм, нерідко навіть суперечити їм (напр., правила переносу й орфоепічні норми). Правила не можуть охопити всі норми – доказом цього є численні винятки з правил, які подають словники, правопис. Норма – це загальноприйнятий звичай вимовляти, змінювати, записувати слово. Б. М. Головін пропонує розрізняти такі структурно-мовні типи норм:

1) норми вимови 2) норми наголошування 3) норми словотворення 4) норми морфологічні 5) синтаксичні норми 6) норми лексичні 7) норми стилістичні

Точність – одна з головних ознак культури мовленняТочним можна назвати таке мовлення, у якому вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням – значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку. Точність зумовлюється, по-перше, знанням об’єктивної дійсності, спостережливістю мовця і, по-друге, його умінням співвіднести свої знання мови з цією спостереженою об’єктивною Потрібно пам’ятати, що точність досягається в контексті. Не кількістю слів і не розлогістю контексту визначається точність, а вичерпністю й недвозначністю закладеного в словах змісту.,

Значні труднощі викликають слова іншомовні, професійні, архаїчні та фразеологізми. Синоніми виникають у мові як одиниці, що підкреслюють (називають) новий відтінок у значенні слова, тобто як точніша для нової ситуації спілкування назва відомого предмета (за винятком т.зв. абсолютних синонімів, які різняться між собою тільки звуковим комплексом і джерелом походження: кавалерія – кіннота, норд-ост — північний схід, полісемія -багатозначність, білінгвізм – двомовність

Омоніми (слова однакового звукового складу, але різного значення) становлять неабияку трудність у практиці слововживання, по-перше, тому, що точність їх застосування залежить від знання мовцем лексичного складу мови і від того, наскільки цим знанням відповідають знання слухача

Уміле користування паронімами теж сприяє точності мовлення. Нерозрізнення значень близькозвучних слів може призвести до непорозумінь між мовцем і співрозмовником, а може служити й засобом творення колориту гумору, іронії, сатири. Багатозначні слова вимагають точного контексту, який не допускав би двозначного чи спотвореного сприйняття змісту