Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Питання на екзамен (скорочені).doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
18.09.2019
Размер:
282.62 Кб
Скачать

1.Історичні корені української мови. Мова і нація Українська мова спільно з російською і білоруською мовами складає східнослов'янську підгрупу слов'янської групи мов. Усі слов'янські мови мають одне джерело: правослов'янську, або спільнослов'янську основу, яка існувала у слов'янських племінних мов приблизно з середини III тисячоліття до н.е. і до V століття н.е. (ця обставина пояснює наявність в усіх цих мовах багатьох спільних рис, зокрема, основних закономірностей у фонетиці, лексиці і граматиці).

З перетворенням і формуванням слов'янських племен в окремі народності в загальних рисах сформувалися і усі слов'янські мови, внаслідок чого виникли нові спільні мови-основи. Так, предком східнослов'янських мов можна вважати давньоруську мову, яка склалася в V- IХ ст. в Київській Русі і проіснувала до ХIVст.

Давній період української мови породив багатющий український фольклор: історичний, обрядовий, календарний, соціальний, господарський, побутовий.

У часи І.Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка, Тараса Шевченко мова збагатилася народнорозмовним фольклором. Основоположником цієї нової української мови можна вважати видатного українського поета Тараса Шевченко, який синтезував усе найкраще з книжних традицій, з усної творчості і мовлення українців Наддніпрянщини, виробив і закріпив фонетичні, морфологічні і синтаксичні норми.

письменники і діячі культури ХIХ- ХХ ст., як Л.Глібов, Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, Іван Франко, Леся Українка, М.Драгоманов, М.Коцюбинський. У розвиток сучасної української мови вагомий внесок внесли українські письменники В.Сосюра, П.Тичина, М.Рильський та ін. Мова- найважливіший засіб спілкування людей між собою. За допомогою мови люди спілкуються між собою, передають свої думки, почуття та бажання.Як засіб спілкування, мова тісно пов'язана з життям суспільства, з народом - носієм цієї мови. Суспільство не може існувати без мови, як і мова без суспільства. Нація - Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям «національної ідентичності» так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ - Спільність походження Спільність мови Спільність культури

2.Становлення української літературної мови як державної. Закон про мови в Укр

Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини. Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У Конституції України у ст.10 записано: "Державною мовою в Україні є українська мова.Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Становлення нової української літературної мови відбувалося на основі середньонаддніпрянських діалектів. Розвиток літературної української мови спостерігаємо у творах видатних українських письменників усієї України (кінець XIX – початок XX ст.). Державно-імперські антиукраїнські заходи царизму, такі як Емський указ 1876 та Валуєвський циркуляр 1863 року, ускладнювали процес становлення єдиної літературної української мови в Росії. Єдина українська літературна мова для всієї України, за яку виступав Іван Франко, стала можливою після возз'єднання всіх українських земель 1939 року. Боротьба з так званим українським націоналізмом в УРСР, репресії 30-х і подальших років призвели до значної мовної русифікації в суспільному житті. Разом із тим, створення словників, граматик, правописів, діяльність письменників та інших культурних діячів сприяли становленню нормованої, а отже, літературної української мови та її вжитку в усіх сферах суспільного життя. Однак закон про державність української мови було прийнято лише 1989 року.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини "Енеїди" І.П. Котляревського. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну співучу українську народну мову.

Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилічну систему.

Українська літературна національна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньонаддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Літературна мова – це нормована мова з погляду лексики, граматики, орфографії, орфоепії (тобто це певні критерії вживання слів та речень).

ЗУ про мови 8 розд. - надає важливого значення зміцненню статусу державної – української мови як одного з вирішальних чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності; виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність усіх національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення і консолідації суспільства, визначається порядок застосування мов в Україні.

3.Стильова диференціація української ділової мови Мовні стилі- це різновиди літературної мови, які використовуються за різних обставин спілкування. Розмовно- побутовий стиль перш за все використовується у побуті, в усному спілкуванні. Для розмовно- побутового стилю характерне:широке використання загальновживаних слів;вживання слів з суфіксами пестливості, зневаги чи згрубілості;вживання простих речень, звертань та ін. Розмовно-побутові діалоги складаються з реплік і нерідко супроводжуються мімікою, жестами, часто бувають емоційно забарвленими. Офіційно- діловий стиль вживається в указах, резолюціях, текстах законів, заяв, постанов та інших офіційних документах. кожний документ має усталений зразок;слова вживаються виключно в прямому значенні;перважають слова- терміни, пов'язані з діловодством; відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення. Науковий стиль існує у двох формах: писемній (підручники, дослідження, дисертації, наукові праці); усній (повідомлення, наукова доповідь та ін.). вживання слів у прямому значенні; стрункість викладу думки; логічна побудованість; наявність специфічних термінів; широке використання складних речень, зокрема складнорідрядних з чітким логічним зв'язком між компонентами. Зразком наукового стилю є формулювання різноманітних теорем, хімічних та фізичних законів, визначення термінів, різноманітні довідкові тексти тощо. Публіцист. стиль також має дві форми:писемна (статті, фейлетони, нариси); усна (публічні виступи).Для публіцистичного стилю характерне широке вживання суспільно-політичнихтермінів(закон,перспектива,державата ін).Богословський.