49. Екзистенційна філософія(е.Ф.)

Е. ф. виникла, як особливий напрямок, після 1-ої світової війни у Німеччині (М. Хайдеггер, К.Ясперс ) -вихід у 1927 р. праці німецького філософа М. Гайдеггера «Буття і час») і Данії (С. К’єркегор). Отримала свій подальший розвиток після 2-ої світової війни у Франції (Ж.-П. Сартр (1905 – 1980), А. Камю, Г. Марсель і Іспанії (Х. Ортега-і-Гассет).

Екзистенціалізм ( “філософія існування”) (лаг. existentia - існування) - суб'єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини. Темою Е. ф. є “особа в ситуації”, в ситуації кризовій, безвихідній, межовій між життям і смертю. Розрізняють релігійний екз-зм: все від бога (Марсель, Ясперс, Бердяєв) і атеїстичний екз-зм:бога немає, але життя без нього неможливе і абсурдне (Сартр, Хайдеггер, Камю).

С. К'єркегор першим сформулював поняття "екзистенція"—"внутрішнє" бут­тя, що поступово переходить у зовнішнє , серед російських філософів — М. О. Бердяєв. Значно вплинули на форму­вання та розвиток екзистенціалізму "філософія життя " і феноменологія німецького філософа Е.Гуссерля. Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і пред­метного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму.

С. К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини: осягнення істини - результат зіткнення протилежних "життєвих позицій на противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини.

Фундаментальне поняттям – існування: переживання суб’єктом свого власного буття(Сартр). Поняття “існування” не піддається пізнанню ні науковими, ні іншими методами. Сартр: всі речі спочатку мають свою сутність, а потім існують. Перший принцип Е. ф. - лише людина спочатку існує і тільки згодом набуває своєї сутності. Другий принцип Е. ф. – суб’єктивність людини: а) суб’єкт сам себе обирає, сам робить себе людиною; б) людина не може вийти за межі своєї суб’єктивності. Ці принципи лежать в основі праці Сартра «Екзистенціалізм – це гуманізм». Істотність людини - це свобода і відповідальність, вибір і тривога. Вільний вибір індивіда – це його доля, відповідальність і його трагедія. Свобода в екзис-мі - тягар, який повинна нести людина, тому що вона – особистість.

У центрі уваги екзистенціалістів були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування.

Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція - ототожнюється з суб'єктивними переживаннями людини - первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Е.ф. протиставляє людині суспільство як те, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.Дійсність — це внутрішній світ. Жити як усі — значить втрачати свою індивідуальність, свободу. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.