- •1. Філософія як специфічний тип знання. Філософія та наука
- •2. Матерія як філософська категорія.
- •3. Філософія Стародавньої Греції (досократичний період).
- •4. Рух, простір, час.
- •5. Філософські погляди Сократа.
- •6. Проблеми свiдомостi в фiлософi
- •7. Філософія Платона.
- •8. Структура свідомості. Самосвідомість. Проблема ідеального.
- •9. Вчення Платоа про державу
- •10.Проблема пізнання у філософії.
- •11. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •12.Наукове пізнання та його методи
- •13. Філософія еллінізму. Епікуреїзм. Скептицизм. Стоїцизм.
- •14. Проблема істини. Критерії істини
- •15. Фiлософiя Середньовiччя.
- •16. Діалектика як методологія пізнання
- •17. Класична німецька філософія.
- •18. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •19. Філософська система Гегеля
- •20. Суспільство як система соціальних відносин. Типологія соціальних відносин
- •21. Агностицизм філософії і. Канта
- •22. Соціальна структура суспільства
- •23. Фiлософськi погляди л.Фейербаха.
- •24. Політика як регулятивний механізм функціонування та розвитку суспільства
- •25.Проблема людини у філософії Французського Просвітництва (фп).
- •26. Держава як елемент політичної системи.
- •27. Г.Сковорода - родоначальник української класичної філософії.
- •28. Закони діалектики. Сучасні інтерпретації законів діалектики.
- •29. Філософія Нового часу
- •30.Cутність і структура моралі
- •31.Натурфілософія доби Відродження.
- •32. Філософія особистості. Свобода особистості та відповідальність.
- •34. Категорії діалектики. (Форма і зміст, сутність і явище, причина і наслідок).
- •35. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •36.Етика - як галузь філософського знання.
- •37. Раціоналізм. Р. Декарт
- •38. Особистість як суб'єкт історичного процесу
- •39. Філософія Фоми Аквінського.
- •40. Категорії діалектики. (Система та елемент. Ціле та частина. Одиничне та загальне).
- •41. Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії.
- •42. Культура и цивилизация.
- •43. Київська релігійно-філософська школа. П. Юркевич.
- •44. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •45. Основні риси філософії Нового часу.
- •46. Аксіологія про природу та типологію цінностей.
- •49. Екзистенційна філософія(е.Ф.)
- •50. Основні категорії етики. Сенс життя.
- •52. Поняття, відношення між п
- •53. Проблема буття в філософії. Основні форми буття.
- •54. Види понять. Операції над поняттями.
- •55.Поняття «культура» в історії філософії.
- •56. Соціальна мобільність і соц..Стратифікація.
- •57. Основні етапи розвитку середньовічної філософії(апологетика, патристика, схоластика).
- •58. Судження як форма мислення. Види суджень.
- •60. Умовиводи(«у»), їх види
29. Філософія Нового часу
У 16-17 століттях філософія інтенсивно розвивалася поза межами університетів, звільнившись від тісних рамок схоластики і зв'язку з теологією. Томас Гоббс, на якого найбільший вплив мали Платон і Аристотель, сам здійснив грандіозний вплив на подальшу політичну філософію.
У теорії пізнання для філософії Нового часу характерне протистояння раціоналізму та емпіризму. Раціоналізм, найвизначнішими прихильниками якого були Бенедикт Спіноза, Рене Декарт, Готфрід Лейбніц, притримується думки про те, що основою для пізнання є розум, логічне мислення. Емпіризм, представлений у ці часи Френсісом Беконом, Джоржем Берклі, Томасом Гоббсом, Джоном Локком, Девідом Г'юмом, вважає, що джерелом будь-якого знання є передусім досвід.
Один із найяскравіших представників епохи, Френсіс Бекон став родоначальником емпіризму, вважав, що вища мета науки полягає у забезпеченні панування людини над природою. На противагу йому Рене Декарт, основоположник раціоналізму, прагнув розробити універсальний метод для всіх наук. Характерна риса вчення Декарта — дуалізм субстанцій. Бенедикт Спіноза дотримувався пантеїстичних поглядів і протиставив дуалізму Декарта матеріалістичний монізм, за що був відлучений від іудаїзму. Джон Локк розвинув сенсуалістичну теорію пізнання. Ідеї суб'єктивного ідеалізму у різних варіаціях пропонували Джордж Берклі і Девід Юм. Об'єктивно-ідеалістичне вчення розробив Готфрид Лейбніц, який висловив ряд глибоких діалектичних ідей.
30.Cутність і структура моралі
Мораль як одна з форм суспільної та особистісної свідомості є системою поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Її основу становлять переконання, звичаї, традиції, громадська думка. Вона охоплює всі сфери суспільного буття: ті, що регулюються державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім’я тощо), і ті, які держава чи громадські організації не регулюють (дружба, любов, товаришування, побут. Мораль (лат. moralis – моральний) – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.Мораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом.СТРУКТУРА МОРАЛІ. Осмислення сутності моралі передбачає з’ясування її основних компонентів та характеру їх взаємозв’язку.Структурно мораль утворює дві сфери: моральна свідомість і моральна практика (моральність), кожна з яких має свою будову.Моральна свідомість Мораль не існує поза свідомістю, адже людські вчинки не отримали б морального виміру, якби людина не була здатна усвідомлювати їх суть, співвідносити їх з власними уявленнями про добро і зло, належне і справедливе, із власним сумлінням.Моральна свідомість – вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись. Моральна свідомість поділяється на суспільну (моральні погляди і оцінки певних груп людей) й індивідуальну (моральні погляди і оцінки індивідів). Основними елементами суспільної моральної свідомості: - моральні вимоги - моральні цінності. Елементи індивідуальної моральної свідомості (самосвідомості) - моральний обов’язок ,- моральні цінності, що виявляються в моральних мотивах і ціннісних орієнтаціях особистості, почуттях сумління. Честі, гідності тощо.Моральна практика (моральність) Моральна практика – сфера і індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності. Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку. Вона становить значущість будь-якої діяльності, оскільки на неї поширюються моральні вимоги.Моральна діяльність проявляється через вчинки. По іншому, моральні відносини –це сукупність моральних зв’язків, у які вступають люди у процесі моральної діяльності. Основні функції мораліКінцевою метою функціонування суспільства є формування людини як цілісної, всебічно розвиненої особистості. Цю роль виконує насамперед мораль. Яка ґрунтується на принципі, згідно з яким людина є найвищою цінністю. Регулятивна функція. Цю функцію здебільшого вважають головною, доводячи, що основний зміст моралі становлять відповідні вимоги (норми, правила, приписи). Пізнавальна функція. Завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред’являє йому суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність тощо. Виховна функція моралі. Завдяки моралі здійснюється передавання досвіду попередніх поколінь, формуються уявлення індивіда про добро і зло, гідність, честь, справедливість, що сприяє його самовдосконаленню, виробленню практичних навичок жити і діяти згідно з вимогами суспільства.Орієнтуюча функція моралі. Мораль збагачує людину не просто знаннями об’єктів самих по собі, а й орієнтує у світі культурних цінностей, допомагає.