1.Предмет педагогіки фізичної культури

Педагогіка фізичної культури складається із двох головних розділів: педагогіки фізичного виховання та педагогіки спорту. Однак без знання психолого-педагогічних особливостей учнів (юних спортсменів) стає неможливим процес навчання, виховання та тренування молоді, яка є об’єктом діяльності та суб’єктом пізнання тренера-викладача з фізичної культури.

Предметом педагогіки спорту як навчально-наукової дисципліни – є дослідження закономірностей навчання спортивній техніки та тактики, спрямованого фізичного розвитку, виховання на спортивних заняттях та їх побудова. Відмінна педагогіки спорту від інших педагогічних наук складається в тому, що вона встановлює свої принципи і правила, визначає засоби, методи і умови вирішення своїх завдань, ґрунтуючись головним чином на закономірностях оволодіння руховими діями, розвитком форм тіла, функцій організму та руховими здібностями, а також формування особистості в процесі рухової діяльності.

Головна мета педагогіки фізичного виховання та спорту: перетворити педагогічні знання конкретно до діяльності тренера, керівника спортивних секцій. Діяльність спортивного педагога, в першу чергу, пов’язана із підвищенням спортивних можливостей його вихованців, яка відбувається в процесі спортивної підготовки.

Головним із всіх видів спортивної підготовки – є вправи у вибраному виді спорту, що синтезують результати застосування всіх останніх видів підготовки (моральної, психологічної, техніко-тактичної, теоретичної, загальної та спеціальної фізичної підготовок).

Реалізація всіх видів підготовки здійснюється через виховання, навчання та тренування. Виховання – процес впливу педагога, колективу, громадських організацій, засобів масової інформації, багатьох зовнішніх умов, що спрямовані на свідомість і психіку учня з метою формування його особистості.

Навчання – спрямований педагогом процес надбання учнем технічних і тактичних навичок і вмінь, розвитку фізичних якостей і оволодіння змагальними здібностями, теоретичними знаннями тощо. Навчання, що побудоване на свідомому сприйнятті педагогічних впливів і активному відношенні до цього процесу, завжди пов’язане із самонавчанням.

Тренування – процес систематичного виконання вправ з метою підвищення їх ефективності та збільшення працездатності відповідних органів і систем спортсменів. Тренуванням керує тренер, але воно з успіхом може проводитися і спортсменом за наявності у нього спеціальних знань та досвіду. Повинна відбуватися взаємодія частин, а саме: навчаючи, ви в певній мірі виховуєте, тренуючи – навчаєте і виховуєте. Тому поділення на навчання, виховання та тренування здійснюється за ознакою переважного впливу, переважної спрямованості.

2.Наукові основи та джерела педагогіки спорту.

Педагогіка спорту сформувалася і розвинулася на стику суспільних та природничих наук. Всі наукові дисципліни, що складають її основу і є її джерелами, які можуть бути поділені на чотири групи: 1) дисципліни, що досліджують загальні закономірності розвитку природи та суспільства, − філософія, соціологія, історія, етика та ін.; 2) дисципліни, що досліджують закономірності навчання, розвитку та виховання, − педагогіка та психологія; 3) дисципліни, що досліджують біологічні закономірності формування та розвитку людини, − біологія, анатомія, генетика, фізіологія, біохімія та ін.; 4) дисципліни, що обрали у якості об’єкту дослідження тільки проблеми спорту, − ТМФВ, історія фізичної культури, психологія спорту тощо.

Як прикладна наука педагогіка спорту покликана, разом із ТМФВ і окремих видів спорту, озброїти людей знаннями щодо вирішення спортивно-педагогічних завдань.

Зв’язок педагогіки спорту із іншими науками двосторонній. З однієї сторони, вона користується їх даними у якості підґрунтя щодо визначення спортивно-педагогічних принципів і правил, що ведуть до удосконалення практики занять спортом; з іншої – спортивно-педагогічна і спортивно-виконавська діяльність, що організована у відповідності з її положеннями, сприяє збагаченню новими даними багато наук, предмет дослідження яких – людина і суспільство.