10. Підготовка учнів до праці на заняттях фізичною культурою

Трудове виховання школярів припускає вирішення двох завдань:

1) виховання позитивного відношення до праці і до своїх трудових обов’язків;

2) підготовка до праці шляхом придбання відповідних знань, умінь, розвитку фізичних і психічних якостей.

Виховання позитивного відношення до праці включає:

- виховання у школярів бажання працювати на добробут своєї держави;

- виховання відношення до праці як до першочергового, життєво необхідного обов’язку і потреби людини;

- усвідомлення важливості і соціальної значимості праці кожної людини щодо розвитку всього суспільства;

- виховання у школярів чесного, відповідального відношення до кожної праці;

- виховання дбайливого відношення до громадської власності, повага до людей праці і продуктам їх діяльності;

- виховання творчого відношення до кожної праці.

Певна річ, урок фізичної культури не може визначити відповідним чином трудове виховання школярів, і професійна підготовка їх не є головним завданням уроку фізичної культури. Але трудове виховання, що ігнорує уроки фізичної культури, не впорається в повній мірі зі своїми завданнями. Фізичне виховання будує фундамент – фізичну, психічну та вольову підготовку до кожної професійної діяльності. З іншої сторони, фізична підготовка не має бути самоціллю; вона служить засобом підготовки школярів до праці.

Можна виділити три шляхи підготовки школярів до праці при заняттях фізичною культурою:

1. Прямий і цілеспрямований вплив фізичними вправами на функціональні системи, які будуть використовуватися у майбутній трудовій діяльності. Загальновідомо, що ефективність трудової діяльності визначається рівнем фізичної підготовленості людини. Тому, розвиваючи на заняттях фізичної культури силові, швидкісні якості, витривалість, координованість, учні закладають базу для прояву у майбутньому високої ефективності праці. Останнє є одним із факторів, що формує позитивне відношення до праці.

2. Безпосереднє включення школярів у трудовий процес на заняттях фізичною культурою. Уроки сприяють можливістю безпосереднього включення дітей у трудовий процес, коли формуються конкретні трудові уміння (під час прибирання спортивної зали, під час чергування на уроці і його матеріальному забезпеченні тощо). За межами уроку фізичної культури трудові вміння формуються під час прибирання майданчика від снігу, наведення порядку під час зберігання спортивного інвентарю, його ремонті, під час облаштування спортивного майданчика.

3. Робота вчителя фізичної культури щодо професійної орієнтації школярів та розкриття прикладної значимості занять фізичною культурою.

11. Профорієнтаційна робота вчителя фізичної культури

Правильний вибір людиною виду діяльності, професії залежить від адекватності її уявлення за них. Звідси суттєвим фактором вибору професії є необхідність знання тих вимог, які надаються до людини даної професії. Ці вимоги відображаються психологами у так званих професіограмах, що являють об’єктивний опис основних характеристик професії: що має робити людина, у яких умовах, які якості потрібні щодо успішної роботи у даній професії.

Складність профорієнтаційної роботи складається із двох основних моментів. По-перше, професій дуже багато – більше 3000 – і більшість із них не піддавалися психофізіологічному вивченню; у зв’язку з цим професіограми носять лише описовий характер. По-друге, важко діагностувати здібності школярів тому, що бракує розробленості методичного апарату.

У цій ситуації роль вчителя фізичної культури особливо велика. Спілкуючись протягом декілька років із школярами в різних ситуаціях, в тому числі і екстремальних, він має більше підстав зробити об’єктивне і різнобічне судження за фізичні і психічні можливості учнів, ніж інші вчителі.

Сам вчитель фізичної культури може успішно вести профорієнтаційну роботу. По-перше, він може здійснювати консультативну функцію, тобто радити школяру ту чи іншу професію, враховуючи його фізичні данні, здібності, схильності. По-друге, він може виконувати просвітницьку функцію, пояснюючи дітям, яка фізична або психічна якість найбільш значима у тій чи іншій групі професій і якими фізичними вправами можна розвивати якості, які потрібні тій чи іншій професії.

Учні мають знати, що для операторських професій, пов’язаних із швидкістю орієнтації, миттєвим прийняттям рішення (пілоти, водії транспорту, чергові пультів управління, диспетчери), прикладними є такі види спорту, як баскетбол, волейбол, настільний теніс, спортивне орієнтування, що розвивають швидкість реагування, об’єм і швидкість сприйняття, реакцію на об’єкт, що рухається.

Для професій, в яких продуктивність праці залежить, крім інших причин, від доброї рухливості у променевозап’ясному суглобі (каменярі, штукатури, маляра), рекомендуються заняття спортивною гімнастикою, плаванням, спортивними іграми.

Вестибулярна стійкість, що необхідна монтажникам-висотникам, морякам, космонавтам, добре розвивається при заняттях акробатикою, спортивною гімнастикою, греблею на байдарках.

Аеробна працездатність, що необхідна механізаторам, вантажникам, працівникам сільського господарства, розвивається при заняттях циклічними видами спорту: лижним, конькобіжним, плаванням, греблею, велоспортом, легкоатлетичним бігом, спортивним орієнтуванням.

Знаючи вимоги професії і спрямованість впливу виду спорту на людину, можна визначити, чи є він прикладним для тої чи іншої професії. При цьому враховується не тільки специфіка розвитку фізичних і психічних якостей, але й спільність навиків, що формуються.