3.Основні поняття спорту як педагогічного явища.

В педагогіці спорту розглядаються тільки ті поняття, що входять в коло інтересів даної дисципліни. Науковим підґрунтям щодо їх визначення є вчення за фактори формування та розвитку людини.

Прогресивні діячі науки (Ж.Ламарк, І.Сеченов, І.Павлов, П.Лесгафт та ін.) стверджували, що психічне і фізичне в людині виступає в поєднанні і у взаємозв’язку, тому відповідна організація рухової діяльності може стати одним із факторів формування особистості в цілому.

Спорт – це особлива форма рухової діяльності, що характеризується змагальним початком. Він складається із окремих видів і різновидів, що являють собою рухові дії як предмет змагання.

Заняття спортом – це педагогічний процес, в якому людина прагне до фізичного і морального вдосконалення, розвитку своєї особистості підвищенню життєдіяльності, використовуючи для цього спеціальні форми рухової діяльності, а також самовиховання і раціоналізацію способу життя.

Задачами заняття спортом є: 1) засвоєння системи знань; 2) оволодіння спортивною технікою; 3) покращення фізичного розвитку та фізичної підготовленості; 4) формування особистості в цілому.

Заняття спортом моделюють ознаки, що характерні для змагань в даному виді спорту. Бігун намагається оволодіти мистецтвом більш швидкого подолання дистанції, боксер – ведення бою із суперником, тенісист – гри із суперником тощо.

Таким чином, змагальний початок характерний для спорту, але це не означає, що єдина мета занять – це підготовка до участі у змаганнях. Мотивами спортивних занять можуть бути: укріплення здоров’я, забезпечення різнобічного розвитку, навчання техніки рухів тощо.

В залежності від цілеспрямованості занять, контингенту, що займається, особливостей організації та керування розрізняють масовий спорт і спорт вищих досягнень. Різниця між ними у відношенні побудови і проведення занять складається у більших вимогах до спортсмена в галузі спорту вищих досягнень, в більш широкому використанні нетрадиційних засобів і методів тренування, засобів відновлення спортивної працездатності та різнобічністю форм і умов проведення занять.

Спортивні змагання – це протиборство окремих осіб або груп (команд) в ігровій формі, що здійснюється в межах встановлених правил для виявлення переваги в рівні фізичної підготовленості і оволодінні мистецтвом рухів, оволодінні спеціальними приладами (снарядами) та в розвитку деяких сторін психіки.

В історії людства спортивні змагання передували організованим заняттям спортом. В наш час заняття спортом і участь у спортивних змаганнях тісно взаємопов’язані.

Зрушення, що відбуваються в організмі і в психіки спортсмена в умовах змагань, як правило, перевершують рівень, характерний для звичайних занять.

4. Умови формування моральності учнів

Формування моральних якостей особистості учнів вимагає додержання трьох умов, а саме:

Перша умова – придбання учнями знань за моральну поведінку. Для цього використовуються різні форми моральної освіти: індивідуальні і колективні диспути, читання та обговорення художньої літератури, перегляди кінофільмів, у тому числі і на спортивну тематику, зустрічі з відомими спортсменами, на яких обговорюються питання прояву мужності, наполегливості, чесності, людяності під час змагань тощо.

Важливо, щоби моральне виховання не перетворилося в сухі, докучливі «моральності» типу «дитина повинна», «школяр зобов’язаний» та ін., які не мають нічого спільного з формами переконання школяра.

Проводячи бесіди з метою виховання учнів, треба враховувати наступні моменти:

1. За змістом бесіди мають бути доступні відповідному контингенту дітей.

2. Не треба проводити бесіди дуже часто. Їх треба присвячувати відповідним подіям в житті країни, до спортивних змагань, показу по телебаченню фільму на спортивну тематику тощо.

3. Починати бесіду доцільно з аналізу яскравих конкретних прикладів і від них переходити до узагальненню та висновкам.

4. Має бути добра аргументованість, доведеність певних положень.

5. Треба збуджувати у школярів високу активність, визивати жвавий обмін думками, примушувати їх самих замислюватися над питаннями моралі. Менш за все ім. треба нав’язувати готові істини. Висновки за норми моралі, за той або інший вчинок школярі мають зробити самі, але під спрямовуючим впливом вчителя.. Іноді вчинки і дії підлітка визначаються помилково розумінням честі, товариства; звідси прояв кругової поруки, підказки, списування.

Друга умова – правильна організація життя і діяльності школярів, придбання їм позитивного досвіду моральної поведінки. Знання самі по собі не забезпечують моральної поведінки… Організація системи виховних заходів повинна ставити школярів в такі умови, щоби їх практична діяльність відповідала принципам поведінки, що засвоюється, щоб вони привчилися перетворювати свої погляди і переконання у вчинки.

При цьому треба додержуватися певних правил.

По-перше, треба, щоби школярі не просто багаторазово виконували одні і ті ж за характером дії (це приведе до набуття шаблону у поведінці), а повторювали дії різноманітних варіаціях, не дивлячись на схожість ситуацій.

По-друге, ситуації мають бути життєвими, а не штучними.

По-третє, вчитель не повинен дочікуватися, поки ці ситуації виникнуть, а має сам їх навмисно будувати і допомагати школярам їх долати. При цьому допомога вчителя має проявлятися лише в тому випадку, якщо спроби школяра самостійно долати ситуацію закінчаться невдало.

Звичайно, дотримання цих правил не гарантує, що школяр зразу обере правильні форми поведінки. Тому велика роль належить контролю вчителя за поведінкою учнів, їх корекція. Дієвими заходами корекції є схвалення, заохочення – з однієї сторони, і осуд, примушення – з іншої. Відчуваючи контроль за своїми вчинками, учні починають розуміти зацікавленість педагога в розвитку у них тої чи іншої якості особистості.

Третя умова – вироблення у школярів соціальної потреби моральної поведінки. Справа в тому, що і правильні форми поведінки самі по собі ще не вирішують, які якості особистості сформуються у учнів… Тому необхідно формувати у школяра моральні потяги і закріплювати їх як риси особистості, щоб вони змогли виявитися у різних ситуаціях.