- •1. Філософія як специфічний тип знання. Філософія та наука
- •2. Матерія як філософська категорія.
- •3. Філософія Стародавньої Греції (досократичний період).
- •4. Рух, простір, час.
- •5. Філософські погляди Сократа.
- •6. Проблеми свiдомостi в фiлософi
- •7. Філософія Платона.
- •8. Структура свідомості. Самосвідомість. Проблема ідеального.
- •9. Вчення Платоа про державу
- •10.Проблема пізнання у філософії.
- •11. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •12.Наукове пізнання та його методи
- •13. Філософія еллінізму. Епікуреїзм. Скептицизм. Стоїцизм.
- •14. Проблема істини. Критерії істини
- •15. Фiлософiя Середньовiччя.
- •16. Діалектика як методологія пізнання
- •17. Класична німецька філософія.
- •18. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •19. Філософська система Гегеля
- •20. Суспільство як система соціальних відносин. Типологія соціальних відносин
- •21. Агностицизм філософії і. Канта
- •22. Соціальна структура суспільства
- •23. Фiлософськi погляди л.Фейербаха.
- •24. Політика як регулятивний механізм функціонування та розвитку суспільства
- •25.Проблема людини у філософії Французського Просвітництва (фп).
- •26. Держава як елемент політичної системи.
- •27. Г.Сковорода - родоначальник української класичної філософії.
- •28. Закони діалектики. Сучасні інтерпретації законів діалектики.
- •29. Філософія Нового часу
- •30.Cутність і структура моралі
- •31.Натурфілософія доби Відродження.
- •32. Філософія особистості. Свобода особистості та відповідальність.
- •34. Категорії діалектики. (Форма і зміст, сутність і явище, причина і наслідок).
- •35. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •36.Етика - як галузь філософського знання.
- •37. Раціоналізм. Р. Декарт
- •38. Особистість як суб'єкт історичного процесу
- •39. Філософія Фоми Аквінського.
- •40. Категорії діалектики. (Система та елемент. Ціле та частина. Одиничне та загальне).
- •41. Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії.
- •42. Культура и цивилизация.
- •43. Київська релігійно-філософська школа. П. Юркевич.
- •44. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •45. Основні риси філософії Нового часу.
- •46. Аксіологія про природу та типологію цінностей.
- •49. Екзистенційна філософія(е.Ф.)
- •50. Основні категорії етики. Сенс життя.
- •52. Поняття, відношення між п
- •53. Проблема буття в філософії. Основні форми буття.
- •54. Види понять. Операції над поняттями.
- •55.Поняття «культура» в історії філософії.
- •56. Соціальна мобільність і соц..Стратифікація.
- •57. Основні етапи розвитку середньовічної філософії(апологетика, патристика, схоластика).
- •58. Судження як форма мислення. Види суджень.
- •60. Умовиводи(«у»), їх види
34. Категорії діалектики. (Форма і зміст, сутність і явище, причина і наслідок).
Діалектика(Д) є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що знаходиться у постійній зміні, взаємозв’язках і взаємозумовленості. Серед таких благодійних застосування діалектичного мислення виділяються такі:1Сфера “екзистенції”, індивідуального людського існування, яке береться виключно у своїй конечності, що розуміється як абсолютна унікальність неповторність.галузь істор. яка розуміється як специфічно-людське буття, повністю відірване і незалежне від природи.це сфера соціальності, яка витлумачується як сукупність відношень людини до природи, але так що природа стає чимось невловимим і одночасно простим відбитком соц. відносин.це сфера міфу, який постає або як специфічно-люд. спосіб самопереживання індивідуального буття, або ж як єдино можливий спосіб вияву фундаментальної суперечності цього ж життя яке не осягається ні якими раціональними засобами. Д є певною теоретичною сис-мою і в якості такої включає в себе певні принципи, закони і категорії. Принципи – це загальні та універсальні основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Принципи діалек. надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему.У сучасних концепціях найбільш вагома роль належить принципу зв”язку і принципи розвитку.Принцип розвитку в загальному плані можна сформулювати так: якби не поєднувалися в процесі якісних змін об”єктів прогресивні і регресивні зміни, будь-який об”єкт обов”язково або сам проходить стадію прогресивного розвитку або ж входить в іншу систему і в її складі здійснює цей процес. У суспільному житті принцип розвитку виявляється як принцип історизму. Завдяки цьому зазначений принцип став методологічною основою для осмислення сучасного стану людства і визначення перспектив його майбутнього. Принцип взаємозв”язку і взаємозумовленості – світ є надзвичайно багатоманітним. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв”язок і відношення до інших предметів. Отже кожний об”єкт знаходиться у закономірному зв”язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об”єктами. Не існує об”єктів, які б існували поза будь-якими зв”язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв”язку і взаємодії об”єктів між собою і полягає одна із найсуттєвіших ознак діалек. та зміст принципу зв”язку.
Д має свої закони. Виділяється три основних закона діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення запер.
35. Емпірична філософія ф.Бекона.
Ф.Бекон (1561-1626 ) – родоначальник нової форми англ. матеріалізму і всієї тогочасної експерементальної науки. Саме він сформував поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності речей; матерія, за Беконом, перебуває у русі під яким він розумів активну внутрішню силу, “напругу” матерії і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставило його та ін. філософів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чином абсолютний спокій перетворюється на рух і навпаки.
Бекон,будучи засновником методологічного рівня наукового пізнання,виступає проти схоластичної
можливих шляхів пізнання: *шлях павука,тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе;*шлях мурахи-однобічний емпіризм-пізнання і нагромадження голих фактів;*шлях бджоли-справ-жній шлях науки,як бджола переробляє нектар у мед,так і справжній науковець перетворює емпі-ричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.
Бекон обґрунтував в теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритет індуктивного методу і фактично стає його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктивного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, загального значення про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. Бекон визначив також систему “ідолів”, тобто видимих і невидимих перешкод в процесі пізнання істини.
В його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання. Його знаменитий афоризм “Знання – сила” виражає ідею високої ролі експерементальної науки, яка приносить людині практичну користь.
Б. не заперечував існування Бога. Він вважав, що Бог створив світ, але в подальший час перестав втручатися в його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і світської.
У поясненні природи суспільства Б. був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу. Головною роботою Б. є “Новий Органон” (1620рр.).