- •1. Філософія як специфічний тип знання. Філософія та наука
- •2. Матерія як філософська категорія.
- •3. Філософія Стародавньої Греції (досократичний період).
- •4. Рух, простір, час.
- •5. Філософські погляди Сократа.
- •6. Проблеми свiдомостi в фiлософi
- •7. Філософія Платона.
- •8. Структура свідомості. Самосвідомість. Проблема ідеального.
- •9. Вчення Платоа про державу
- •10.Проблема пізнання у філософії.
- •11. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •12.Наукове пізнання та його методи
- •13. Філософія еллінізму. Епікуреїзм. Скептицизм. Стоїцизм.
- •14. Проблема істини. Критерії істини
- •15. Фiлософiя Середньовiччя.
- •16. Діалектика як методологія пізнання
- •17. Класична німецька філософія.
- •18. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •19. Філософська система Гегеля
- •20. Суспільство як система соціальних відносин. Типологія соціальних відносин
- •21. Агностицизм філософії і. Канта
- •22. Соціальна структура суспільства
- •23. Фiлософськi погляди л.Фейербаха.
- •24. Політика як регулятивний механізм функціонування та розвитку суспільства
- •25.Проблема людини у філософії Французського Просвітництва (фп).
- •26. Держава як елемент політичної системи.
- •27. Г.Сковорода - родоначальник української класичної філософії.
- •28. Закони діалектики. Сучасні інтерпретації законів діалектики.
- •29. Філософія Нового часу
- •30.Cутність і структура моралі
- •31.Натурфілософія доби Відродження.
- •32. Філософія особистості. Свобода особистості та відповідальність.
- •34. Категорії діалектики. (Форма і зміст, сутність і явище, причина і наслідок).
- •35. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •36.Етика - як галузь філософського знання.
- •37. Раціоналізм. Р. Декарт
- •38. Особистість як суб'єкт історичного процесу
- •39. Філософія Фоми Аквінського.
- •40. Категорії діалектики. (Система та елемент. Ціле та частина. Одиничне та загальне).
- •41. Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії.
- •42. Культура и цивилизация.
- •43. Київська релігійно-філософська школа. П. Юркевич.
- •44. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •45. Основні риси філософії Нового часу.
- •46. Аксіологія про природу та типологію цінностей.
- •49. Екзистенційна філософія(е.Ф.)
- •50. Основні категорії етики. Сенс життя.
- •52. Поняття, відношення між п
- •53. Проблема буття в філософії. Основні форми буття.
- •54. Види понять. Операції над поняттями.
- •55.Поняття «культура» в історії філософії.
- •56. Соціальна мобільність і соц..Стратифікація.
- •57. Основні етапи розвитку середньовічної філософії(апологетика, патристика, схоластика).
- •58. Судження як форма мислення. Види суджень.
- •60. Умовиводи(«у»), їх види
21. Агностицизм філософії і. Канта
Фундатором німецької класичної філософії був Кант. Його теоретична діяльність поділяється на періоди. Перший період закінчується 60-ми роками XVIII ст. У цей час Кант займався переважно природничими проблемами серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення Сонячної системи з величезної газової туманності. В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період у філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.
З 70-х років починається другий, так званий «критичний» » період, коли у філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: „Критика чистого розуму”, „Пролегомени”, „Критика практичного розуму”.
У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в тому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб'єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це буз великий поворот філософії до людини. Вчення Канта про пізнання спирається на його концепцію про створення суджень. Знання завжди виявляють себе у формі судження, в якій думкою фіксується відношення чи зв'язок між поняттями — суб'єктом і предикатом судження. Існують два різновиди такого зв'язку. В одних судженнях предикат не дає нового знання про предмет порівняно із знанням, яке фіксоване у понятті "суб’єкт". Такі судження Кант називає "аналітичними". У других — зв'язок між суб'єктом і предикатом не випливає з розгляду поняття "суб'єкт", а предикат об'єднується із суб'єктом. Такі судження Кант назвав "синтетичними". У свою чергу синтетичні судження поділяються на два класи: в одному зв'язок предиката і суб'єкта мислиться відповідно до даних досвіду (такі судження називаються "апостеріорними"), у другому зв'язок мислиться як незалежний від досвіду, передуючий досвідові (такі судження називаються "апріорними").Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в собі», явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини, „речі в собі” стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір—час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін.), тобто таким формам, ;і мають поза досвідне походження. Наступна сходинка пізнання — це розум, який, за Кантом, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях — так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання.
У філософії Канта поєднані матеріалізм(визнання об'єктивного існування «речей у собі») та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об'єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.
Звідси Кант робить висновок, що речі самі по собі не можна пізнати. Ні форми чуттєвості, ані категорії не становлять собою визначення "предметів самих по собі". Тим самим обґрунтовується теза про можливість пізнання "речей для нас" та неможливість пізнання "речей в собі", що стає основою нової форми агностицизму.Етичні погляди І. Канта. "Категоричний імператив"Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. В етичному вченні Кант дотримується принципів, які він розвинув у своїй теорії пізнання.Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять «людина» і «особистість». Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив учення про так званий категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині стрибка, його тип і відповідно зреагувати на нього.
Форми якісних змін залежать від: 1) характеру внутрішніх суперечностей, які притаманні даному процесу і є джерелом його розвитку; 2) умов розвитку того чи іншого процесу. Один і той процес, маючи в основі однакові суперечності, може відбуватися у різних формах — і разово, і поступово.
Таким чином, закон взаємного переходу кількісних змін у якісні конкретизується через ряд категорій (якість, кількість, властивість, міра, стрибок), котрі дають цілісне уявлення про його зміст як загального закону розвитку. Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості у будь-якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на запитання, як, яким чином відбувається розвиток і рух всього сущого.