4.1. Порядок подання літературних джерел у бібліографічному переліку

Список використаних джерел укладають одним із запропонованих способів:

1) за порядком появи посилань у тексті;

2) в алфавітному порядку.

В алфавітному порядку бібліографічні джерела записують за прізвищами авторів або перших слів назв творів, записаних не на автора. Авторів, які мають однакові прізвища, подають в алфавітному порядку їхніх ініціалів. Праці одного автора записують за алфавітом перших букв назв його праць. Праці одного автора з однаковою назвою розміщують у хронологічному порядку.

Список літератури має єдину наскрізну нумерацію від першого до останнього номера.

Основна вимога до укладання списку використаних джерел – однотипне оформлення й дотримання чинного національного стандарту на бібліографічний опис творів (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання»).

Складання бібліографічного опису передбачає виявлення та формування за певною методикою множини бібліографічних даних про окремий документ або його частину чи групу документів.

Залежно від об’єкта опису розрізняють монографічний, зведений та аналітичний бібліографічний описи :

- монографічний (однорівневий) – опис на окремо виданий документ (книга, окремий том або випуск багатотомного, серійного видання, окремо виданий стандарт, географічну карту тощо);

- зведений (багаторівневий) – опис на групу документів (багатотомне видання, серійні видання, річний комплект журналів або газет тощо), тобто кілька томів, випусків, які складають єдине видання;

- аналітичний – опис на частину документа (розділ, глава, параграф із книги, окрема робота зі збірки, окрема стаття з газети, журналу, збірника).

Тобто, за ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 існують відмінності в бібліографічному описі

1) книг, 2) серійних видань, 3) окремих частин видання, 4) інших документів (дисертацій, звітів про науково-дослідну роботу, неопублікованих перекладів, державних стандартів тощо). Відрізняються також і посилання на публікації у всесвітній комп’ютерній мережі Internet, на компакт-дисках (CD-ROM) тощо.

4.2. Основні елементи бібліографічного опису

Головним призначенням бібліографічного опису використаних джерел в дипломній роботі є ідентифікація документів.

Бібліографічний опис складається з бібліографічних елементів. Окремий бібліографічний елемент – це слово, словосполучення або група слів, що подають один елемент бібліографічної інформації. Елементи з’єднані в області. Обов’язковими для опису є такі області: область назви та відомостей про відповідальність, область видання, область вихідних даних, область фізичного опису.

Описуючи кожен елемент з тієї чи іншої області, ставлять приписні знаки пунктуації та математичні знаки (круглі дужки (), квадратні дужки [ ], знак плюс +, знак рівності =). До і після кожного приписного знака пунктуації ( двокрапка (:), крапка з комою (;), крапка та тире (. –), навскісна риска (/), дві навскісні риски (//)) залишають проміжок в один друкований знак, за винятком коми (,) і крапки (.), які супроводжуються одним проміжком тільки після знака. Дужки розглядаються як єдиний знак, проміжок ставиться перед першою дужкою і після останньої. Кожній області (за винятком першої) передують крапка і тире (. –).

Для забезпечення точності бібліографічного опису його складають безпосередньо за самим документом, маючи документ перед очима. Відомості, наведені не з джерела, а на основі його аналізу беруть в квадратні дужки [ ].

Фіксація елементів опису і заголовка в монографічному бібліографічному описі здійснюється за такою схемою:

Область назви та відомості про відповідальність. – Область видання. – Область вихідних даних. – Область фізичного опису.

Область назви та відомості про відповідальність – це інформація про автора (-ів) (прізвище, ініціали), назву, загальне позначення матеріалу (текст чи електронний ресурс), підназва, тобто відомості, що належать до назви чи пояснюють її (підручник, словник тощо), читацька адреса (напр., посібник для студентів ВНЗ ІІІ рівня акредитації). Відомості про відповідальність – це інформація про авторів, індивідуальних чи колективних (назву інституції від імені якої публікується робота), яка подається після назви через косу лінію (/). У цьому випадку ініціали завжди ставлять перед прізвищем. Загальне позначення матеріалу – це інформація про те, на яких носіях розміщено видання: [Текст] – для друкованих видань і [Електронний ресурс] – для джерел, опублікованих у комп’ютерній мережі Internet (World Wide Web) чи на інших електронних носіях (дисках, дискетах, компакт-дисках тощо). Під час укладання бібліографічного опису списку використаних джерел загальне позначення матеріалу [Текст] для друкованих видань не вказують, але для електронних ресурсів загальне позначення матеріалу [Електронний ресурс] є обов’язковим!

Область видання – це інформація про зміни і (або) особливості даного видання щодо попереднього видання того самого документа, тобто перевидання, передрук, характер видання, спеціальне призначення документа (напр., 3-тє видання, доповнене, виправлене).

Область вихідних даних – це інформація про місце видання, видавництво та дату видання.

Область фізичного опису – це загальна кількість сторінок видання або конкретні сторінки видання, на які є посилання.

Отже, загальні схеми бібліографічних описів мають такий вигляд:

Монографічний

Автор Назва [загальне позначення матеріалу] : Підназва / Відомості про відповідаль-

ність. – Відомості про видання. – Місце видання : Видавництво, Дата видання. – Кількість сторінок.

Аналітичний

Назва статті : відомості, що стосуються назви статті / відомості про відповідальність, які стосуються статті // Назва журналу (збірника) : відомості, що стосуються назви журналу (збірника) / відомості про відповідальність, які стосуються журналу (збірника). – Рік виходу журналу (збірника). – Номер журналу (збірника) : Основна назва номера

(випуску). – Сторінки, на яких розміщена стаття в журналі (збірнику).

Для правильного складання бібліографічного опису необхідно пам’ятати й ті правила, які подані нижче.

Після прізвища автора роблять проміжок в один друкований знак, такий самий проміжок має бути й між складовими ініціалів: Мельник В. М. Прізвища авторів наводять у тій послідовності, у якій вони подані у виданні. Прізвища авторів розділяють комами (,). Прізвище автора під час опису одного автора повторюють в області відповідальності (за косою рискою), ініціали завжди ставлять перед прізвищем.

В описі на видання двох і трьох авторів прізвище першого автора пишуть перед назвою, а після косої риски зазначають усіх авторів, ставлячи ініціали перед прізвищем. За наявності більше трьох авторів в області відповідальності (за косою рискою) пишуть лише першого автора, додаючи слова та ін.: [та ін.], але можна зазначати і всіх авторів. Книги чотирьох і більше авторів, а також видання, які не мають індивідуальних авторів, пишуть за назвою. В описах дисертації й автореферату в області відповідальності пишуть повністю прізвище, ім'я, по батькові. У патентних документах в області відповідальності, на відміну від інших документів, пишуть спочатку прізвище, а потім ініціали. Перші слова відомостей, які належать до назви та відомостей про відповідальність, записують з маленької літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитати. Винятком є загальне позначення матеріалу та будь-які назви в усіх областях опису.

Назву роботи подають так, як її подано на титульному аркуші. Якщо після назви подано другу назву – відомості, що доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву (підназва), то їх наводять в описі, відокремивши від основної назви двокрапкою (:). Наприклад, «Навч. посіб.», «Підручник», «Енцикл. слов.», «Довідник», «Зб. ст.», «Зб. наук. пр.», «у 50 т.», « Навч. посіб. для студентів 2-го курсу» тощо. Перед уточненням ставлять двокрапку (:). Відомості підназви, які складаються з одного слова, наводять без скорочень, наприклад, посібник, довідник, словник тощо. Далі у квадратних дужках [Електронний ресурс] – для джерел, опублікованих у комп’ютерній мережі Internet (World Wide Web) чи на інших електронних носіях (дисках, дискетах, компакт-дисках тощо).

Першим елементом області вихідних даних є місце видання. Місце видання наводять повністю у називному відмінку. Скорочують лише назви м. Київ (К.), м. Львів (Л.),

м. Дніпропетровськ (Д.), м. Харків (Х.), м. Тернопіль (Т.). В описах книг іноземними мовами допускається скорочення назв міст: англійською мовою – Нью-Йорка (N.Y.), російською – Москви (М.) та Санкт-Петербурга (СПб.). Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою (;). Якщо одна із двох назв міст не скорочується, тоді вказують повну назву обох. Наприклад, «М. ; СПб.», «Рівне ; Луцьк». Після зазначення місця видання роблять проміжок в один друкований знак і ставлять двокрапку (:). Наступним елементом вихідних даних є назва видавництва, яку подають коротко, без лапок, опускаючи слово «видавництво». Якщо в книзі зазначено два видавництва – вказують обидва. Перед назвою кожного видавництва повинна стояти двокрапка (:).

Наприкінці опису зазначають загальний обсяг видання. Кількість сторінок пишуть цифрами й додають скорочено слово сторінка (с.), наприклад: . – 455 с. Якщо вказуються конкретні номери сторінок, то спочатку пишуть велику літеру С. (сторінки), проміжків у нумерації сторінок не роблять, наприклад: . – С. 8–10. В описі не враховують сторінки з випускними даними, рекламою, анотацією тощо. У кінці опису ставлять крапку.

Складаючи описи на закони України, постанови КМУ, опубліковані в офіційних виданнях, в кінці обов’язково зазначають статтю реєстрації відповідного закону в конкретному офіційному виданні (. – Ст. 247). Якщо закони опубліковані в окремому збірнику, то зазначають загальну кількість сторінок, які займає певний закон у даному збірнику. Наприклад, для закону України, надрукованому в збірнику з 110-ї по 134-у сторінки зазначають: (. – 25 с.). Приклади оформлення літератури див. у додатку Д.

РОЗДІЛ 5

ЗАХИСТ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ