19. Порядок аналізу звітності підприємства

Головним призначенням фінансової звітності підприємства є одержання інформації, яка дає достовірне й повне уявлення про майновий і фінансовий стан компанії. На жаль, до останнього часу фінансова звітність українських підприємств не відповідала цим вимогам.

Зараз, відповідно до ПСБО, для прийняття економічних рішень до складу фінансової звітності, яка цілком характеризує фінансовий стан підприємства, відносяться:

баланс;

звіт про фінансові результати;

звіт про рух коштів;

звіт про власний капітал;

примітки до звітів.

Варто пам'ятати, що для того, щоб оцінити ефективність діяльності компанії, необхідно виявити й пояснити взаємозв'язок між компонентами фінансових звітів.

Двома найбільш розповсюдженими методами аналізу фінансової інформації є: вертикальний аналіз і аналіз коефіцієнтів.

При вертикальному аналізі компоненти фінансового звіту зіставляються із загальною сумою. Це відбувається, наприклад, тоді, коли дані статей виражені у відсотках до загальної суми щодо активів і доходів. Така інформація дуже корисна, тому що дозволяє керівництву відразу ж побачити можливі проблеми, такі, наприклад, як непропорційне зростання вартості реалізованої продукції у процентному вираженні відносно до доходу (виторгу) чи дебіторської заборгованості стосовно загальної суми активів.

Для одержання більш повної інформації про фінансовий стан підприємства застосовують також аналіз коефіцієнтів, які досліджують взаємозв'язок між компонентами фінансових звітів. Існують 15 основних фінансових коефіцієнтів, які належать до чотирьох категорій: коефіцієнти прибутковості чи рентабельності; коефіцієнти оборотності активів (показники ділової активності); коефіцієнти ліквідності і коефіцієнти структури капіталу. Перші дві категорії коефіцієнтів використовуються для оцінки всієї діяльності компанії, дві останні - для виміру ступеня ризику компанії.

Отже, далі розрахуємо показники в динаміці на підставі даних певної фінансової звітності

1. Рентабельність власного капіталу:

2. Рентабельність основних коштів і інших необоротних активів:

3. Рентабельність продажів:

Отже, якісний аналіз повинен робитися перед кількісним, оскільки тільки у такому сполученні можна визначити коло проблем і показників, які представляють найбільший інтерес для компанії, і запобігти можливість банкрутства.

20. Поняття резервів підвищення ефективності виробництва та їх класифікація.

Поняття "резерви" застосовується у двох значеннях: по-перше, як запаси, ресурси, необхідні для забезпечення безперебійного виробничого процесу, по-друге, як невикористані можливості подальшого розвитку та удосконалення наявного рівня виробництва, наприклад резерви зростання рівня продуктивності, оплати праці, резерви зниження собівартості продукції, резерви збільшення обсягу виробництва, прибутку, рентабельності тощо.

В економічному аналізі під резервами розуміють можливості поліпшення використання ресурсів підприємств у результаті удосконалення техніки і технології, організації праці і виробництва, подолання вузьких місць, а також приведення в дію виробничих ресурсів, які не використовувалися раніше.

Виявлення і використання резервів має велике значення. Так, мобілізація ресурсів виробництва дає змогу збільшити випуск продукції, поліпшити її якість при порівняно невеликих додаткових капітальних вкладеннях та незначному збільшенні витрат матеріалів, палива, енергії тощо. Використання резервів виробництва забезпечує значну економію суспільної праці, підвищення її продуктивності, здешевлення виробництва продукції, збільшення внутрішньовиробничих накопичень. Крім того, мобілізація резервів виробництва найбільш економічне джерело зростання ефективності виробництва.

Коли врахувати усі особливості утворення, виявлення та використання резервів, то їх можна згрупувати та такими озна­ками:

1. за місцем утворення: регіон, підприємство, структурний підрозділ;

2. за часом виникнення та використання:

- оперативні (це потенційні можливості вдосконалення процесу залучення до виробництва трудових ресурсів, дозволяючи перебороти відхили у ході їх використання від норми та нормативів і безперервно проводити у стан, відповідний оптимальному),

- поточні (це резерви, що протягом звітного періоду виникають під впливом можливостей удосконалення організації праці, ефективнішого використання наявного обладнання, вдосконалення технології, зниження трудомісткості продукції),

- перспективні (стратегічні) - пов’язані із запровадженням нових досягнень науки і техніки, передового досвіду, реконструкцією підприємств;

3. за часом дії: постійні, короткочасні;

4. за можливістю виявлення:

- поверхневі (явні) - ті резерви, які легко виявляються за документами, матеріалами бухгалтерського обліку і звітності,

- глибинні (приховані) - резерви, пов'язані із впровадженням нових технологій, передового досвіду, які не планувалися;

5. за формою впливу на ефективність виробництва: прямі, побічні. Прямі резерви безпосередньо впливають на ефективність виробництва, а побічні — виконують ту саму функцію опосередковано.

6. за мірою впливу на процес виробництва:

- інтенсивні - пов’язані з підвищенням продуктивності технологічного устаткування, сукупності підвищення професійних, фізичних та духовних здібностей людини тощо.

- екстенсивні резерви - являють собою можливості підвищення ефективності сукупної тривалості роботи працівників. Використання екстенсивних резервів пов’яза­не з розширенням кількісного складу виробничого персоналу, уста­новлення додаткового устаткування. екстенсивні;

7. за внесеними капіталовкладеннями:

- інвестиційні чи капіталоємкі - потребують суттєвих капіталовкладень і пов’язані із запровадженням таких дій, що призведуть до піднесення продуктивності роботи працівників через удосконалення технології, устаткування, умов праці і т. ін.,

- безінвестиційні чи некапіталоємкі закладені у виведення з виробництва зайвого устаткування, ущільнення робочого часу тощо;

8. за проявом у процесі виробництва:

-реальні (можливо використати в даний час за неявних виробничих ресурсів),

-потенційні – це наявні можливості, які використовуються у звітному періоді.;

9. за зв’язком із виробництвом:

- внутрішньовиробничі (пов’язані з невикористаними технічними, технологічними, організаційно-технічними та соціальними можливостями піднесення ефективності праці).

- позавиробничі резерви (формуються за межами виробництва, але максимально виявляються безпосередньо у виробництві).