Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vipravleno_viprav.doc
Скачиваний:
10
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
448 Кб
Скачать

57

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………7

Розділ I. Фотодокументування, як один з методів створення технотронного документа

1.1Загальна характеристика системи фото документування…………….…11

1.2Фотодокумент, як результат фото документування …………………...16

Розділ II. Сучасний стан розвитку фотодокумента

2.1. Видова та типологічна характеристика фотодокументів………………27

2.2.Нормативно-правові засади функцій фотодокумента в Україні……..31

Розділ III Перспективи розвитку фотодокументів…………………………..20

3.1Вплив новітньої технології на розвиток фотодокумента……………….38

3.2 Шляхи вдосконалення фотодокумента…………………………………..45

Висновок………………………………………………………………………48

Додатки………………………………………………………………………..55

Список використаної літератури……………………………………………..57

Вступ

Актуальність курсової роботи полягає в тому, що фотодокументи – одні з найважливіших джерел з історії країни. На сьогоднішній день у розпорядженні дослідників перебувають сотні тисяч фотодокументальних свідоцтв історичних подій, що зберігаються у фондах архівів, музейних зібраннях і особистих колекціях.

Здатність фіксувати подію в той момент, коли вона відбувається, запам’ятовуючи, при цьому, найдрібніші деталі і подробиці, що потрапили в кадр, робить їх унікальними історичними джерелами. У створені будь-якого фотодокумента величезну роль відіграє роль автора, його бачення і розуміння реальної дійсності.

Фотографія ( від грец. Phos – світло, grapho – пишу) - спосіб одержання фотозображень об’єктів знімання на фотографічних матеріалах ; фіксування інформації на світлочутливий пластині, плівці чи папері ; 2) відбиток, отриманий фотографічним способом на світлочутливій плівці чи папері ; 3) окремий знімок (зображення) на таких матеріалах [2].

Поряд з цим, на процес фотодокументування впливає суспільно-політична обстановка в країні і те обставина, чи виконує автор «соціальне замовлення» або знімає події погодившись зі своїми творчими задумами. Іноді, і це визнають самі автори, «внутрішній цензор» визначає напрям істиль зйомки на рівні підсвідомості.

Фотографування – відображення певного об’єкта на світлочутливій пластині, плівці чи папері ; документування за допомогою фотохімічного запису явищ об’єктивної дійсності у вигляді зображень [].

Поряд з цим, на процес фотодокументування впливає суспільно-політична обстановка в країні і те обставина, чи виконує автор «соціальне замовлення» або знімає події погодившись зі своїми творчими задумами. Іноді, і це визнають самі автори, «внутрішній цензор» визначає напрям і стиль зйомки на рівні підсвідомості.

Фотографія - науково-практичний спосіб збереження в часі зображень на спеціальних світлочутливих матеріалах. Розробка методів і засобів відноситься до науки, тоді як результатами їх застосування є візуальні зображення, фотодокументи [].

Значення фотодокументів визначається завданнями їх створення і безпосередньо самими об'єктами фіксації зображень. Наукові явища, історичні події ілюдина в контексті цих подій, матеріальні предмети і об'єкти стародавнього і сучасного походження мають побутове, художнє і дослідницьке значення. Фотографія - історичне джерело, має пріоритет одночасності об'єкта і його «документування» [].

Допоміжної історичної дисципліною фотографія виступає по відношенню до сфери інтерпретацій наративних джерел та усних переказів.  У тих випадках, коли фотодокумент є єдиним або найбільш візуально чітким щодо інших матеріальних свідчень, його значення зростає ще більше: побачити, осмислити, проаналізувати, реконструювати приховані форми, масштабувати. Поза сфери історії матеріальної культури фотографія має значення історичної хроніки, як у подієвому, так і етнографічному, антропологічному, ландшафтному контекстах. 

Наочно-об'єктивна форма фотографії не контрастує з участю суб'єкта у створенні фотодокументів, оскільки суб'єкт - носій культурно-соціальних реалій. Фотографія в широкому розумінні - джерело пізнання і, при науковій обробці, ілюстрована енциклопедія побуту та буття цивілізацій.

Фотодокумент – документ, зміст якого зафіксовано за допомогою фотографічних засобів у вигляді окремих фотозображень (ДСТУ 2732:2004. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять ); документ, що містить зображувальну інформацію, зафіксовану фотографічним способом; документ, у якому використовують фотографічний спосіб запису візуальної інформації (фотографії, діапозитиви, діафільми) [].

Фотокарта – карта, яка суміщає традиційне картографічне й фотографічне зображення; для створення таких карт використовується аеро- та космічні знімки.

Фотографії та діапазони відносяться до фотодокумента – одному із основних видів КФФД.

Фотодокумент містить одне чи декілька зображень, отриманих фотографічним способом. Він представляє собою результат документування за допомогою фотохімічної записи явлений об’єктивною дійсністю у вигляді зображення.

В залежності від жанру і призначення розрізняють : художні, хронікально-документальні, науково-популярні, наукові фотодокументи, а також отримані шляхом фотографії та кінозйомки копії звичайних документів.

В залежності від прямої чи зворотної тональності фотодокументи діляться на негативні і позитивні (діапозитив). Негативними знімками називається фотографічне зображення зі зворотною передачею тональності знятого об`єкта, тобто такі, на яких в дійсності світлі тони виглядають темними, а темні – світлими. Позитивними знімками з прямою передачею яскравості чи колір об’єкта зйомки.

По матеріалу носія інформації розрізняють фотодокументи на склі або плівці, а позитиви – на папері, плівці чи склі (діапозитиви).

Розміри та інші показники фотопластинок, фотоплівок та фотопаперу стандартизовані.

Діапозитив – позитивне фотографічне або мальоване зображення на прозорому матеріалі (плівці або склі), призначене для проекції на екран. Діапозитив розглядають на просвіт або проектують на екран з допомогою спеціальних оптичних апаратів – діапроектора чи діаскопа [].

Діапозитиви відносяться до візуальних документів статичної проекції (зображення нерухоме), бувають чорно-білими та кольоровими. Останні зазвичай отримують зйомкою на кольорових обертаючих фотоплівках. Їх можна виготовити друкуванням із кольорових негативів на кольорову позитивну плівку або контратипуванням із кольорових діапазонів (цей спосіб застосовується у виробництві діафільмів). Чорно-білі діапозитиви отримують друкуванням із негативів на позитивні плівки та пластинки чи способом обертання.

Родоначальником вивчення фотодокументів як історичних джерел та об'єктів архівного зберігання є Б. Матушевський, який в кінці XIX ст. вперше в історії намагався розглянути фотодокументи в джерелознавче і архівознавчих ракурсі, опублікувавши в Парижі протягом 1898-1901 рр.. чотири нарису: "Новий джерело історії. Про створення сховища історичних документів", "Жива фотографія. Чим вона є, чим повинна стати", "Нове у графології та експертизи почерків" і "Портрети на стеклах, покритих емаллю (одне відкриття)". 

Саме В.В. Стасовим була висунута програма створення та збереження для історії фотографічних колекцій, їх використання в галузі освіти.  На основі матеріалів періодичної преси початку другого десятиліття XX ст. можна говорити про те, що в Росії раніше, ніж в інших країнах, розглядалася проблема організації державного зберігання кінодокументів і близьких до них фотографічних колекцій і звукозаписів. Мова йде про 1913 р., коли вперше дискутувалося питання про створення державного кіноархіву. Група громадських діячів звернулася до депутатів Державної Думи з проханням виробити законопроект про пристрій державного сховища кінематографічних стрічок. У документі, підготовленому з цього приводу, давалося не лише практичне, а й наукове обгрунтування цієї акції. Так, наприклад, досить чітко і виразно зазначалося істинне значення для історії країни багатьох кінематографічних зображень, зафіксували "моменти сучасності, а також окремі моменти з життя сучасних, великих і видатних людей," портрети "цих людей, не з одним застиглим виразом обличчя, а портрети "живі", які можуть дати в майбутньому незрівнянно більш яскраве уявлення про даний людину і великий матеріал для його характеристики, ніж сучасні фотографії ".  На підставі Положення про архівний управлінні РРФСР 1929 кінофотодокументи були не тільки вперше включені до складу Державного архівного фонду країни, але і в ньому були передбачені найважливіші моменти для того часу і вельми актуальні в наші дні, пов'язані з державним урахуванням цих документів, як стосовно до діяльності державних установ, так і приватних осіб, а також організацією роботи з комплектування ними спеціалізованих архівів. Великий внесок вніс професор Г.М. Болтянский, класик радянської кінофото-документалістики. 

Метою дослідження - система фотодокументування і фотодокумента як його результату.

Поставлена мета курсової роботи обумовила необхідність розв’язання наступних завдань дослідження:

- розглянути історію виникнення фотодокумента;

-охарактеризувати особливості фотографії як процесу документування;

- розкрити сутність фотодокумента як результат фотодокументування;

- описати особливості фотографії, діапозитиву;

- розглянути мікрографічний документ тощо.

Об’єктом дослідження - процес документування, особливості процесів інформаційних комунікацій.

Предмет дослідження — фотодокумент як різновид аудіовізуального документу.

При написанні роботи використовувались наступні методи дослідження: метод спостереження, монографічний, хронологічний і порівняльний. Проведений аналіз набуває практичного значення при підготовці фахівців-діловодів, для яких більш повне розуміння специфіки фотодокументів є засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків, так як суттєвим фактором спілкування, що впливає на характер інформації, є повторність дій і ситуацій.

Розділ I. Фотодокументування як один з методів створення технотронного документа

1.1 Загальна характеристика системи фотодокументування

Починаючи з XIX століття, поряд з текстовим і технічним образотворчим документуванням, все більш широке поширення почали отримувати нові способи документування, які з'явилися результатом технічного прогресу, наукових відкриттів, технічних винаходів. Це фото-, кіно-,відео-,фоно(аудіо)документування. Створювані таким шляхом документи отримали назву аудіовізуальних, тобто містять образотворчу і звукову інформацію, відтворення якої вимагаєвідповідного обладнання. Вони зазвичай розглядаються в єдиному комплексі, тому що дуже схожі по техніці створення і відтворення, за характеромінформації, за способом кодування, по організації зберігання. 

До аудіовізуальних відносяться фотодокументи, кінодокументи, відеодокументи, відеофонограми, фонодокументи, а також документи на мікроформах.  З появою в XX столітті документів на електронних носіях інформації ця група документів отримала загальну назву технотронное документи. [1]  Виходячи зі сказаного, технотронного документ можна трактувати як документ з постійно змінюються носіями інформації, створюваний впродовж всього періоду розвитку цивілізації (а в останні роки особливо за допомогою стрімкого розвитку електронно-обчислювальної техніки і зв'язку) і здатний створити уявлення про розвиток науки і техніки, суспільного і культурного життя різних народів.

У кінцевому рахунку, технотронного документи - це по суті збірне поняття, яке включає в себе всі існуючі в природі види та різновиди науково-технічної, електронної та аудіовізуальної документації, у тому числі створені за допомогою новітніх інформаційних технологій (діджітальних, мультімедійні та ін.).

У контексті сказаного інтерпретація фотодокументів як складової частини технотронним документів відкриває простір для більш широкого підходу до вивчення аудіовізуальних документів у джерелознавче і архівознавчих аспектах та їх використання в різних цілях.  Не може не хвилювати питання, пов'язане з можливістю віднесення фотодокументів до "промислової продукції". Найчастіше він виникає серед фахівців, що стикаються з цими документами у сфері їх виробництва і розповсюдження.  В якому сенсі (і чи можна взагалі) говорити про фотодокументах як різновиду промислової продукції?

Не втрачається при цьому одне з найбільш важливих і суттєвих властивостей цього виду документів, що становлять їх унікальну специфіку, а саме їх художньо-естетичне та історико-культурне значення?  Фотодокументи можуть виступати як "продукт" тільки в тому сенсі, що в цілому ряді випадків саме по собі це поняття пов'язується зі створенням численних "копій" одного і того ж документа. Крім того, створення фотодокументів - завжди виробничо-творчий процес, який передбачає кожен раз новий підхід до відображення об'єкта.

Зокрема, наприклад, хронікальні зйомки практично виключають можливість повторення, якщо мається на увазі сам процес фотодокументування. 

Зі сказаного, однак, не випливає, що у всіх взагалі жанрах і різновидах фотодокументів повторення в принципі неможливо. Для фотодокументів вкрай важлива художньо-естетична сторона. Останнє, як відомо, не є обов'язковим компонентом для переважної частини "продуктів виробництва"; цей аспект фактично відсутній у масової копійний продукції.  Копії фотодокументів (тобто численні "зліпки" з одного і того ж негативу), призначені для сприйняття їх масовою аудиторією, причому сам по собі процес сприйняття тут як би двосторонній - з одного боку, чітко виступає історико-пізнавальний аспект, а з другий - завжди мається на увазі емоційно-естетичний вплив на глядача.

Враховуючи сказане, навряд чи можна називати фотодокументи продукцією в загальноприйнятому сенсі слова: їх створення не тільки безпосередньо пов'язане з творчим процесом, у яких суворо індивідуальну, неповторну забарвлення, а й переслідує зовсім інші цілі, в корені відмінні від масової промислової продукції.

Інша справа, коли мається на увазі тиражування фотодокументів. Тут на перше місце виступає промислова, фабрична сторона процесу, яку не можна не враховувати при розгляді фотодокументів в якості об'єкта архівного зберігання та історичного джерела.

Серйозною проблемою, особливо щодо систематичного аналізу аудіовізуальних джерел, є глибина опису змісту зазначених документів. Тут доводиться мати справу з дуже різними, і не завжди послідовно використовуваними підходами.

Те ж саме часто справедливо по відношенню до опису зображених у фотодокументах об'єктів та їх ієрархії. Глибина опису, ступінь цієї глибини залежать від розмірів фотографічних колекцій. Дійсно, описати об'єкти або предмети певного фотодокументів (причому в обмеженому числі), де є можливість і потреба зайнятися кожною деталлю, - це не те ж саме, що мати справу з величезною колекцією фотодокументів багатоцільового призначення, з тим, щоб забезпечити основну інформацію для багатоаспектного архівознавчих і джерелознавчого дослідження.  В останньому випадку майже неможливо добитися систематичного детального опису, тоді як у першому випадку це необхідно і доступно.  Численні спроби створення баз даних фотодокументів, що забезпечують зв'язок між текстовою інформацією (вербальне опис документа) і образотворчої інформацією, знову ж таки демонструють різноманітність підходів. Так, цільова установка стосовно фотодокументах зазвичай виражається в тому, щоб зробити образ доступніше шляхом переведення його на екран і тим самим позбавити дослідника від необхідності працювати в архівах з оригіналами фотодокументів. Однак у більшості випадків якість зображення в базах даних недосконале, і значно гірша за оригінал.  Є й винятки. Кращі за якістю зображення (чим самі оригінали фотодокументів) отримані оцифруванням високої роздільної здатності. Проте вони поки не отримали широкого поширення через їхню велику дорожнечу.  Таким чином, сьогодні необхідні системи обробки кіно-, фотозображення і звукозапису, які надали б у руки фахівців набір різних засобів пошуку, забезпечують можливість компаративного аналізу, недоступного дослідникам, коли вони працюють безпосередньо з оригінальними або справжніми документами.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]