Розділ II. Сучасний стан розвитку фотодокумента

2.1 Видова та типологічна характеристика фотодокументів

Фотографія (грец. phos / photos - світло, grapho - пишу) - светографія, світлопис. Це знімок, отриманий фотографічним способом на світлочутливої ​​пластині, плівці або папері.

Фотографічне зображення об'єктів отримують на світлочутливих матеріалах, в яких під дією відбитих від предметів і сфокусованих об'єктивом світлових променів утворюється спочатку приховане, а після відповідної хімічної обробки видиме чорно-біле або кольорове зображення предметів (знімок, картка). Фотографічний запис здійснюється за допомогою фотоапарата (фотокамери). 

У залежності від функціонального (цільового) призначення розрізняють фотографії загального та спеціального призначення. До розряду фотографій загального призначення відносять документальну, художню, аматорську. До фотографій спеціального призначення відносять науково-технічну, аеро-, мікрофотографії, рентгенівську, інфрачервону, репродуковані та інші фотографії. У залежності від світлочутливого матеріалу фотографії бувають двох видів: галогенсеребряних і бессеребряні.

У галогенсеребряних фотографіях світлочутливим елементом є гелогенід срібла. У бессеребряні - несеребряние світлочутливі з'єднання. Більш широке поширення отримали галогенсеребряних фотографії.  За кольором зображення фотографії бувають чорно-білі і кольорові, в яких зображення утворюється трьома барвниками. Кольорова фотографія більш повно передає все різноманіття навколишніх предметів притаманними їм квітами і колірними відтінками, що має велике значення, як у художній, так і в технічній фотографії.

По виду підкладки і матеріальній основі носія розрізняють фотографії на гнучкій полімерній (фото-і кіноплівка), твердій (скляні пластинки, кераміка,дерево, метал, пластмаса) і паперовій основі (фотопапір). Фотографії можуть бути листові (карткові) і рулонні (на котушках, сердечниках, бобінах) різної довжини і ширини. Основними матеріальними носіями фотографії є ​​плівка і папір. За розмірами плівки загального призначення фотографії випускаються плоскими форматними, котушковим неперфорованим і котушковим перфорованими. Плоскі форматні плівки мають той самий формат, що і пластинки, їх застосовують у пластинкових фотоапаратах. Котушкові неперфоровані плівки випускають у вигляді стрічки шириною 61,5 мм і довжиною 81,5 см. Їх намотують на дерев'яні котушки разом зі світлозахисну стрічкою - ракордом. На плівці можна отримувати різний розмір кадру в залежності від його розміру у фотоапараті. При розмірі кадру 6x9 см на плівці виходить 8, при 6x6 см - 12, при 4,5 x6 см - 16 знімків.  Перфорована фотоплівка випускається шириною 35 мм і довжиною 65 см, включаючи зарядний і заправний кінці. На ній виходить 36 знімків при розмірі кадру 24x36 мм. Вона намотана на котушку і поміщена в світло-непроникну кассету.

Світлочутливий шар фотопаперу дрібнозернистий, що дає можливість отримати після прояву велику оптичну щільність при невеликій кількості утворився металевого срібла. Фотопапір володіє високою роздільною здатністю, за короткий час прояву (1 - 2 хв) на ній виходить зображення високого контрасту. 

Фотопапір розрізняється по величині світлочутливості, коефіцієнту контрастності, щільності, кольоровості, характеру поверхні і т. д. По застосуванню вона ділиться на фотопапір загального призначення, яка застосовується в художньої та технічної фотографії, і фотопапір для технічних цілей, яка застосовується тільки в технічній фотографії.  Винахід фотографії стало результатом праці вчених багатьох поколінь з різних країн світу.

Перша фотокамера (камера-обскура) представляла собою світлонепроникний ящик з отвором в стінці, принцип роботи якої описав у своїх працях ще видатний італійський вченийі і художник епохи Відродження Леонардо да Вінчі.

У результаті камера-обскура була забезпечена двоопуклою лінзою і використовувалася для механічної зарисовки предметів зовнішнього світу. Однак вирішальною передумовою стали досягнення у галузі хімії. У 18 столітті була виявлена ​​чутливість до світла розчинів солей заліза і солей брому, а на початку 19 століття відкрито основний закон фотохімії, відповідно до якого на речовину можуть хімічно діяти тільки ті промені, які цією речовиною поглинаються.

Перше в світі фотографічне зображення вдалося зробити французові Ж.Н. Ньєпса в 1826 р. Він же створив і перший фотографічний апарат. Інший француз - художник-декоратор Л.-Ж.М. Дагер вперше отримав знімок з порівняно високою якістю зображення на галоген-срібному шарі. Про зображенні Дагера, що отримав згодом назву дагерротипія, було повідомлено 7 січня 1839 на засіданні Французької Академії. З тих пір цей день став відзначатися як день народження фотографії.

Однак період дагерротипії виявився недовгим, внаслідок його дорожнечу. Надалі малюнок розвивалася за способом англійської винахідника В.Ф.Г. Тальбота, відкрив негативно-позитивний процес і ще в 1835 р. отримав перший у світі негатив і позитивний відбиток з нього на папері, просоченої хлористим сріблом.

У Росії перші фотографічні зображення були отримані в 1839г. російським хіміком і ботаніком Юлієм Федоровичем Фріцше, який, вивчивши метод Талболта, запропонував з метою поліпшення зображення замінити тіосульфіт натрію (гіпосульфіт) у проявляющем розчині на аміак, а вже в наступному році в Москві відкрилася перша в нашій країні фотостудія.  Великий внесок у розвиток фотографії внесли й інші російські вчені і винахідники. Винахідник-самоучка І.В. Болдирєв запропонував спосіб виготовлення прозорої гнучкої плівки за кілька років до випуску таких плівок американською фірмою "Кодак" [7].

С.А. Юрковський виготовив шторнощелевой затвор для коротких експозицій. І.І. Філіпенко сконструював похідну фотолабораторію.  З перших років свого існування вона отримала застосування не тільки в побуті, але і використовувалася у вирішенні суто наукових завдань.  Фотографія була включена в комунікативний процес на початку 1850 р., коли французький фотограф А. Діздері приклеїв на шматочок картону свій фотознімок і став використовувати його як візитну картку. Це послужило поштовхом для появи різноманітних документів, що циркулюють в суспільстві і що засвідчують особу, а також сімейних та інших фотоальбомів, які втілили в себе асоціативну історичну пам'ять поколінь.  Потім фотографії стали тиражуватися і широко розповсюджуватися. У 1890р. широке поширення одержали поштові картки з фотографіями та серії таких карток. 

Основоположником наукової та судової фотографії є ​​російський фахівець Є.Ф. Буринський. У 1894г. за дорученням Російської Академії наук він організував лабораторію фотографічного відновлення древніх письмен. Їм був розроблений метод, що дозволив прочитати зниклий текст грамот ХIV ст. на сиром'ятних шкурах, які раніше були визнані дослідниками безнадійними. Буринський застосував розроблений ним метод відновлення згаслих текстів, який полягає в ступінчастому підвищенні контрасту початкового тексту. [5]  Зважаючи на великого історичного значення цієї роботи, Російська Академія наук удостоїла Є. Ф. Буринського премії імені М.В. Ломоносова "за метод дослідження, що дорівнює значенню мікроскопа".

Кольорове фотозображення вперше отримав у 1861 р. Дж. Максвелл, потім Л. Дюко дю Орон (1868-1869, Франція). У 1935 р. фірма «Кодак» розробила застосовується до цих пір кольорову фотографію на тришарових платівках. 

З цього часу почався розвиток кольорової фотографії. Незабаром з'явився комбінований документ - фоторепортаж і народилася фотожурналістика, а з 1947 р. почали друкуватися (в Італії) фоторомани.  Надалі відбувалося постійне вдосконалення процесів фотодокументування. Зокрема, в 1947р. був винайдений так званий дифузійний фотографічний процес, який привів до створення фотоапаратів для моментальної фотозйомки, тобто до отримання готового фотознімку безпосередньо у фотоапараті. 

Останнім часом в фотодокументування став застосовуватися цифровий фотографічний процес. Він позбавлений багатьох недоліків, властивих традиційній технології, заснованої на фотохімічному галогенсеребряних процесі і вимагає багатоступінчастої хімічної обробки, значних витрат часу, використання дорогоцінного металу - срібла.

У цифровій фотографії оптичне зображення об'єкту зйомки перетвориться в електричний відеосигнал за допомогою світлочутливого сенсора - твердотільної платівки з розміщеним на ній безліччю дрібних фотоелементів - пікселів. Потім отриманий сигнал перетворюється в цифрову форму і зберігається в пристрої, звідки може бути поданий на принтер для отримання фотовідбитка. Перша система електронної фотографії була створена в 1981р. японською фірмою Sony.  Одним з переваг цифрової фотографії є ​​те, що отримане зображення можна коригувати - змінювати колір, контраст, ретушувати і т.п. Крім того, цифровий фотоапарат можна підключати до комп'ютера і його периферійних пристроїв, передавати отримані знімки за системою "Інтернет". 

Діапозитив (грец. dia - через + лат. Positiv - позитивний) (слайд) - позитивне фотографічне або мальоване зображення на прозорому матеріалі (плівці або склі), призначене для проекції на екран. Діапозитив розглядають на просвіт або проектують на екран за допомогою спеціальних оптичних апаратів - діапроектор або діаскоп.

Діапозитиви відносяться до візуальних документів статичної проекції (зображення нерухомо), бувають чорно-білими та кольоровими. Останні зазвичай отримують зйомкою на кольорові обертаються фотоплівки. Їх можна виготовити друкуванням з кольорових негативів на кольорову позитивну плівку або контратипирования з кольорових діапозитивів (цей спосіб застосовується у виробництві діафільмів). Чорно-білі діапозитиви отримують друкуванням з негативів на позитивні плівки та платівки або способом звернення.

Скляні діапозитиви мають розміри 50x50, 70x70 або 85x85 мм. Плівкові діапозитиви з розмірами кадру 18x24, 24x24, 28x28, 24x36, 40x40 мм монтуються в спеціальну рамку розміром 50x50 мм.  Діапозитиви випускаються в картонних коробках або целофанових упаковках з вкладеним коротким описом (сюжетним листом). На коробці зазначені найменування серії, її номер, кількість чорно-білих і кольорових слайдів, дата випуску. Зліва внизу на кожному диапозитиве проставляються номер серії та його порядковий номер.  Діапозитиви можна порівняти з фотографією або репродукцією картини, серію діапозитивів - з альбомом репродукцій. Слайдом іноді називають окремі кадри 35 мм діафільму, вставлені в спеціальну рамку.  Матеріальною основою слайдів і діафільмів є фотоплівка, стійкість якої до зовнішніх впливів визначається складом емульсійного шару. Найбільш надійні фотоплівки з серебросодовой емульсією: при ідеальних умовах вони можуть зберігатися до 1000 років, чорно-білі фотоплівки з іншого емульсією зберігаються від 10 до 140 років, кольорові - від 5 до 30 років.  Слайди дозволяють ставити кадр на потрібний час і в потрібній послідовності, мають велику інформаційну ємність.

У масиві документів особливе місце займають носії інформації, які містять одну або кілька мікрозображень, які отримали загальну назву микрографических документів або мікроформ.

Мікрографічні (грец. mikros - малий, grapho - пишу) документ виконується на мікроносіях у вигляді мікрокопії або оригіналу мікродокумента. Їх відмінними рисами є малі фізичні розміри та вага, значна інформаційна ємність, компактність зберігання інформації, необхідність спеціальної апаратури для її зчитування[]. Прогнозований термін служби мікроформ - 500 і більше років.

До числа таких документів належать:

- Мікрокарти - документ у вигляді мікроформи на непрозорому форматному матеріалі, отриманий копіюванням на фотопапір або мікроофсетной печаткою;  - Мікрофільм - мікроформ на рулонної світлочутливої ​​плівці з послідовним розташуванням кадрів в один або два ряди;  - Мікрофіші - мікроформ на прозорій форматної плівці з послідовним розташуванням кадрів у кілька рядів;  - Ультрамікрофіша - мікрофіші, що містить копії зображень предметів зі зменшенням більш ніж у 90 разів.

За способом документування розрізняють фотографічні і поліграфічні мікроформи. З них до відтворюваним фотографічним способом ставляться мікроотпечаткі на прозорій основі (мікрофільм рулонний, у відрізку, прозора мікрокарточка-мікрофіші); мікроотпечаткі на непрозорій основі (мікрокарточка непрозора, на паперовій основі, мікрокард, мікролекс, мікротейп, мікростріп). Мікроформи відносяться до машинозчитуваних документів, для їх створення і використання потрібні спеціальні апарати (мікрофільмує читальному-копіювальний або читальний апарат).

Мікрофільм - зменшена копія документа, отримана фотографічним способом. МФ містить одне або кілька текстових і графічних мікрозображень, об'єднаних спільністю змісту.  За часом появи в зовнішньому середовищі мікрофільми діляться на два види: мікрофільми-копії і мікрофільми-оригінали.

Мікрофільм - оригінал - це мікрофільм першого покоління, виготовлений у результаті безпосереднього фотографування документа. Такий мікрофільм використовується на правах або замість оригіналу документа. Мікрофільм - копія - це мікрофільм другого покоління, виготовлений у результаті послідовного копіювання мікрофільму першого покоління п-ну кількість разів.

Мікрофільм на рулонної плівці іменується рулонним. Він може складатися з одного, декількох рулонів і на одному рулоні може бути кілька мікрофільмів. Такі носії, інформація на яких розміщується послідовно по всій довжині рулону - сторінка за сторінкою, креслення за кресленням, відносять до лінійних або безперервним мікроорігіналам.

Більшість рулонних мікрофільмів виробляється на стандартних фотоплівках шириною 16, 35 і 70 мм. Найбільш широко для мікрофільмування різних документів (книг, журналів, архівних матеріалів) застосовується плівка шириною 35 мм. На плівці шириною 16 мм, як правило, копіюються машинописні документи (ділові документи, звіти про НДР і ДКР, дисертації). Великі за форматом документи (карти, креслення, схеми) копіюють на плівці шириною 70 мм. Довжина рулону мікроплівки в основному складає 30-35 м. На рулоні 35 мм плівки поміщається 750-860 кадрів, а на плівці шириною 70 мм - 240-280 кадрів.  Мікрофільми зберігають у касетах, металевих коробках, поміщених у сейфах. Рулонні мікрофільми широко використовуються в якості носія інформації при виготовленні одиничних екземплярів мікроорігіналов, при створенні архівних фондів, організації масивів документів одноразового користування в НДІ, КБ, на підприємствах тощо; при мікрофільмування документів великих обсягів для мініатюризації бібліотечного і довідково-інформаційного фонду. Мікрофільм у відрізку - мікрофільм на рулонної плівці у вигляді відрізка довжиною не більше 230 мм.

Відрізки мікрофільмів вперше були застосовані у 1950-х роках ля зберігання і ручного пошуку мікрофільмів. При використанні даної системи рулонну плівку після експонування й обробки розрізають на відрізки по 5-10 кадрів. Ці відрізки вкладаються потім у наклеєні на стандартні планшети прозорі конверти. На одному планшеті зміцнюється певну кількість конвертів. Планшети з відрізками мікрофільмів зберігаються у папці. Пошук необхідної інформації здійснюється по змісту, в якому зазначаються номер планшета, а також координати кадру по вертикалі (номер конверта) і горизонталі (номер кадру).

Мікрофіші - плоска мікроформ з розташуванням мікрозображень у формі сітки[].

Мікрофіші являє собою відрізок фото-, діазо-або везико-лярной плівки стандартного формату 75x125 мм, 105x148 мм, 180x240 мм, на якій у заданій послідовності розташовується мікрозображень. Читати мікрофіш можна на читальному апараті за допомогою діапроектора.  У залежності від кратності зменшення зображення при зйомці і кількості кадрів мікрофіші поділяють на:

* Мікрофіші (кількість кадрів від 60 до 90);  * Супермікрофіші (кількість кадрів від 200 до 300);.

* Ультрамікрофіші (кількість кадрів до 3200).

Інформаційне поле ФШ складається з поля заголовка і растрового поля. Зверху розміщується человекочітаемий заголовок, що відображає зміст документа. Запис мікрозображень в растровому полі проводять послідовно в горизонтальному і вертикальному напрямках; у рядку (ряду) - зліва направо, у графі (колонці) - зверху вниз. Положення кожного кадру однозначно визначається номе-ром ряду і стовпця.

Мікрофіші в порівнянні з рулонним мікрофільмів має ряд переваг. Пошук необхідної інформації, якщо відомий номер кадру, здійснюється простіше, ніж у рулонних мікрофільмах. Менший механічний знос плівки, тому що при пошуку проглядається лише одна мік-рофіша, що містить потрібну інформацію, а не весь документ; крім того, знаючи пошукові ознаки (наприклад, номер мікрофіші і кадру), можна точно підвести потрібний кадр під об'єктив читального апарата. Для зберігання мікрофіші можна використовувати серійно випускається каталожне обладнання, а пересилати мікрофіш поштою так само просто, як і звичайний лист, листівку і т. Д.

Мікрокарти - носій інформації на фотоплівці, що вставляється в апертурной або кляссерную карту.

Мікрокарти - це документ, аналогічний мікрофіші, але виготовлений на непрозорій основі (на відрізку фотографічної або звичайного паперу, а також на металевій основі)[]. Читають мікрокарти на читальних апаратах за допомогою епіпроектора (тобто у відбитому світлі).  Мікрокарти володіють механічною міцністю, порівнянної з міцністю книг, журналів, фотокопій. Для мікрокарти характерні всі переваги мікрофіш. Крім того, в мікрокарти можна використовувати і лицьову, і зворотний боку, розмістивши на одній стороні пошуковий образ документа, бібліографічнийопис, анотацію або реферат документа, а на іншій - мікрозображень всього документа.

Мікрокарти виготовляють двома способами: 

1. Використовують негатив на рулонному носії, отриманий на плівці звичайним способом. Після прояви плівку розрізають на смужки, що монтують у ряди. Для отримання позитиву монтаж копіюють контактним способом на світлочутливої ​​папері.

2. Оригінали фотографують безпосередньо на світлочутливому форматному матеріалі. Зйомку роблять за допомогою спеціальної апаратури, в якій світлочутливий матеріал автоматично переміщається.  Різновиди мікрокарти:

* Мікрокард (Відповідно до каталожної картки 75x125 і 105x148 мм);  * Мікролекс - 165x216 мм (два склеєних фотографічних відбитки, отриманих з негативів форматної плівки);.

* Мікротейп - стандартний розмір; являє собою стандартну карту, на якій наклеєні смужки мікрозображень;.

* Мікростріп - мікрокартааналогічна мікротейпу, але на зворотному боці смужки нанесений не клейовий шар (як на мікротейпе), а особливий склад, який стає липким тільки при зволоженні.  Мікрокарти з високою кратністю зменшення служать для тривалого архівного зберігання великих документних масивів у дуже малих обсягах.  Першу непрозору мікрокопії - прародительку сучасної фотографії - виготовив Д. Даснер в 1839 р. (Франція). У 1852 р. йому вдалося виготовити першу мікрокопії на прозорій основі. У 1853 р. А. Рослінг зробив першу спробу мікрокопіровать друкований матеріал газети, а в 1854 р. X. Даймонд - рукопису. У 1860 р. Р. Дагроі виготовив перший апарат для перегляду мініатюрних зображень. У 1870 р. Г. Скамоні експериментує над виготовленням мікрокопій на непрозорій основі.

Після 1905 р. мікрокопірованіе почали використовувати бібліотеки. У 1919 р. Бродлей А. Фіске (США) запатентував перший апарат для читаннямікрофільмів.  У нашій країні розвиток мікрофільмування почалося в 1929 р. З 1930-х років воно розповсюджується і в країнах Західної Європи. Поступово розширюється номенклатура мікроносіях. Поряд з рулонним застосовується мікрофільм у відрізку.

У 1939 р. з'явилися мікрофіші. Ф. Райдер (США) вперше запропонував застосовувати мікрокопії для зберігання документів у фондах бібліотек.  У середині 1950-х років у США вперше з'явилися оригінальні публікації на микрофишах. У цей же час виникли перші автоматизовані мікрографічні системи.  У 1960-х роках стали відомі ультрафіші зі зменшенням площі в 62500 разів. При такому зменшенні в пачці плівок форматом 75x125 мм і висотою 8 см можна розмістити 1 млн сторінок тексту.

До кінця 1970-х років мікроформи вважали лише надійною формою збереження інформації і використовували для створення страхових фондів документів. На початку 1980-х років за кордоном з'явилися скануючі пристрої мікрокопірованія і передачі мікрокопірованной інформації на відстань. Була розроблена технологія корегування інформації на мікрофіші і перші електрооптичні носії інформації.

Таким чином, фотодокументи - це документ, створений фотографічним способом. До фотодокументах відносять фотографії і діапозитиви (слайди).  Фотографія представляє собою сукупність процесів і способів отримання зображень на світлочутливих матеріалах дією на них світла і подальшої хімічної обробки. Фотографія може бути чорно-білою або кольоровою, на раз-особистих засадах - гнучкої полімерної (фотоплівка), твердій (метал, скло, пластмаса) і паперовій (фотопапір). Діапозитив - це позитивне фотографічне або мальоване зображення на прозорому матеріалі (плівці або склі). Діапозитив проектують на екран за допомогою діапроектора або діаскоп.  Використання мікрографічні техніки розширило сферу використання фотодокументів. У результаті з'явилися документи на мікроформах. Це фотодокументи на плівковому чи іншому носії, які для виготовлення та використання вимагають відповідного збільшення за допомогою мікрографічні техніки.