Розділ III. Перспективи розвитку фотодокументів

3.1 Вплив новітньої техніки на розвиток фотодокумента

Про те, що за допомогою світла можна одержувати зображення, люди знали давно. Ще за 350 років до н.е. в працях давньогрецького мислителя Арістотеля є згадка про те, що світло, проходячи через маленький отвір в стіні затіненій кімнати, створює на протилежній стіні перевернуте зображення навколишньої місцевості.

Прообразом фотоапарата з'явилася камера-обскура. Під час своїх експериментів Н. Ньепс для формування геліо-графічного зображення застосував вдосконалену камеру-обскуру у вигляді 2 ящиків (один з яких переміщувався усередині іншого, що забезпечувало фокусування), а також камеру з хутром. Для усунення аберацій фотооб'єктива Ньєпс користувався ірисовою діафрагмою, що складається з декількох серповидних пелюсток навколо оптичної осі об'єктиву, пов'язаних кільцем, при повороті якого змінювалося світловий отвір.

Перші фотокамери мали значні розміри і масу. Наприклад, камера Дагера важила близько 50 кг і мала розміри 313Х369Х508 мм. Ф. Талбот, застосовуючи об'єктиви з більш коротким фокусною відстанню, зміг виготовити камери менших розмірів. Одна з його камер з об'єктивом відмікроскопа (фокусна відстань 50,8 мм) мала розміри 63Х63Х63 мм. Фотокамера була забезпечена поворотним підставою і храповим механізмом, що забезпечувало можливість її нахилу.

Француз А. Сельє в 1839 році сконструював фотокамеру із складаним хутром, а також штатив і кульову головку до нього, світлозахисних тент, укладальний ящик, в який містилося все спорядження фотографа. У 1841 році в Німеччині П. В.Ф. Фойхтлендер виготовив першу металеву фотокамеру, оснащену світлосильним об'єктивом І. Петцваля.

Конструкція більшості фотоапаратів цього періоду представляла собою бокс-камеру, що складалася з ящика з тубусом, в який був вбудований об'єктив (фокусування проводилася висуненням об'єктиву), або камеру, що складалася з 2 ящиків, що переміщалися один відносно іншого (об'єктив встановлювався на передній стінці одного з ящиків). Подальша еволюція фототехніки для зйомок стимулювалася широким інтересом до фотографії, що призвело до розробки більш легкого і транспортабельного фотоапарата, що отримав назву дорожнього, а також інших фотокамер різних типів і конструкцій.

Фотографія супроводжує нас усе життя. Вона дивиться на нас із газетних і журнальних сторінок. "Намертво" приклеєна до наших документів. Вона в наших сімейних альбомах. Красується на стінах та вітринах. Фотографія - це зримий образ історії. Здавалося б, фотографія була завжди, так вона звична для нас. Проте цьому явищу трохи більше півтора століть. Історія фотографії цікава, часом драматична і дуже повчальна.

За своїм значенням в історії світової культури відкриття фотографії можна з винаходом книгодрукування. Оскільки велика частина інформації сприймається людиною в вигляді зорових образів, створення різних процесів і пристроїв, які фіксують візуальну інформацію технічними засобами, збагатило суспільство принципово новими можливостями. Тому чим далі в минуле відходить все те, що пов'язано з відкриттям фотографії, тим більший інтерес викликають особистості її винахідників.

Історія кольорової фотографії пов'язана з реалізацією 2 методів кольоровідтворення. Перший метод одержав назву прямого (об'єктивного). У ньому при формуванні зображення прагнуть забезпечити умови, безпосередньо відтворюють кольори навколишніх нас об'єктів. Використовуючи явище інтерференції, французи Е. Беккерель і А. Ньєпс де Сент-Віктор отримали якісне зображення спектра на полірованій срібній пластині, обробленої хлористим сріблом. Однак зображення було нестійким і зберігалося лише в темряві. Інтерференційний метод був узагальнений Г. Липпманом, який виготовив кольорові фотографії в 1891 році.

Перше в світі кольорове зображення на основі фотографічного методу отримав англійський фізик Джеймс Клерк Максвелл 17 травня 1861, він продемонстрував можливість отримання кольорового зображення шляхом одночасного суміщеного проектування червоного, синього і зеленого діапозитивів. Ця подія зараз вважається відправною точкою в історії кольорової фотографії. Галогенсеребряних фотоемульсіонние шари в той час мали чутливістю тільки до короткохвильової частини видимого спектру, і розвиток кольорової фотографії було неможливо, якби не випадкове відкриття в 1873 році професором Берлінського університету Германом Фогелем спектральної сенсибілізації. Завдяки науковій оцінці несподіваного ефекту, отриманого при додаванні в галогенсеребряних емульсію, чутливу до синіх, фіолетовим і ультрафіолетовим променям, деяких барвників, Г. Фогель відкрив нову і дуже важливу сторінку в історії кольорової фотографії.

Однак багатьом до цих пір незрозуміло, як же Д. Максвелл ще задовго до відкриття спектральної сенсибілізації, продемонстрував великій групі вчених у Лондоні адитивний метод отримання кольорового зображення. Сьогодні завдяки дослідженням у галузі кольорової фотографії англійського фотографа Джона Хеджкоу стало відомо, що червоні кольори на знімається картатій стрічці відбивали ультрафіолетові промені, які й реєструвалися фотопластиной в процесі зйомки, а зелений світлофільтр не був строго зональним і пропускав сині промені.

Через два роки після відкриття спектральної сенсибілізації французький вчений Луї Хайрон отримав за синім, зеленим і червоним світлофільтрами кольороподілених зображень, використовуючи сенсибилизирующее дію хлорофілу. Він же повідомив про хромоскопія - приладі, в якому - три кольороподілених позитиву об'єднувалися за допомогою систем дзеркал, що дозволяло досить просто синтезувати кольорове зображення адитивним методом.

Луї Дюко дю Орон в книзі "Кольори у фотографії", опублікованій в 1869 році вперше виклав принципи кольоровий адитивної та субтрактивной репродукції, включаючи і схему сучасної кольорової фотографії на багатошарових фотоматеріалах. Їм же була виготовлена ​​і перша в світі кольорова фотографія на основі субтрактивного методу, яка знаходиться в музеї Національної техніки в Лондоні. Спочатку Луї Дюко дю Орон отримав три кольороподілених чорно-білих негативу, знімаючи кольоровий об'єкт за зональними світлофільтрами: синім, зеленим і червоним. Копіюючи з кольороподілених негативів на три желатинові фолії, що містять у шарі барвники (жовтий, пурпурний, блакитний), додаткові до квітів світлофільтрів, за якими велася зйомка об'єкта, він виготовив три кольороподілених забарвлених позитиву, Потім, поєднуючи і висвітлюючи їх білим світлом, він синтезував кольорове зображення субтрактівним методом.

Заслуга Луї Дюко дю Хорону полягала в тому, що він, використовуючи на початковій стадії адитивний метод Д. Максвелла, розробив основи субтрактивного методу отримання кольорового зображення і побачив велику його перспективу. Але рівень техніки і технології того часу не дозволяв йому на практиці реалізувати свої ідеї.

Створенню сучасних багатошарових кольорових фотоматеріалів передували растрові адитивні методи освіти кольорового зображення. Одним з перших, хто досяг великих успіхів у галузі растрової фотографії, був Джон Джоуль. У 1893 році він зумів зробити комбінований триколірний світлофільтр, завдавши на 1 см скла близько 80 паралельних смуг синього, зеленого і червоного кольорів. Потім він експонував у фотокамері за таким світлофільтром ізопанхроматіческую пластину, а потім позитив поєднував з растром і проектувати на екран.

В результаті довгих досліджень і хімічних дослідів, проведених у Росії та Німеччині, був запропонований спеціальний метод зйомки: знімна сцена експонувалася, природно, на чорно-білі пластини, але тричі протягом декількох секунд - послідовно через синій, зелений і червоний світлофільтри. Надалі отриманий потрійний негатив звертався (тобто створювався позитив), і при суміщеному проектуванні, знову-таки через світлофільтри, можна було спостерігати кольорове зображення. Знімки, отримані за допомогою цього методу, були удостоєні золотої медалі на Міжнародній виставці в Антверпені в 1906 році.

На зміну растрової фотографії з нерегулярним растром прийшла кольорова фотографія з регулярним растром. І сьогодні вона знаходить широке застосування, так як дозволяє отримувати в дуже короткі терміни кольорові зображення, дуже близькі за кольором до оригіналу. Лінзово-растрова кольорова фотографія могла стати основою виробництва кольорових художніх фільмів, якщо б не була витіснена кольоровою фотографією на багатошарових фотоматеріалах. Габріель Ліпман, який отримав Нобелівську премію за розробку способу отримання кольорових зображень за рахунок інтерференції світла, заклав основи лінзово-растрової фотографії, запропонувавши зробити на зворотному боці кіноплівки лінзоподібні тиснення, аналогічне тому, яке мають очі деяких комах.

Цю ідею Г. Ліпмана в 1908 році у Франції здійснив разом з Бертоном А. Келлер, а в 1923 він же виготовив перший кольоровий художній фільм. У свою чергу фірма "Кодак" з 1928 року почала випускати лінзоворастровие фотоплівки для аматорських цілей, причому в 1 мм ² такої плівки було 22 лінзових осередки. Подібні лінзово-растрові фотоматеріали почала випускати і фірма "Агфа". У 1937 році в Німеччині фірма "Сіменс", використовуючи цей спосіб, виготовила експериментальний кольоровий лінзово-растровий фільм. Однак її досвід не знайшов продовження через великих рівнівосвітленості при зйомці і друку, обумовлених дуже високою щільністю кольорових растрових світлофільтрів.

У той час як багато коштів і зусиль вкладалося у розвиток і вдосконалення лінзово-растрового методу, німецький учений Рудольф Фішер пішов іншим шляхом. Основна заслуга Фішера полягала в тому, що він виконав велику частину підготовчих робіт, які через 20 років призвели кольорову фотографію до несподіваного підйому. У першому патенті 1912 Фішер запропонував спосіб виготовлення кольорових зображень, що відрізняється від попередніх тим, що проявник для прояву прихованого зображення у галогенсеребряних шарах поряд з виявляють речовиною містив речовини, здатні утворювати з продуктами його окислення важко розчинні барвники.

Низький рівень емульсійної технології і техніки того часу не дозволив здійснити задуми Фішера, тільки 17 жовтня 1936 співробітники фірми "Агфа" у м. Вольфене Вільгельм Шнайдер і Густав Вільманнс, спираючись на патенти Фішера і застосувавши недіффундірующіе цветообразующіе компоненти, виготовили спочатку кольорову звертаємося багатошарову плівку , а незабаром і негативну. Остання була малоцікава для фотолюбителів, але зате вона відкривала дорогу кольоровою кінематографії. Однак перша в світі кольорова звертаємося плівка "Кодахром" була виготовлена ​​в 1935 році в США двома обдарованими фотолюбителями, музикантами за професією: піаністом Леопольдом Маннесом і віолончелістом Лео Годовський. У липні 1931 вони уклали договір з фірмою "Істмен Кодак", за яким могли проводити свої дослідження в фотографічної лабораторії м. Рочестера. П'ять років потому вони завершили роботу і опублікували статтю "Процес" Кодахром "для аматорської кінематографії в натуральних кольорах".

Перша кольорова багатошарова плівка "Кодахром" була 16-мм обращаемой і не містила в шарах цветообразующіх компонент. Маннес і Годовський запропонували зовсім інший принцип отримання кольорового зображення, що відрізняється від способу Р. Фішера. Їх спосіб грунтувався на використанні дифундують цветообразующіх компонент, які, взаємодіючи з окисленої формою виявляє речовини, давали нерозчинні у воді барвники.

У 30-40 рр.. минулого сторіччя з'явилася ідея використовувати кінокамери зі светорасщепляющей системою для отримання спочатку трьох чорно-білих кольороподілених негативів, а потім забарвлених кольороподілених позитивів, які після послідовного перенесення на особливу плівку, звану бланк-фільм, дозволяли отримувати гарне кольорове кінозображення. Цей метод тиражування кольорових кінофільмів запропонований фірмою "Техніколор" і називається гідротіпія. В основі гідротіпного методу отримання кольорового зображення лежать бессеребряні, так звані пігментніпроцеси. Після отримання трьох чорно-білих кольороподілених негативів друк ведеться на шарах з хромованого желатину, що містить хромові солі (K₂ Cr ₂ O _7). Під дією ультрафіолетового випромінювання виникають сполуки тривалентного хрому, задублівающіе желатин. При зануренні експонованого шару з хромованого желатину в гарячу воду в місцях, на які не діяв світло, желатин плавиться (температура 40 ° С), а в тих ділянках шару, де в процесі експонування утворювалися сполуки тривалентного хрому у високій концентрації, відбувається дублення желатину в температура плавлення шару підвищується. У результаті виникає рельєф вимивання. Потім отриманий рельєф забарвлюють в колір, додатковий до кольору світлофільтра, за яким проводилася зйомка відповідного чорно-білого кольороподіленого негативу. Після фарбування желатинового рельєфу в водорозчинних барвниках жовтого, блакитного і пурпурного кольорів отримують три кольороподілені матриці, які послідовно переносять на бланк-фільм. У процесі суміщення і послідовного контакту забарвлених матриць і бланк фільму за рахунок дифузії барвників з матриць на ньому виникає кольорове позитивне зображення.

Незважаючи на складність процесу отримання кольорового зображення гідротіпним методом, він у порівнянні з кольоровим негативно-позитивним способом тиражування фільмів до недавнього часу мав дуже важливим достоїнством великий светопрочностью гідротіпних барвників, які практично не вицвітають тривалий час під дією світла. При великих тиражах фільмів гідротіпний метод більш економічний, так як застосовуються кіноплівки без срібла або з малою його змістом.

Однак найбільш перспективними технічними способами кольорової фотографії на сьогодні все ж залишаються негативно-позитивний і звертаємося цветофотографіческіе процеси, які мають ряд істотних переваг: простота кольороподілу, зйомка звичайної фотокамерою,  автоматичне  суміщення забарвлених кольороподілених зображень і т.д.