Сучасна система управління зовнішньоекономічною діяльністю
Сучасна система управління зовнішньоекономічною діяльністю охоплює широке коло об'єктів і може бути загалом охарактеризована й розбита на розділи (сегменти) з використанням ряду критеріїв і аналітичних ознак.
Найважливішою ознакою екзогенність та ендогенність складових. За цією ознакою вся система поділяється на національне управління та багатостороннє регулювання зовнішньоекономічною діяльністю. Відповідно до цього управління зовнішньоекономічною діяльністю можна подати у вигляді макроекономічної та світогосподарської її частин.
Обидві ці частини створюють середовище, в якому самостійним розділом виступає управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств. Підвищена останнім часом значимість міжнародної інвестиційної діяльності обумовлює необхідність розгляду як розділу і менеджменту міжнародних підприємницьких проектів.
Багатосегментність управління зовнішньоекономічною діяльністю не виключає, однак, наявності критерію, що визначає підсумкову її ефективність. Таким, на наш погляд, є стан макроекономіки і, зокрема, зовнішньоекономічної сфери як складової сукупного попиту.
На практиці оцінка ефективності зовнішньоекономічної політики й регулювання ґрунтується на внеску цієї сфери в зростання сукупного попиту й кількісно виражається абсолютними річними значеннями чистого експорту (сальдо платіжного балансу) та показниками його ваги у валовому національному продукті.
Формула сукупного попиту Кейнса демонструє роль і місце зовнішньоекономічної сфери в формуванні сукупного попиту:
ВНП = С + І + G + (Е – М), (3)
де: С – споживчий попит, І – інвестиційний попит, G – державні витрати,
Е – експорт, М – імпорт.
Зовнішньоекономічне управління на національному й світогосподарському рівнях охоплює такі галузі й процеси економічного життя:
імпорт і експорт (у т.ч методи, види та форми операцій щодо їх здійснення):
валютні ринки, об'єкти, механізми та інструменти валютного регулювання;
іноземні інвестиції та інвестиційні інститути;
вільні економічні зони,
міжнародні фінансові організації (у т.ч. напрямки та умови діяльності);
міжнародні товарні ринки (товарні біржі, товарні аукціони, торги, ярмарки, виставки).
1.3 Розвиток зед в Україні
Зовнішньоекономічні зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами та послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.
Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв’язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають одним із основних чинників розвитку господарства України.
Міжнародні зв’язки України здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному та культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах. Основою здійснення міжнародних зв’язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи й напрями зовнішньоекономічної політики.
Зовнішньоекономічна діяльність країни полягає в установленні зовнішніх зв’язків держави з іншими країнами та міжнародними організаціями – партнерами міжнародної діяльності. Зовнішні зв’язки держави – це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, направлене на ефективне рішення глобальних проблем людства, розширення особистих проблем громадян. Такі зв’язки України можуть бути представлені наступною схемою (рис. 6).
Зовнішні зв’язки проявляються у видах зовнішньоекономічної діяльності, яку здійснюють її суб’єкти.
Зараз в Україні відбувається лише становлення та розвиток більшості видів зовнішньоекономічної діяльності.
Зупинимось на таких видах діяльності, як експорт та імпорт. Слід відмітити, що в Україні забороняється:
експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу;
імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров’ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;
імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п, які суперечать відповідним нормам Конституції України (Основного Закону);
експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.
Рисунок 6 – Зовнішні зв’язки України
На сучасному етапі основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з республіками колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, що мають чисельну українську діаспору. Сьогодні ні розміри експорту, ні його структура не можуть задовольнити Україну. Розміри експорту поки що недостатні: в 1995 році вони становили 11566,5 млн. дол. США. У його структурі найбільшу частку мають сировина, матеріали та товари народного споживання – 87,6%; машини й устаткування – 10,3%, інші товари (у тому числі послуги) – 2,1%, що вказує на дуже неефективну структуру експорту, оскільки майже 90% його становлять сировина, матеріали та товари народного споживання.
За даними Міністерства статистики Україна мала в 2000 році у торгівлі з країнами далекого зарубіжжя позитивне сальдо розміром майже 1346,4 млн. дол. США. Основна частина експорту України припадає на Європу (49,4%), друге місце посідає Азія (38%), на третьому місці знаходиться Америка (8,3%), далі йдуть Африка (4%), Австралія та Океанія (0,3%). Імпортні поставки за цей самий період надходили в Україну лише з чотирьох континентів. Найбільша частка українського імпорту припадає на Європу (68,5%), менша – на Азію (17,3%), Америку (10,2%) і Африку (4%).
Експорт за останні роки постійно скорочується. Вивозяться гостродефіцитні ресурси і продаються на світовому ринку за демпінговими цінами. У світовий економічний простір Україна інтегрувала в ролі сировинного придатка. Доказом цього є те, що протягом кількох останніх років експорт машинно-технічних товарів у загальному балансі становить 10–20%, а рівень експорту готової продукції у світі – понад 50%.
Усі ці дані вказують на те, що зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови – йдеться про зміну сировинного спрямування експорту, підвищення в ньому частки продукції обробних галузей, удосконалення структури імпорту. Нагальним є переорієнтування експорту з первинної сировини на нову техніку й технологію, товари високого рівня переробки, різні послуги.
Україна отримує з різних країн світу промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, джут, цитрусові, каву, продукцію хімічної промисловості та легкої промисловості. Проте необхідно створювати економічні бар’єри (високе мито тощо) для таких товарів, як жувальна гумка, напої, тютюнові вироби, радіотовари, інші товари широкого вжитку. Це зменшить дефіцит платіжного балансу і підніме попит на аналогічну вітчизняну продукцію, стабілізуючи виробництво.
Держава повинна забезпечити експортерам продукції з високим рівнем обробки юридично-правовий (законодавчі акти, положення, митні бар’єри), міжнародно-політичний (сприятливі умови для українських експортерів на міждержавних переговорах; у міжнародних організаціях) та рекламно-пропагандистський захист. Необхідно також організовувати кредитування і підтримку експортерів конкурентних на світовому ринку товарів. А разом з тим захистити нашу економіку, виробництво від низькоякісних товарів, що надходять з інших країн, для чого впроваджуються свідоцтва та сертифікати, створюються різні нетарифні бар’єри.