Основні концепції зед

До числа основоположників теорії зовнішньоекономічної діяльності належать економісти класичного напряму та їх послідовники.

Погляди цих економістів, хоч і будувались на сучасній їм реальності, і нині мають теоретичну цінність, утворюючи ядро сучасних концепцій зростання та розвитку зовнішньоекономічної діяльності.

Розробка основ теорії міжнародної торгівлі. Абсолютні переваги. Основною теоретичною проблемою у даній сфері було питання про те, чи існує якийсь ґрунт для виникнення особливої теорії міжнародної торгівлі. Економісти класичного напряму відстоювали особливу теорію міжнародної торгівлі (на відміну від теорії торгівлі внутрішньої) з огляду на меншу мобільність ресурсів між націями. Адам Сміт вважав, що «з усіх видів вантажу найгірше транспортуються люди», а капітал і праця лише інколи перетинають національні кордони.

Оскільки зарплата і прибуток не вирівнюються при цьому переміщенням праці й капіталу, то міжнародна торгівля відбувається на основі витрат виробництва.

Викладена в роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) економічна система А.Сміта ґрунтувалась на тому, що нижчі витрати виробництва товару одної нації порівняно з витратами виробництва того ж товару іншої нації означають її абсолютні переваги. Отже, якщо одна нація має абсолютні переваги у виробництві певного товару, а інша – іншого, то кожна може спеціалізуватися на виробництві та торгівлі того товару, витрати виробництва якого найменші.

Відстоюючи особливу теорію міжнародної торгівлі, Д.Рікардо, як і А.Сміт, основою цієї теорії вважав відносну нездатність капіталу до переміщення між країнами. За Д.Рікардо, вигідність міжнародної спеціалізації і торгівлі також не викликає сумніву, коли країни мають абсолютні переваги. Та чи буде вигідною торгівля для країни, витрати виробництва всіх товарів якої нижчі, ніж в іншій країні?

Відповідь на це питання дає теорія порівняльних переваг.

Порівняльні переваги. Найбільш повно й послідовно теорія порівняльних переваг розкрита у праці Д.Рікардо «Початки політичної економії й оподаткування» (1817 р.).

З погляду теорії можна припустити існування трьох видів співвідношень витрат виробництва однотипних товарів у різних країнах: рівні, абсолютні та порівняльні. Відповідно, можна виділити й три типи переваг. Підхід Д.Рікардо ґрунтується на тому, що сукно та вино виробляються лише за рахунок чинника праці у двох порівнюваних ним країнах – Англії та Португалії. З цього випливає, що відносні ціни є просто зворотними величинами затрат праці на одиницю продукту. Відомий приклад, наведений у таблиці 1, дає уявлення про співвідношення між трьома видами таких витрат.

Наводячи приклад з вином і сукном у Португалії і Англії, виробництво яких відповідно складає 80 і 90 одиниць, а витрати людської праці на одиницю продукції відповідно – 120 і 100. А. Сміт, показує, що в разі їх спеціалізації на цих товарах вони отримають від експортно-імпортних операцій виграш (доход) за рахунок вкладення ресурсів праці в менш витратне виробництво.

Абсолютна перевага Португалії над Англією у виробництві вина є важливим чинником того, що спеціалізація на випуску вина принесе Португалії економію у затратах на працю 10 одиниць (90 – 80).

Таблиця 1 – Трудозатрати на виробництво одиниці виміру вина і сукна

Країна	Трудовитрати на виробництво одиниці продукції до спеціалізації		Трудовитрати на виробництво одиниці продукції після спеціалізації		Переваги від спеціалізації		Види переваг
	Вироб- ництво вина	Вироб- ництво сукна	Вироб- ництво вина	Вироб- ництво сукна	Вироб- ництво вина	Вироб- ництво сукна
Португалія	80	90	80	80	0	+ 10	Абсолютні
Англія	120	100	100	100	+20	0	Компоративні (порівняльні)
Разом:	200	190	180	180	+20	+ 10

Звичайно, Португалія могла б виготовляти сукно силами 90 чоловік, однак, їй вигідніше вивозити його туди, де на виробництво цієї тканини потрібна праця 100 робітників. Тому Португалія буде інвестувати капітал у виробництво вина, за яке вона отримає більше сукна з Англії, ніж виробила б сама, якщо б допустила переміщення частини капіталу з виробництва вина на виробництво сукна. Стосовно спеціалізації Англії на виробництві сукна, як бачимо, абсолютних переваг не має, а існують інші переваги – порівняльні.

Теорія порівняльних переваг базується на тих же самих припущеннях, що й теорія абсолютних переваг А. Сміта, але з введенням додаткового поняття „альтернативні витрати”. Альтернативні витрати це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво. Суть теорії порівняльних переваг полягає у тому, що коли одні країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими іноземними партнерами (тобто з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде вигідною для обох держав-партнерів, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них ефективнішим, ніж в іншій.

Розглянемо теорію порівняльних переваг Д. Рікардо на прикладі двох країн – Португалії і Англії з уже визначеними товарами – вином і сукном. Вигоди торгівлі на основі теорії порівняльних переваг проявляються в загальній економії на витратах на одиницю продукції. Наприклад, до вступу в торгівлю Португалії і Англії їм потрібно зробити сумарних витрат праці на виробництво вина і сукна 390 одиниць (80 + 90 + 120 + 100 = 390), а після обміну вони складають лише 360 одиниць (80 + 80 + 100 + 100 = 360).

Завданням Д. Рікардо було довести, що передумови міжнародної торгівлі цілком відмінні від передумов внутрішньої торгівлі. Якби Португалія і Англія були двома регіонами однієї країни, то весь капітал і праця перемістилися б у Португалію, й обидва товари вироблялися б там. Отже лише в межах однієї країни торгівля між двома регіонами потребує абсолютних переваг, тоді як порівняльна перевага – необхідна передумова для міжнародної торгівлі. Вивчаючи фактори цього процесу, Д. Рікардо робить висновок: «Таким чином виявляється, що країна, яка має значні переваги щодо машин і майстерності, виготовляє товари зі значно меншими затратами праці ніж її сусіди, а тому може ввозити в обмін на такі товари частину хліба, необхідного для її споживання, навіть у тому разі, коли її земля родючіша і вирощування хліба потребує в ній менше праці, ніж у країні, звідки він ввозиться».

У нашому прикладі спеціалізація Англії з виробництва сукна має порівняльну перевагу. Англія, спеціалізуючись на виробництві сукна, буде працю 100 робітників обмінювати на вино, затрати праці на яке в Англії складають 120 робітників, таким чином вона буде економити працю 20-ти робітників, вивільнивши їх з виробництва вина.

Визначаючи фактори цього процесу, Д.Рікардо робить висновок: «Таким чином, виявляється, що країна, яка має значні переваги щодо машин і майстерності і тому виготовляє товари з допомогою значно менших затрат праці, ніж її сусіди, може ввозити в обмін на такі товари частину хліба, необхідного для її споживання, навіть у тому разі, коли її земля родючіша і вирощування хліба потребує в ній менше праці, ніж у країні, звідки він ввозиться».

У той же період думка про вигідність виробничої спеціалізації на основі використання порівняльних переваг була розвинена іншим англійським економістом Робертом Торренсом у роботі «Нарис про зовнішню торгівлю зерном», виданій за два роки до праці Д Рікардо. Це дало підстави західним історикам економічної думки розійтися в оцінці того, хто є засновником теорії порівняльних переваг. Однак і ті з них, хто віддає пріоритет Р.Торренсу, вважають, що Д.Рікардо пішов далі, розвинувши його ідею до рівня теорії.

До представників «класичної школи» належить і Джон Стюарт Міль. У його книзі «Про закони обміну між країнами» (1844 р.) був викладений «закон міжнародної вартості». Сучасний американський економіст Джон Чіпмен вважав цей закон «одним з найбільших досягнень людського інтелекту». Той факт, що робота отримала визнання лише через століття, Дж.Чіпмен пояснив тим, що «цей закон був надто значним відкриттям для свого часу».

Якщо викладена у працях Рікардо-Торренса теорія порівняльних переваг лише визначила принципи міжнародного розподілу праці, то сформульована Міллем ідея «конкуруючої рівноваги» теоретично обґрунтувала положення Рікардо-Торренса і розкрила його механізм. У своїх роздумах і доведеннях Мілль не застосовував математичних символів. Проте сучасні економетристи вважають, що хід його роздумів і доведень настільки логічний, що лише володіючи сучасним математичним апаратом, можна достойно оцінити його внесок в економічну науку.

Розкриті Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться в основному до двох найважливіших положень. Перше: природне прагнення до міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у вигодах, які дає ця спеціалізація. Друге: умови повної чи часткової спеціалізації визначаються нерівністю у доходах, отримуваних від виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать від еластичності заміни у споживанні, яка існує між товарами, що виробляються, і тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, які беруть участь у міжнародному обміні.

Природний розподіл грошового металу. Розвиваючи теорію порівняльних переваг, Д.Рікардо зробив низку суттєвих висновків щодо взаємозалежності рівнів заробітної плати та цін у різних країнах, заклавши основу теорії цін у сфері міжнародної торгівлі Важливим відкриттям став висновок про те, що «якщо Португалія має абсолютну перевагу в вині та сукні, то зовнішня торгівля з Англією можлива лише тоді, коли номінальні ставки заробітної плати в Португалії будуть вищі, ніж в Англії. Якщо погодинна ставка заробітної плати у золоті одна й та ж, то Португалія не імпортуватиме сукно, оскільки кожний португальський споживач зможе дешевше придбати сукно у вітчизняних виробників. Англії ж для сплати за імпорт вина доведеться відправляти золото до Порту­галії доти, доки погодинна заробітна плата в золоті в Португалії не зросте настільки, щоб зробити для португальських споживачів вигідним імпорт англійського сукна».

Країна з нижчими витратами має вищу погодинну заробітну плату в золотому вираженні і, отже, вищі грошові ціни на подібні товари. Таким чином, «природний розподіл грошового металу», запропонований як закон Д.Юмом, не тільки балансує експорт та імпорт кожної країни, але й установлює в цих країнах такі відносні рівні цін, які спонукають їх виробляти товари з порівняльною перевагою. У результаті було зроблено такий висновок: відносні рівні цін між країнами визначаються відмінностями «витрат на придбання золота». Тобто чим вища ефективність праці в експортних галузях країни, що не володіє золотими копальнями, і чим менші витрати перевезення золота, тим нижчі будуть витрати на придбання плати й цін відносно країн, що експортують золото в злитках.

Цей висновок має важливе практичне значення: високий рівень заробітної плати в країні може бути результатом вищої ефективності, причому у такому разі це не заважає цій країні конкурувати з зарубіжними виробниками. Таким чином, загальне відставання окремої країни в продуктивності відносно інших країн світу не обов’язково перешкоджає її участі в міжнародній торгівлі. Завжди існує обмінне співвідношення, яке дозволить їй експортувати ті товари, щодо яких її порівняльне відставання мінімальне.