2. Основні закономірності, фактори і принципи рпс. Вплив нтп на розміщення виробництва.

Продуктивні сили держави формуються під впливом економічних законів і закономірностей.

Розміщення продуктивних сил - це результат дії об'єктивних законів і закономірностей, а також суб'єктивних процесів, що виникають в результаті діяльності людини. Закономірність - об'єктивно існуючий, повторюваний, суттєвий зв'язок явищ природи і суспільного життя.

Закономірності розміщення виробництва: необхідно розміщувати виробництво з урахуванням чинників: матеріаломістке наближати до джерел сировини, водомістке – до джерел водопостачання, виробництво мало транспортабельної продукції до споживача. Закономірності розміщення продуктивних сил базується на економічному законі концентрації виробництва. Реалізація дозволяє обмежити надмірну концентрацію промисловості і населення в великих містах. Закономірність соціальної спрямованості розвитку продуктивних сил. Базується на виробничих відносинах рівня розвитку продуктивних сил і оптимального задоволення потреб людини. реалізується через урахування особистих інтересів і суспільних потреб людей, підвищення рівня соціально-економічного розвитку території, пріоритетність вирішення соціальних проблем та забезпечення конституційних прав усіх громадян. Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил випливає із законів суспільного поділу праці та інтеграційних процесів: доцільне поєднання галузей на конкретній території. Закономірність територіального поділу праці відображена в процесі спеціалізації територій на виробництві певних видів продукції і послуг на основі міжрегіональної кооперації.

Територіальний поділ праці - розвиток на кожній території тих галузей, для яких склались найбільш вигідні природно-ресурсні та соціально-економічні передумови. Закономірність глобалізації та регіоналізації розміщення продуктивних сил. Глобалізація економіки проявляється через світовий ринок, який стирає межі між країнами, а регіоналізація розвивається завдяки децентралізації господарювання.

Принципи розміщення продуктивних сил (принципи соціально-економічної регіональної політики) - це заходи з економічної організації території згідно з закономірностями. Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, трудових, земельних, фінансових ресурсів регіону - з іншого. Принцип внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці. За цим принципом держава має розвивати такі галузі й виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку і є конкурентноздатною. Принцип збереження екологічної рівноваги передбачає формування еколого безпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалів регіону. Принцип обмеженого централізму полягає у поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Принцип вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку регіонів та областей передбачає зближення територій за кінцевими результатами господарської діяльності. Принцип комплексного розміщення виробництва передбачає доцільне поєднання галузей у регіоні. Принцип раціонального розміщення виробництва : необхідно розміщувати виробництво залежно від його особливостей.

Фактори розміщення продуктивних сил - сукупність аргументів (чинників), що зумовлюють вибір місця розташування підприємств, їх груп і галузей. . Фактори розміщення поділяють на: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні, транспортні, соціально-економічні, екологічні тощо.

Природно-географічні фактори - кількісний і якісний склад ресурсного потенціалу - родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природнокліматичних, природно-транспортних умов. Ці фактори впливають на розміщення видобувної промисловості, гідроенергетики,АПК. Демографічні фактори - це чисельність населення і його розміщення, кількісна і якісна оцінка трудових ресурсів у розрізі регіонів і областей. Демографічні фактори впливають на розміщення трудо - та наукомістких галузей промисловості.Техніко-економічні фактори: науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Головним фактором є науково-технічний прогрес, його прискорення послаблює вплив природно-географічних і демографічних факторів, оскільки він знижує матеріало - і трудозатрати, фондо - і капіталомісткість, сприяє прискореному розвитку продуктивних сил економічних районів, стимулює комплексне використання природно-ресурсного потенціалу. Транспортний фактор : залежно від відстані транспортних перевезень, витрат на них, розміщення виробництва тяжіє до сировини або до споживачів.

Впливають на розміщення виробництва форми суспільної організації - концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування.

Соціально-економічні фактори забезпечують подолання соціально-економічних відмінностей між містом і селом, промисловістю і сільськогосподарським виробництвом. Екологічний фактор відіграє вирішальну роль у розміщенні продуктивних сил і розвитку економіки регіонів.

Вплив науково-технічного прогресу на розміщення продуктивних сил

НТП - основний фактор досягнення світового рівня продуктивності праці, за рахунок революціонізації виробництва. Впровадження найновіших технологій, зокрема, електронно променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, мембранних, хімічних, надчистих кристалів тощо дозволяє у декілька разів підвищити продуктивність праці, більш ефективно використовувати ресурсний потенціал, знизити енерго - і матеріаломісткість виробництва. В сільському господарстві це дасть можливість перейти на індустріальні, інтенсивні технології з використанням методів біотехнології та генної інженерії.

Високопродуктивна техніка, наукомісткі технології дозволяють знизити енерго-, матеріало-, трудомісткість виробництва, сприяють освоєнню нових природних ресурсів, більш рівномірному розміщенню підприємств з врахуванням регіональних потреб. Розвиток науково-технічного прогресу дозволяє одержувати нові види матеріалів, палива, енергії. В охороні довкілля і раціонального використання природно-ресурсного потенціалу НТП дозволяє створювати ефективні засоби і прилади для очищення забруднюючих речовин, впроваджувати системи замкненого водопостачання, утилізації і переробки відходів, раціонально використовувати рослинні і мінеральні ресурси, земельний фонд.

3. Сутність державної регіональної політики, її об'єкти і суб'єкти, цілі, завдання, значення для розвитку регіонів України. Механізм (інструменти) реалізації державної регіональної економічної політики. Принципи державної регіональної економічної політики. Спеціальні (вільні) економічні зони як засіб реалізації регіональної економічної політики.

Державна регіональна економічна політика (ДРЕП) ґрунтується на пріоритетному розвитку національно-державної, етнічно-територіальної, регіональної самоврядності та самодостатності інтересів регіону. ДРЕП спрямовується на комплексний розвиток регіонів з урахуванням національних, політичних, соціальних факторів. ДРЕП має формуватись таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівноправні умови функціонування регіональних виробничих комплексів. Регіональна політика - це: - сфера діяльності держави щодо управління політичним, економічним та соціальним розвитком регіонів відповідно до загальнодержавних інтересів; - соціально-економічна політика окремих регіонів. Об'єкти ДРЕП: райони,територіальні утворення різних рівнів в межах яких здійснюється державне управління, місцеве самоврядування. Суб'єкти державної регіональної політики в Україні:Верховна Рада затверджує основні напрями ДРЕП в Україні, - Президент України спрямовує діяльність органів виконавчої влади, - Кабінет Міністрів України визначає державні пріоритети й затверджує ДРЕП,

- МДА,- місцеві ради народних депутатів;- місцеве самоврядування. визначається головна мета ДРЕП - збільшення національного багатства країни на основі ефективного використання природно-ресурсного трудового і науково-технічного потенціалу регіонів. В економічній сфері вона передбачає: досягнення економічно доцільного рівня комплексності господарства та його раціональної структури; створення економічних умов для розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи та приватизації державного майна;забезпечення конкурентоспроможності . В соціальній сфері :підвищення рівня життя, посилення соціального захисту, забезпечення зайнятості. В екологічній сфері: запобігання забрудненню довкілля та ліквідація його наслідків;впровадження механізму раціонального природокористування;збереження унікальних територій та природних об'єктів.

Найвища стратегічна ціль державної регіональної економічної політики - вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів.Пріоритетними завданнями визначено:

- розвиток галузей, які забезпечують розвиток всього господарського комплексу країни: паливно-енергетичного, машинобудівного, агропромислового, хімічного тощо. - структурна перебудова економіки регіонів України, - удосконалення спеціалізації сільського господарства;- здійснення програм облаштування депортованих народів у південних та західних областях;- формування нових територіально-господарських утворень - спеціальних (вільних) економічних зон.

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики (ДРЕП) - це система економічних важелів та організаційно-економічних засобів впливу на просторову організацію продуктивних сил → забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів, удосконалення структури їх господарства. Інструменти прямого впливу держави на економіку регіонів: пряме державне фінансування, надання субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, сприяння залученню вітчизняного та іноземного капіталу, пільгове оподаткування та кредитування, преференції та спрямування коштів державних позабюджетних фондів (рис.6.1).

Опосередковане регулювання: податкова (пільгове оподаткування), кредитна, амортизаційна (норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація), зовнішньоекономічна (митні регулятори) політика.

Принципи державної регіональної економічної політики:

1. Дотримання пріоритетів загальнодержавного значення. 2. Єдність розвитку продуктивних сил регіону.3. Урахування вимог екологічної безпеки. 4. Правове забезпечення економічної самостійності регіонів чітким розмежуванням повноважень між центральними й місцевими органами державної влади, органами місцевого самоуправління та представницькими органами.

Спеціальні економічні зони - це окремі території суверенних країн, зі спеціальним режимом інвестування, кредитування і оподаткування, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу, вільного підприємництва, вони сприяють інтеграції регіонів у світову систему господарства, нарощуванню їх експортного потенціалу, вирішенню економічних проблем території власними силами. Мета створення СЕЗ - активізація господарської та підприємницької діяльності, залучення інвестицій, створення нових робочих місць. Проблеми розвитку СЕЗ:

- складність і непрозорість процедури входження і виходу із статусу суб'єкта СЕЗ, що негативно впливає на інвестиційний режим, знижує прибутковість окремих видів діяльності.- тому підприємства на території СЕЗ мають неконкурентні переваги порівняно з підприємствами аналогічних галузей поза межами цих територій.- не визначено доцільні розміри території спеціального режиму кредитування і оподаткування.- нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів → окремі райони привабливі для інвесторів, а в інших інвестування не відбувається → посилюються диспропорції територіального розвитку.Сьогодні держава несе втрати від діяльності вільних (спеціальних) економічних зон. За висновком Мінекономіки України, результати діяльності ВЕЗ і ТПР є від'ємними, тобто негативне сальдо між обсягом наданих пільг і доходами в бюджет постійно збільшується². Необхідно здійснювати постійний моніторинг ефективності ВЕЗ.

4. Структура економіки, її сутність. Особливості сучасної структури економіки України (за видами структурних співвідношень). Господарський комплекс України, його структура і трансформація (реструктуризація) в ринкових умовах Основні напрями державної структурної політики: Інструменти структурного регулювання економіки

4.Економіка - це процес суспільного відтворення, що історично склався у межах окремої країни, сукупність взаємопов'язаних ланок та упорядкованих зв'язків, що забезпечують її стійкість, цілісність і динамізм.

Структура економіки - це співвідношення між окремими елементами економіки, що виражає господарські пропорції, стан суспільного поділу праці, вимірюється натуральними і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність працюючих, вартість основних фондів, асортимент продукції). Характеризується такими співвідношеннями (види структур економіки):

- відтворювальна структура – співвідношення між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, виробничими галузями й інфраструктурою. заміщенням використаних засобів виробництва новоствореною вартістю, особистим споживанням й накопиченням;

- галузева структура – внесок окремих виробництв, галузей, міжгалузевих комплексів у відтворення ВВП. На основі галузевої структури аналізуються міжгалузеві пропорції і зв'язки, порівнюються показники економічної ефективності виробництва з метою управління економікою.

- територіальна структура – внесок окремих регіонів у відтворення ВВП.

- соціальна структура – розподіл економіки за формами власності, організаційно-правовими формами, рівнем доходів окремих соціальних груп.

- зовнішньоекономічна – структура зовнішньої торгівлі – місце національної економіки у міжнародному поділі праці, співвідношення експорту та імпорту товарів, послуг, капіталів, тощо.

Особливості галузевої структури економіки України: низька частка галузей сфери послуг у ВВП - 45 % (Франція – 74%, Німеччина та Італія -71%); висока частка промисловості (38 %) і сільського господарства (11,2 % ), що свідчить про їх низьку ефективність. У країнах Європи: промисловість - 23-28 %, сільське господарство -1-3 %.

Господарський комплекс - це сукупність галузей, які виробляють взаємозамінну продукцію (паливно-енергетичний) або послідовно переробляють сировину (лісовиробничий, агропромисловий) або розв'язують загальнодержавну (військово-промисловий, продовольчий комплекси). Основа ГК - єдиний економічний простір країни.

Територіальна структура економіки України: Автономна Республіка Крим, 24 області і 2 міста державного підпорядкування, 490 складових районів, 451 місто, 893 селища міського типу і 28,6 тис. сіл. У регіональній структурі держави виділяється 12 спеціальних економічних зон і 9 регіонів спеціального режиму інвестиційної діяльності

Галузь господарства — сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці.

Реструктуризація - це засіб забезпечення оптимального функціонування суб'єктів економіки у ринковому середовищі згідно зі стратегією їх розвитку з метою зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції і зміцнення фінансової стійкості.

Необхідні заходи щодо реструктуризації:

- розробка комплексної програми реструктуризації економіки і створення умов для її втілення на державному рівні;

- мобілізація інтелектуальних та інноваційних можливостей, розвиток процесу капіталізації, глобалізації і гуманітаризації новітніх галузей економіки, розширення мережі фондових ринків програмного забезпечення, капіталізація основних українські виробничих і торгівельних брендів відповідно до стандартів геоекономіки.

- структурні зміни у матеріальному виробництві між видобувними, сировинними і обробними галузями шляхом переходу до ресурсозберігаючих технологій, зростання частки наукомістких галузей з висококваліфікованою працею.

Основні напрями державної структурної політики:

1. Розвиток виробництва у галузях, які забезпечують значну частину експорту.

2. Зростання виробництва у галузях, які здатні замінити на внутрішньому ринку імпортну продукцію.

3. Розвиток виробництва товарів, конкурентоспроможних ні світовому ринку.

4. Підтримка виробництв, які запроваджують ресурсозберігаючі технології.

5. Стимулювання виробництва у галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість продукції.

6. Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.

7. Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів і комплектуючих для заміни імпортних.

8. Скорочення виробництва у депресійних галузях.