73. Культурні процеси України (50-80-ті роки хх ст.).

Освіта. Під тиском революційних подій царизм змушений був скасувати укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови. Кількість початкових шкіл в Україні зросла з 13,6 тис. 1897 р. до 18,7 тис. 1911 р. А 1912 р. було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ. Але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914-1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).

Наука. Початок XX ст. був сприятливим і для розвитку української науки. Д. Заболотний першим запропонував ефективні способи боротьби з чумою. Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Алжиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування змушені були емігрувати. Так, видатний біолог І. Мечников, який тривалий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (вчення про захисні властивості організму від інфекційних захворювань). Література. Нових вершин досягла українська література, представлена І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, В. Винниченком, П. Мирним. І. Нечуєм-Левицьким, О. Маковеєм, О. Кобилянською, О. Олесем, А Тесленком, В. Стефаником, М. Черемшиною, Л. Мартовичем та ін. Музика.Композитор М. Леонтович створив низку композицій на основі українських народних пісень. Західноукраїнський композитор С. Людкевич написав кантату "Кавказ" на слова Т. Шевченка. Разом із художником І. Трушем композитор організував видання "Артистичного вісника" — першого в Україні україномовного фахового мистецтвознавчого журналу.Найвищим рівнем вокального мистецтва володіла випускниця Львівської консерваторії С. Крушельницька. Своїм голосом вона підкорила слухачів багатьох країн світу.Талановитий живописець І. Труш залишив нащадкам портрети І. Франка, Лесі Українки, М. Лисенка. Саме він організував 1905 р. у Львові першу всеукраїнську художню виставку. Особливий успіх на ній мало полотно "Геть із Запоріжжя", автором якого був племінник Т. Шевченка та учень І. Рєпіна Ф. Красицький. Архітектура. В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль модерн із характерними для нього природними декоративними формами, синтезом мистецтв. У Києві це — будинок із химерами архітектора В.Городецького, Державний банк (архітектори О. Вербицький, О. Кобелєв), перший в Україні критий ринок на Бессарабському майдані торговою площею 2896 м2 (архітектор Г. Гай, скульптурне оздоблення Т. Руденка та О. Теремця); у Харкові — художня школа (архітектор К. Жуков); у Полтаві — школа І. Котляревського (архітектор В. Кричевський та ін).

74. Па́м'ятка культу́ри — визначна споруда, археологічний об'єкт або витвір мистецтва, що є частиною культурного надбання (культурної спадщини) країни, людства загалом (пам'ятка історії, літератури, мистецтва, мови, права тощо) і охороняється законом. Залежно від наукової, історичної і художньої цінності пам'ятки культури бувають світового, державного і місцевого значення. На державному обліку в Україні перебуває 152 тис. пам'яток культурно-історичної спадщини, з яких 56 тис. — пам'ятки історії, 7 тис. — пам'ятки монументального мистецтва, близько 15 тис. — пам'ятки містобудування та архітектури. Нерухомі святині зберігаються просто неба, інші пам'ятки історії, матеріальної та духовної культури нації — у музеях України. Хочу нагадати про один,давній, але не втративший важливості заклик. "Де б ти не жив, у великих чи малих містах чи в сільських районах, якщо ти любиш свою Батьківщину, свій народ і пишаєшся його славною багатовіковою історією, - ти не можеш не любити пам'ятників культури минулого що увійшли в наші дні з глибини століть ". Цими словами починається невеличка книжка М. М. Вороніна "Любіть і зберігайте пам'ятки давньоруського мистецтва" (М., 1960). Коротко, змістовно, просто, з великим захопленням і щирою любов'ю до історії розповів М. М. Воронін про те, чим цінні для нас пам'ятки культури минулого, яку роль мають вони грати у вихованні патріотизму, про їхнє значення для сучасного містобудування, для сучасного мистецтва, яке має бути їх місце в культурі майбутнього. Пам'ятники минулого в наших містах - це великий і невгамовний лекторій, учащий патріотизму, сприяє естетичному вихованню, повеcтвующій про велику роль народу в історії культури. Турбота про пам'ятники - це турбота не тільки про минуле, але головним чином про майбутнє, про наших нащадків, яким вони, безсумнівно, знадобляться. Десятки поколінь зберігали для нас ці пам'ятники, і борг наш передати цю культурну естафету майбутнім поколінням.