- •1.Предмет та завдання курсу.
- •2. Понятгя "культура". Суть наукового підходу до визначення культури.
- •3.Культурний простір та культурні форми.
- •4.Концепції культури
- •5 Функции культуры
- •6 Типологія культури. Основні підходи.
- •7.Ментальне поле культури. Особливості українського менталітету.
- •Культурні пам'ятки первісного суспільства.
- •10. Особливості духовної культури українського народу та її види.
- •11. Українське мистецтво як форма духовної культури.
- •12. Світ і людина в архаїчній культурі України.
- •13.Культура східних слов'ян, її самобутність.
- •19 Особливості культури Галицько-волинської держави
- •21 Києво-Печерська Лавра - центр писемності та шкільництва.
- •27. Реформаційний рух в Україні. Розвиток української мови та освітньої справи 16-17ст
- •28.Братські школи та їх роль у розвитку культури.
- •29.Києво-Могилянська Академія – загальноукраїнський вищий навчальний заклад.
- •30.Розвиток науки в Україні в XVI - XVII ст.
- •31. Полемічна літератураі її предстаники
- •32. Національно-визвольна війна 1648-1654 р.Р. Та відродження укр. Культури
- •33. Особливості розвитку освіти Лівобережної і Правобережної України у 2 пол. XVII
- •34 . Музичне та образотворче мистецтво у xviі ст.
- •Просвітництво, розвиток суспільнo-політичної і філософської думки в Україні.
- •36 Г.Сковорода- видатний діяч української культури.
- •Діяльність Феофана Прокоповича.
- •Українське борокко
- •Театральне мистецтво
- •Професійне музичне мистецтво в XVIII ст.
- •41.Генеза та періодизація нац..-культурного Відродження вУкраїні в кінці 18 початку 20ст.
- •42. Народницький період націонадьно-культурного Відродження.
- •43. Українське національно-культурне відродження Галичини
- •44 Характерні риси та напрямки української літератури XIX ст.
- •Розвиток театрального мистецтва та драматургії в Україні у XIX ст.
- •46. Музична культура України у XIX ст.
- •47. Основні напрямки в розвитку образотворчого мистецтва в хіх ст.
- •48.Місце т.Г.Шевченка в розвитку української і слов'янської культур.
- •50. Репресивні заходи царського уряду щодо української мови.
- •51 Недільні школи, система середньої і вищої освіти України в хіх ст.
- •52.Розвиток наукових і науково-технічних товариств в Україні в 19 ст.
- •53 Іван Франко і Леся Українка в українській культурі.
- •54.Українська культура на зламі століть- нове національно-культурне відродження (кін. Хіх - поч. Хх ст.).
- •55.Революційно-демократичний напрям у літературі та піднесення літературного життя в Україні (кін. Хіх - поч. Хх ст.).
- •56.Пошуки нового стилю в архітектурі України (кін. Хіх - поч. Хх ст.).
- •57.Розвиток освіти в Україні на початху хх ст.
- •58 М.С.Грушевський - вчений і культуролог.
- •59. Культурний ренесанс в 20-ті роки хх ст.
- •61. Українізація 20-30-х років XX ст., її суть і значення.
- •62.Становлення української радянської літератури.
- •63.Мистецькі об'єднання в Україні в 20-30-х роках.
- •Образотворче мистецтво України у 30-ті роки
- •64. "Розстріляне відродження" в 20-30-х роках в Україні.
- •65. Трагічні наслідки в розвитку української культури в період розвитку культу особи.
- •66. Державність України і розвиток культури на сучасному етапі.
- •71.Сучасні процеси відродження культури України.
- •72. Націонaльна культура та її взаємозв'язки з культурами інших народів.
- •73. Культурні процеси України (50-80-ті роки хх ст.).
- •76.Традиції народу як засіб виховання підростаючого покоління.
- •77.Культурні надбання української діаспори
Просвітництво, розвиток суспільнo-політичної і філософської думки в Україні.
Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. В українській філософській думці виділяється етап раннього Просвітництва, яке виникає в епоху зародження капіталізму (перша чверть XVIII століття.) Соціально-економічні фактори зумовили його своєрідність як синтезу ідей гуманізму й Реформації, не затушовуючи і його специфічних рис: вивільнення філософії з-під опіки теології, інтерес до природознавства, відхід від спекулятивного мислення тощо. На цьому етапі зароджується одна з основних ідей Просвітництва — ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти. Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. До українських просвітників зараховують і Петра Лодія — першого викладача філософії відкритого для українців у 1787 при Львівському університеті. Із ряду праць просвітників виділяється «Історія Русів». Просвітництво XVIII ст.— це якісно новий етап у розвитку української філософської думки. Він характеризується поширенням ідей класичного західноєвропейського Просвітництва, а також утвердженням в Україні двох типів ідеології Просвітництва:1)Ідеологія дворянського Просвітництва, яка виражала інтереси міщан та сил, що були зацікавлені у розвитку освіти і науки, техніки. Вони виступали за вдосконалення розуму як запоруки історичного поступу людства. Це — науково-освітній напрям. 2)Етико-гуманістичний напрям як вираз протесту широких мас проти первісного нагромадження капіталу і феодально-кріпосницького гноблення. Цей напрям найповніше втілює Григорій Сковорода. Він відкидає і феодалізм, і капіталізм, заперечує матеріальний інтерес і накреслює шлях до щастя людини через моральне вдосконалення, духовне просвітлення.
36 Г.Сковорода- видатний діяч української культури.
Григорій Сковорода (1722— 1794) — самобутній український мислитель. Син козака з Лівобережжя, він здобув освіту в Києво-Могилянській академії, працював викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах. Проте ворожість церковної влади до його прогресивних поглядів та педагогічних методів змусила його розпочати життя мандрівного філософа. За 25 років Г. Сковорода пішки пройшов рідне Лівобережжя та Слобожанщину, проповідуючи свої погляди. Він пише філософські твори "Діалог. Имя ему — Потоп Зміин" та "Наркісс. Разглагол о том: Узнай себе". Мислителя хвилювали проблеми соціальної нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю. Людина повинна займатись у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави.
Шілософська концепція Г. Сковороди грунтується на тезі про існування трьох світів: макрокосму — всесвіту, який є вічним; мікрокосму — людини; "символічного" світу Біблії. Практичний досвід, який Г. Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігійних догматів, схоластичних постулатів богословів; він піддав сумніву окремі положення Біблії, хоча й шукав у ній духовне начало.
Г. Сковорода — один із визначних гуманістів свого часу; він був широко обізнаний із творами стародавніх і сучасних філософів, володів латинською, грецькою, польською, німецькою та церковнослов'янською мовами. Гуманістичні ідеали викладені ним у поетичних збірках "Сад божественних песней" та "Басні Харьковскія", підручниках з поетики та етики. Багато його поетичних творів та висловлювань набули популярності серед народу, а вірш "Всякому городу нрав і права" став народною піснею.
Гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г. Сковороди вплинули на розвиток передової філософської та суспільно-політичної думки України, а його поетична спадщина заклала підвалини класичної української літератури.