15. Сутність універсалістської (лінійної) концепції історико-культурного процесу

В культурології склалося два погляди на історико-культурний процес:

Перший представлений так званими універсалістськими (лінійними) концепціями. Згідно з якими людство має єдине походження і єдину історію. Наприклад ще в Стародавній Греції , Гесіод (поет-мислитель) поділив історію людства на 5 віків а саме: Золотий, Срібний, Мідний, Героїчний, Залізний.

Поділ часу на періоди, уявлення про лінійне його спрямування домінує в історії нації. У 18 ст. французький просвітник Мотеск’є пропонує таку періодизацію: полювання, скотарство, цивілізація.

В 19 ст. вчений Морган пропонує таку періодизацію: дикунство, варварство, цивілізація.

У 20 ст. цей погляд представлений марксизмом , який був методологією радянсько-історичної науки. Історичний розвиток відбувається шляхом зміни суспільно економічної формації.

Кожній формації відповідає свій історичний зміст культури а саме: 1. Первісне, 2. Рабовласницьке, 3. Феодальне, 4. Буржуазне, 5 Комунізм

У 20 ст. марксизм на периферії законам культурології і критикували його не тільки за утопічність.

На Заході найбільш популярною із лінійних була концепція Карла Ясперса «Зміст та призначення історії». Він наголошував на єдності культурного розвитку : 1. Прометеївська, 2. Культура давніх цивілізацій, 3. «Вісьовий час», 4. НТР.

За Ясперсом за вісь світової історії припадає на 5 ст. до н. е., а точніше від 8 до 2 ст. до н. е. Саме в цей час з’явилася сучасна людина, з точки зору духовного життя зароджуються релігії які по цей день існують . Саме тоді жили: Кофуцій, Будда, Гераклід, Архімед. Саме в цей час людська історія стає універсальною . критикували Ясперса за те, що ніби не врахував роль християнства в культурі.

Другий погляд представлений концепціями циклічного розвитку.

39. Розкол в релігійно-культурному житті україни XVI ст. Полемічна література

Витоки постання української полемічної літератури сягають 1050 року. Саме тоді відбувся розкол раніше єдиної християнської церкви на два табори — католицький і православний. Каменем спотикання стали розходження у тлумаченні деяких догм християнського вивчення. Одним з основних спірних питань було питання про те, від кого походить Святий Дух — від Бога-Отця і Бога-Сина чи тільки від Бога-Отця. Католики-богослови відстоювали перше із цих тверджень, Християне — друге. Багато суперечок стосувалося церковних обрядів, дат відзначення релігійних свят тощо. Насправді це було змагання церковної верхівки Риму й Візантії, яке переслідувало корисливі цілі — обернути в католицьку віру всіх слов’ян, але такі намагання зустріли стійкий опір православних. Згодом почалася відкрита ворожнеча католицького й православного таборів, яка у полемічній формі велася спочатку лише між богословами.

Цей розкол породив виникнення третьої різновидності християнства — уніатства. Греко-католицька (українська) церква визнавала вищу владу в лиці папи римського й у цілому підтримувала догмати католицизму.

З кожним роком католицький тиск наростав, разом з ним все більш палкішою ставала церковна полеміка. Особливо це виявилося після Брестської унії 1596 року.

Українська панівна верхівка з легкістю приймала уніатську або католицьку віру, бо це гарантувало їй збереження багатств і станових привілеїв. Але проти папського поневолення різко виступили передові представники тогочасного українського суспільства й селяни. Для них унія означала посилення шляхетського гніту, тобто обмеження волі. Саме на цьому ґрунті в XVI ст. виникла українська полемічна література. До наших часів з усієї великої кількості творів цього жанру дійшло 140. Близько 80-ти з них було написано уніатами або католиками і понад 60-ти — православними. Серед цих творів найвизначнішими вважаються «Ключ царства небесного» (1587) Герасима Смотрицького, «Казание святого Кирилла» (1596) Стефана Зи-занія, «Тренос, альбо Плач схидной церкви» (1610) Мелетія Смотрицького та ін.Полемічна література становить окремий етап у розвитку українського красного письменства, бо вона має художньо-публіцистичний характер. Найталановитішим українським полемістом XVI—XVII ст. був Іван Вишенський.

Творчий доробок Івана Вишенського — займає особливе місце в українській полемічній літературі. Його перу належать 17 трактатів, написаних між 1588 і 1616 роками. Десять з них автор об’єднав у рукописну «Книжку», яка мала міжнародний резонанс. Основні його трактати :«Обличение диявола — миродержца», «Зачанка мудрого латьшника с глупым русином»), «Писание утекшим от православное веры єпископам»

Отже, українська полемічна література сформувалася в XVI— XVII ст. і мала різко засуджуючий характер, що розвінчував намагання церковників католицького та уніатського напрямів підкорити собі православних християн, обернути їх у католицьку віру. Серед найвизначніших представників полемічної літератури — Іван Вишенський,твори якого оцінені сучасниками як «книга злото». В цілому полемічна література мала велике значення для розвитку українського красного писемства.