49. (Козацьке Бароко)

Добу гетьманування Мазепи назвав Д. Антонович «другою золотою добою українського мистецтва», другою після великодержавної доби Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Доба Мазепи - це часи політичного,культурного та економічного відродження України після «Руїни». Іван Мазепа виявив себе як великий покровитель і меценат національної культури, мистецтва, науки, православної церкви.Активно поєднуючи дипломатичну та культурну діяльність,за сприяння І.Мазепи були побудовані чисенні школи,бурси та шпиталі.Завдяки його сприянню Києво-Могилянська колегія отримує статус Академії.

За часи правління І.Мазепи розвивається мистецтво,зокрема архітектура та мялярство(стінопис Троїцької церкви на головній брамі Печерської лаври,в якому яскраво виражений західноєвропейський стиль).У 1693р. відновлену братську церкву Богоявлення,Києво-Печерську Лавру,обніс її монументальною кам’ною стіною,Софійський собор та побудував побудував Софійську дзвіницю, яка збереглася до нашого часу.Цей період в історії Української культури мистецтвознавці називають «Мазепиним барокко».До найвидатніших архітектурних пам’яток доби Мазепи можна віднести такі споруди: Печерський, Лаврський, Пустинно-Миколаївський, Братський, Богоявленський, Кирилівський та Золотоверхо-Михайлівський монастирі,катедральні собори в Києві (св. Софії), Переяславі та Чернігові.

Окреме місце в архітектурі України займала гетьманська резиденція-Батурин,яка мало чим поступалась домам європейських володарів. Взагалі, буйний розквіт української архітектури в цей період нерозривно пов'язаний з ім'я І.Мазепи. На кожний рік гетьманування Мазепи припадає одна споруда. За 1690—1706 роки він поставив чотири нові церкви, розбудував п'ять храмів княжої доби, закінчив будову трьох церков, розпочату його попередниками.

22. Періодизація первісної культури на території України.

Вчені стверджують, що культура на теренах України виникла на ранніх стадіях розвитку суспільства і відтоді нерозривно пов'язана з його історією. Стоянки первісної людини тут з'явилися декілька сот тисяч років тому, в епоху раннього палеоліту. У наступні епохи (мезоліту і особливо неоліту) людина наполегливо розширювала сферу своєї діяльності, опановувала територію та природні багатства, вдосконалювала знаряддя праці. Від примітивних форм збирання, полювання та рибальства вона переходить до землеробства і скотарства.

Глибокий слід в історії української культури залишили племена трипільської культури (IV-III тис. до н. е.), для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура. За твердженням М. Суслопарова, саме тут існував перший у Європі літеро-звуковий алфавіт. Отже, створений він раніше, ніж у фінікійців (а це IV тис. до н. е.). Ряд істориків, прагнучи віднести початки України та її культури якомога далі за небосхили людської історії, не втримались від спокуси пов'язати трипільців з майбутніми українцями, прагнуть вбачати в трипільцях праукраїнців. Проте ці погляди поки що науково не доведені. Є вчені, котрі стверджують, що трипільські племена з часом були асимільовані іншими племенами. Але більшість істориків усе таки вважають, що трипільські племена зникли безслідно, так, як і з'явилися. І це, на їх думку, одна з найбільших загадок нашої історії. Їх місце заступили представники інших археологічних культур, скажімо, шнурової кераміки.

Епоха бронзи і раннього заліза уявляється нам своєрідним калейдоскопом археологічних культур, знаходимо неспростовні свідчення стрімкого прогресу людства, накопичення ним позитивного досвіду методом спроб і помилок, вдосконалення виробничих сил, а отже й суспільних відносин. Відбувається перший поділ праці: скотарство відокремлюється від землеробства. Саме тоді, а це було в II тис. до н. е., починається етногенез слов'ян. У І тис. до н. е. відбувається другий поділ праці: ремесло відокремлюється від землеробства. Суспільство поділяється на класи, виникає держава.

"Батько історії" Геродот детально описує територію України в V ст. до н. е. в образі Скіфії. Подекуди він торкається традицій, побуту та інших складових її культури. Якраз у цей період відбувається грецька колонізація північного Причорномор'я, виникають поліси - міста-держави і утворюється Боспорське царство. Велике переселення народів, яке мало місце в II-VII ст. н. е., не обійшло й українських земель, спричинило вторгнення сюди гунів, готів та аварів. Розгром Боспорського царства і Малої Скіфії створили сприятливі умови для широкого розселення слов'янських племен, у тому числі й на землі сучасної України (зосібна племен зарубинецької та черняхівської культур).

46. Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва України в XVII-XVIII ст.

Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в наслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав - все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVI - XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи:

XVI - I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщі;

II пол. XVII - XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.

Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів - з другого.

На грані XVI-XVII ст. в українському мистецтві з'являється історичний жанр. Він був породжений новою добою.

З II пол. XVII ст. в українському мистецтві посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєвостверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю барокко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам'ятки українського барокко створювались на грунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність.

Загальною тенденцією у розвитку образотворчого мистецтва на Україні з II пол. XVII ст. стає дедалі ширший відхід художників від релігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Під впливом стилю бароко багато творів живопису відзначались пишністю, декоративністю, яскравим колоритом, грою кольорів.. Найважливішими пам'ятками монументального живопису II пол. XVII ст. є іконостаси, зокрема іконостас Єлецького монастиря в Чернігові (1669-1676), Богородчанський іконостас, створений для Манявського скиту майстром Іовом Кондзелевичем з Волині, іконостаси, виготовлені в 1667-1700рр Іов Кондзелевич - ієромонах Білостоцького монастиря поблизу Луцька. В його шедеврах-іконах з Манявського скиту нема нічого буденного

У XVIII ст. значний крок уперед зробила на Україні архітектура. Було збудовано, переважно з цегли й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних будівель - адміністративних, господарських, житлових та ін.

Велику кількість чудових будівель було зведено наприкінці XVII - на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й коштом гетьмана І.Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братська церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін.