56. Культурні та політичні здобутки Галичини у 19 ст.

Майже двадцять років після революції в імперії йде процес, що завершується 1867 р. угодою з угорцями і поляками і перетворенням Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську монархію з фактично польською автономією Галичини. 1866 р. Австрія, що намагалася не допустити утворення Німецької імперії під орудою Пруссії, потерпіла поразку у війні з Пруссією і поступово відійшла від антинімецької політики, ініційованої Францією та Росією. Чим далі, тим більше загострюються відносини між Австро-Угорщиною і Росією у зв’язку з суперництвом на Балканах.

У 70-ті роки Галичиною активно зацікавився російський уряд і військові. Генеральний штаб австрійської армії починає організовувати тут контррозвідувальну діяльність.

1870 р. у Львові засновано політичну організацію для захисту прав русинів — Руську Раду, що мала продовжити справу Головної Руської Ради революційних часів. Органами Руської Ради були журнал «Слово», газети «Руська Рада» (1871 — 1912 рр.) та «Наука». Культурна діяльність зосереджується в Ставропігійному інституті, Народному Домі та Галицько-руській матиці, де керівництво утримують «староруські» консервативні діячі. Понад партіями стояв багатий суддя Михайло Качковський (1802 — 1972 рр.), коштом якого засновано 1861 р. журнал «Слово» (проіснував до 1887 р.). Народному Дому Качковський заповідав 60 тис. ґульденів на нагороди за твори місцевою говіркою та стипендії студентам.

Активним діячем «твердорусинського» напряму з виразними москвофільськими орієнтаціями був священик із Коломийщини Іван Наумович (1826 — 1891 рр.), посол до галицького сейму та австрійського парламенту. 1861 р. Наумович заснував у Коломиї пасічницьке товариство, 1871 р., теж у Коломиї, газету для селян «Наука» народною мовою (на «язичіє» перейшла в 80-х роках), а також двотижневик «Русская Рада». Писав багато повістей, оповідань, п’єс, літературно надзвичайно слабких. Радикальний антипольський і промосковський активізм Науменка завершується його переходом у православ’я та виїздом у Росію.

Етапне значення мала організація 1873 р. Товариства імені Шевченка у Львові. Ініціатором створення товариства був старий кирило-мефодіївець Д. Пильчиков, діяч полтавської Громади, який відвідав Львів і розповів відомій діячці цієї громади графині Милорадович про /447/ перспективи, що їх відкриває українському рухові співробітництво з галицькими культурно-політичними силами. Графиня Є. І. Милорадович, з дому Скоропадська (вона доводилася тіткою майбутньому гетьманові), належала до дуже багатої сім’ї; чоловік її був українським дворянином сербського походження.

Драгоманов довго не міг зрозуміти в перший свій приїзд до Львова, чому йому не личить сидіти в товаристві «Руська бесіда» в одній кімнаті з молодими людьми («академіками», як звали там студентів), яке приміщення йому годиться; як і інші приїжджі зі сходу, він відчував небезпеку «рутенства» — за його виразом, елементу «вузькодумного, реакційного і лакейськи-кар’єристського». Демократична імперська російська інтелігенція з її опозиційністю до уряду та нехіттю до «Табелі о рангах», а особливо українська, з її козацькими традиціями ворожості до панськиадміністративної ієрархії, не приймала властивого Заходу пієтету до рангів, посад і авторитетів