Базові поняття

Агропромисловий комплекс Територіальна структура АПК

Галузева структура АПК Горизонтальна інтеграція

Функціональна структура Вертикальна інтеграція

Регіональні АПК

Тема 2. Природно-ресурсний потенціал україни як передумова розміщення продуктивних сил. Вплив природних умов на формування апк План лекції

1. Природно-ресурсний потенціал України.

2. Вплив природних факторів на формування і розвиток АПК:

- рель’єфу;

- клімату;

- забезпеченості вологою;

- грунтового покриву.

3. Природно-економічні зони України.

4. Характеристика земельного фонду країну.

1. Природно-ресурсний потенціал України. В Україні ресурсний потенціал досить високий.

Паливні ресурси:

- кам’яне вугілля (зосереджено в Донбасі – 98% і в Львівсько-Волинському басейні);

- буре вугілля (Донбас, Дніпропетровський басейн, Закарпаття і на Поліссі);

- нафта і природний газ (Прикарпаття, Дніпровсько-Донецький басейн, який включає і родовища Чернігівської, Сумської, Харківської і Полтавської областей; Причорномор’я, шельфи Азовського і Чорного морів); потреба України в нафті складає біля 40-50 млрд. т, а власний видобуток забезпечує біля 4 млрд. т.

- торф (в країні понад 2500 родовищ, зосереджених переважно в Поліссі);

- горючі сланці (великі родовища в Карпатах, Кіровоградській обл.);

- залізні руди (Криворізький, Кременчуцький, Керченський басейни);

- хромові руди (Кіровоградська обл.);

- марганцеві руди (Нікопольське та Інгулецьке родовища в Запоріжській обл., Бурштинське – в Івано-Франківській обл.);

- мінерали, що містять титан – в Житомирській, Київській, Черкаській областях;

- алюмінієві руди (боксити в Черкаській і Дніпропетровській обл., алуніти – в Закарпатті, нефеліни – в Приазов’ї);

- нікель – Побузьке родовище (Кіровоградська обл.) та Придніпровське родовище (Дніпропетровська обл.);

- ртуть – Донецька та Закарпатська області;

- золото – біля 300 рудовиявлень (з невисокою концентрацією елементу);

- калійні солі – Львівська та Івано-Франківська області;

- фосфорити – Придністров’я, Сумська, Харківська області, АР Крим;

- сірка – в Прикарпатті;

- ліс – Полісся, Карпати;

2. Вплив природних факторів на формування і розвиток апк:

Природні фактори впливу на формування апк

Рель’єф:

Клімат:

Грунти:

- структура земель-них угідь;

- будівництво доріг;

- будівництво про-мислових об’єктів;

- собівартість Рекреаційні ресурси (мін. води, лікувальні грязі, ропа лиманів, кліматологічні ресурси лісів, морів тощо) – ті чи інші, в тій чи іншій мірі є в кожному регіоні;

Родючі землі є в кожному регіоні (за даним видом ресурсів Україна займає провідне, унікальне місце в Європі) (схема).

Підсумок: Окремі види мінеральних ресурсів значно вичерпані; по вугіллю, залізу, сірці Україна займає провідне місце в Європі. Кожен регіон має певні види ресурсів в обсязі, який дозволяє забезпечувати комплексність розвитку господарства. Раціональне використання родючих земель може значно поліпшити стан економіки країни та добробут громадян.

Ресурсний потенціал значною мірою впливає на розміщення продуктивних сил. В місцях видобутку корисних копалин, їх промислової переробки зосереджуються великі людські розселення, а це в свою чергу впливає на розвиток АПК.

продукції

- спеціалізація сільсь-кого господарства;

- продуктивність праці;

- продовженість вегетаційного періоду

- спеціалізація сільсь-кого господарства;

- ефективність виро-щування культур;

- собівартість продукції

Рель’єф. В умовах рівнини активніше використовується земельний фонд, вищий ККД сільськогосподарських машин, менші витрати на транспортування продукції та засобів виробництва.

В районах з підвищеним і складним рель’єфом, крім збільшення собівартості продукції спостерігається погіршення родючості грунтів в наслідок водної ерозії, що позначається на ефективності сільськогосподарського виробництва.

Клімат. Кожна сільськогосподарська культура потребує для свого розвитку за вегетаційний період певної кількості тепла і вологи. Особливості кліматичних умов при виробництві одного й того ж самого виду продукції землеробства позначається на урожайності продуктивності праці.

Температура. Період інтенсивної вегетації (кількість днів із середньою температурою +15˚С) коливається від 80 днів у гірських районах Карпат до 150 днів на південному березі Криму. В зоні Лісостепу та Полісся період інтенсивної вегетації складає 95-125 днів. Продовженість інтенсивної вегетації впливає на розміщення сільськогосподарських культур (наприклад в зоні Полісся зерно кукурудзи може не встигнути визріти).

Волога. Для України характерна зональність у розподілі вологи, Полісся і західний Лісостеп є регіонами достатнього забезпечення вологою, Лівобережний Лісостеп та частина Правобережного Лісостепу відносяться до напівзволожених територій; степ (за винятком Причорномор’я та Північного Криму) – напівпосушлива територія; Причорноморський Степ та степовий Крим належать до посушливої зони.

На сільськогосподарське виробництво значно впливає ступінь континентальності клімату, від якого залежать річні та добові амплітуди температур, кількість та розподіл опадів за сезонами, наявність суховіїв тощо. Характерною особливістю клімату України є зростання його континентальності з північного заходу на південний схід (схема).

Грунти. Розвиток сільського господарства і його територіальні відміни значною мірою залежить від характеру грунтового покриву. Різні грунти мають неоднакову природну родючість і тим самим зумовлюють різну ефективність вирощування тих чи інших культур. Крім того, кожна сільськогосподарська культура має специфічні особливості росту і розвитку і може давати високі врожаї тільки на певних грунтах.

Для грунтового покриву України характерна зональність (а також вертикальна зональність в районах Карпат і Кримських гір) (схема).

Узагальнення інформації щодо рель’єфу, клімату, грунтового покриву та ресурсного потенціалу дає можливість виділити 6 природно-економічних зон із специфічними умовами розвитку АПК:

- Полісся;

- Лісостеп;

- Північний та Центральний Степ;

- передгірські та гірські райони Карпат;

- гірські райони Криму.

Полісся.

Зона розташована в північній та південно-західній частинах України. площа – 18%. До зони входять північні райони Сумської, Чернігівської, Київської, Житомирської, Хмельницької, Тернопільської, Львівської областей, а також Рівненська і Волинська області.

Лісостеп.

Загальна площа 35%. До складу зони входять Тернопільська, Хмельницька (за винятком північних районів), Вінницька Черкаська і Полтавська області, а також південні райони Львівської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей, північні райони Харківщини та майже вся Чернівецька область.

Зона більш сприятлива для вирощування багатьох сільськогосподарських культур, ніж Полісся, характеризується високим ступенем розораності.

Північний і Центральний Степ.

Загальна земельна площа – біля 26%. До її складу входять: Південні райони Харківщини, Луганська, Донецька, Дніпропетровська області, північні райони Запорізької, Херсонської, Миколаївської та середня частина Одеської області.

Зона характеризується значно меншою густотою сільського населення в порівнянні з Поліссям та Лісостепом.

Південний Степ.

Площа – біля 10%. До складу зони входять Одеська, Миколаївська, Херсонська області, частина Запорізької області та степові райони Криму. Зона характеризується частими пасухами, суховіями, засоленістю грунтів.

Передгірськи і гірські райони Криму.

Для зони характерне сухе і жарке літо. Опади (до 1000 мм) переважають в осінньозимовий період.

Виділити передгірські і гірські райони Карпат.

Зона займає біля 6% площі України. Розміщена на південному заході країни. Характеризується різноманітністю грунтово-кліматичних умов, обумовлених складним рель’єфом. Це дозволяє вирощувати широкий набір культур.