Тема 7. Забезпечуючі галузі в апк План лекції

1. Класифікація забезпечуючих галузей.

2. Характеристика забезпечуючих галузей.

3. Реформування агросервісних підприємств.

1. Класифікація забезпечуючих галузей. Забезпечуючі галузі входять до першої сфери АПК – виробництва засобів виробництва (схема).

На сьогодні забезпечуючі галузі мають різний стан і розвиток. В тяжкому стані знаходяться підприємства, що виробляють сільськогосподарську техніку, а також ті, хто займається капітальним будівництвом, меліорацією. На грані зникнення мікробіологічна промисловість.

Добре почуваються служби постачання паливно-мастильних матеріалів. Відносно добре функціонують підприємства по виробництву мінеральних добрив та засобів захисту рослин від хвороб та шкідників.

Сучасне сільське господарство тимчасово не будує, не вносить добрив, не бореться з бур’янами, не вносить торф у пісчані грунти, не висіває елітне насіння, не годує худобу висококалорійними кормами з вітамінними і амінокислотними добавками, не проводить осушення чи полив земель.

Схема

Забезпечуючі галузі

Енергетичний блок (забезпечення паливно-мастильними матеріалами, електроенергією)

Технічний блок (забезпечення технікою, транспортом та їх ремонт)

Технологічний блок (забезпечення мінераль-ними добривами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин і тварин, меліорація, мікробіологічна промисловість тощо)

Капітальне будівництво

2. Характеристика забезпечуючих галузей. Коротка характеристика окремих блоків.

Енергетичне забезпечення. В енергетичному відношенні Україна

в значній мірі залежить від імпортних енергоносіїв. Тому вирішення енергетичного питання повинно проходити на макрорівні (державному) і мікрорівні (безпосередньо у виробництві). На державному рівні повинна бути реалізованою програма забезпечення альтернативною енергією та паливом, здійснена реконструкція заводів з метою поглиблення переробки нафти, побудовані нові нафтотермінали. На мікрорівні потрібно вирішити такі питання, як оптимізація розміщення культур у сівозміні з метою скорочення транспортних витрат (розміщення енерговитратнихкультур поблизу господарства), а також впровадження ресурсо-та енергозберігаючих технологій у рослинництві та тваринництві.

Технічне забезпечення. На початок 90-х років в аграрному виробництві працювало 455000 тракторів і щорічно постачалось 50000 одиниць. На сьогодні на селі залишилось близько 360000, з яких 211000 повністю вичерпали свій ресурс, а знос інших доходить до 75%. Якщо списати зношені на 100% трактори, то залишиться 155000. А якщо врахувати, що вони зношені на 75%, то практично повноцінних тракторів залишиться 38000.

Якщо застосувати цю методику до зернозбиральних комбайнів, то прийдемо до висновку, що із 107000 одиниць техніки залишилось 20000.

Стан техніки значною мірою визначає стан сучасного господарювання в аграрному секторі економіки.

Який вихід?

Відновлення технічної бази!

Пропонується два варіанти відновлення:

а) термінове придбання імпортної сучасної техніки. Але при використанні комплексу вітчизняних машин, наприклад, для виробництва цукрових буряків собівартість 1 тони цукру становить ~ $273, зарубіжних машин ~ $350. При виробництві озимої пшениці – відповідно, $106 і $151. Тобто, товаровиробник втрачає $77 на 1т цукру та $45 – зерна. Це означає, що при забезпеченні сільгоспвиробників імпортною технікою цим вносяться приховані інвестиці в економіку інших країн щонайменше 1,08 млрд. доларів по пшениці і понад 0,485 млрд. – по цукру, що разом становить 1,56 млрд. доларів (за рахунок аграрного сектору та країни в цілому). Крім того, це загроза вітчизняному товаровиробникові.

б) випуск вітчизняної техніки. Але виготовляти техніку старих зразків не має сенсу, оскільки вона морально застаріла, енерго – і матеріалоємка.

Щодо нової техніки., то в Україні тільки –но розроблена документація і виготовлено її дослідні зразки. Отже, пройде 5-10 років, поки в Україні буде своя, відносно дешева і якісна техніка. Але цей час необхідно використати не для падіння виробництва, а для його розвитку.

Тому, сама реальність підказує послідовність шляхів забезпечення сільського господарства технікою:

- закупка необхідного мінімуму техніки в промислово розвинених країнах;

- одночасне створення СП та АТ разом із західними фірмами, максимально використовуючи можливості українських заводів (ХТЗ, Херсонського, Тернопільського комбайнових, заводів оборонної промисловості);

- паралельне створення власної техніки.

Форми використання техніки:

- концентрація в МТС (машинно-технологічних станціях), що діють на державній, кооперативній та приватній засадах; це забезпечує широкомасштабне маневрування машин і в 2-3 рази перевищує сезонний виробіток на агрегат;

- використання в окремому господарстві техніки, придбаної за рахунок цього господарства.

Капітальне будівництво. Агробудівельний комплекс сьогодні переживає складні часи через відсутність замовлень на будівництво. Незважаючи на це, в галузі успішно проведено роздержавлення і приватизація майна (що повинно позитивно вплинути на стабільність виробництва). Реалізація аграрної реформи також буде сприяти стимулюванню господарської ініціативи підприємців у цій галузі та появі нових замовлень на будівництво.

Одним з можливих шляхів виходу галузі з кризи є перепрофілювання та технічне переоснащення, направлене на випуск конкурентоздатної продукції.

Забезпечення добривами та засобами захисту рослин. Сьогодні господарства не мають змоги придбати потрібні кількості добрив, тому знижується і потреба у їх виробництві. Внесення добрив скоротилося у 7,5 разів. Обсяги вапнування кислих грунтів скоротилися в 12 разів, а гіпсування солонцюватих – у 44 рази.

Підприємства по виробництву добрив відчувають також дефіцит сировини для виробництва фосфорних та калійних добрив.

Серед проблем галузі також і економічні. Так, 100% податків надходить до центру. Між тим потрібна чітка регіональна податкова система, яка б передбачала частину податків залишати в зоні розміщення заводів, що особливо актуально з урахуванням екологічних проблем.

В галузі величезний експортний потенціал (що власне і тримає її “на плаву”).

Заводи-гіганти по виробництву мінеральних добрив:

- Рівнеазот;

- Сіверодонецьке ВО “Азот”;

- Дніпродзержинський “Дніпроазот”;

- Горлівський “Стирол”;

- Черкаське ВО “Азот”;

- Одеський припортовий завод;

- Сумський “Хімпром” (ВАТ “Сумихімпром”).

Хоча відчувається зношеність обладнання, що впливає на собівартість продукції, вона є конкурентоспроможною на ринку СНД, Європи, Азії, Америки.

В кожному регіоні є відповідні служби по забезпеченню сільського господарства добривами та засобами захисту – “Сільгоспхімія (відповідно районного чи обласного масштабу) та наукового забезпечення їх використання – станції хімізації та захисту рослин. В останній час з’явилась сітка комерційних структур по реалізації як вітчизняних, так і імпортних агрохімікатів.

Набагато складніша (!) ситуація із засобами захисту тварин від хвороб та шкідників.

По ряду захворювань вона знаходиться на епідемічному рівні. Зважаючи ж на те, що ряд хвороб тварин є одночасно і хворобами людей, це питання потрібно взяти під особливий контроль і опіку держави.

Говорячи про виробництво засобів виробництва в Чернігівській області, слід сказати, що воно представлене випуском запасних частин для сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання для переробних галузей АПК. Тобто, область залежить в цьому відношенні від зовнішніх поставок. Це з однієї сторони – негатив, а з іншої – є можливість безконкурентної конверсії підприємств оборонної промисловості в підприємства по виготовленню сільськогосподарської техніки (напр., малогабаритної).

3. Реформування агросервісних підприємств. Частина підприємств не підлягає приватизації: це навчально-курсові комбінати, підприємства стандартизації і метрології, бази відпочинку тощо. Ремонтно-транспортні, постачальницькі, будівельні підприємства можуть бути повністю приватизованими. На сьогодні закінчується їх роздержавлення. Це дасть змогу створити ринок агросервісу і забезпечить АПК конкурентною продукцією. В країні створюється мережа МТС. Більша їх частина у приватній власності (фірма “Агроінком”).

Проблеми реформованих підприємств, насамперед, фінансові – відсутність зовнішніх інвестицій та великий податковий тиск. Один із шляхів вирішення проблеми – перетворення ЗАТ у ВАТ.

Інші проблеми галузей:

- оскільки основним споживачем продукції агросервісних підприємств є сільське господарство, яке не може вчасно розрахуватись за послуги, це прямо позначається на розвиткові ринку збуту (а інколи зводить його нанівець);

- перейшовши до вільного ціноутворення, сервісні підприємства в пошуках шляхів покращення свого фінансового стану, встановлюють високі ціни на свою продукцію і тим самим відштовхують споживачів;

- недовіра значної частини сільськогосподарських виробників до посередників;

- недоступність кредитів;

- нерозвиненість ринкової інфраструктури агротехсервісної сфери (біржі, аукціони, ярмарки, фірми, технічні центри тощо).

Основні складові розвитку агротехнічного забезпечення приведено в схемі.

Схема Розвиток агротехнічного забезпечення

І Макрорівень