1. Забезпечення пмм:

- альтернативна нафта;

- добування власної нафти;

- поліпшення техно-логій переробки нафти

2. Забезпечення технікою:

- придбання сучасної техніки в інших країнах;

- одночасне створення СП і АТ разом із захід-ними фірмами, макси-мально використову-ючи можливості укра-їнських заводів;

- паралельна розробка власної техніки як на існуючих заводах, так і шляхом конверсії ВПК

3. Забезпечення добривами та засобами захисту:

- розробка власної бази для виготовлення фос-форних і калійних добрив;

- регламентація експорту;

- пільгові кредити та цільова дотація на при-дбання засобів захисту рослин і тварин;

- відновлення мікробіо-логічної промисловості

ІІ Мікрорівень

роздержавлення підприємств по виробництву засобів виробництва та посередницьких агросервісних структур

створення нових форм господарювання і використання техніки (з особливою увагою на формування типу МТС)

Базові поняття

Забезпечуючі галузі Технологічний блок

Енергетичний блок Капітальне будівництво

Технічний блок

Тема 8. Наукове та інформаційне забезпечення апк План лекції

1. Науково-технічний прогрес – основа розвитку економіки.

2. Україна – власник розвиненої науково-дослідної інфраструктури.

3. Наукові установи АПК України. напрямки діяльності. Проблеми.

4. Основні напрямки діяльності сільськогосподарських наукових установ України.

5. Сучасне інформаційне забезпечення.

6. Реформування інформаційної системи АПК.

7. Регіональна служба надання науково-консультаційних послуг.

1. Науково-технічний прогрес – основа розвитку економіки. Однією з умов виходу АПК України з кризової ситуації (крім раніше розглянутих) є використання нових технологій, які грунтуються на сучасних наукових розробках, сучасних технологічних рішеннях.

В основу цих технологій покладено принципи зниження енергоємкості виробництва, поглиблення переробки сільськогосподарської продукції, економічні розрахунки тощо.

2. Україна – власник розвиненої науково-дослідної інфраструктури. Після здобуття незалежності Україна стала власником не тільки виличезного аграрного потенціалу, а й значної частини науково-дослідних установ союзного підпорядкування та інфраструктури.

З ряду важливих напрямів досліджень сільськогосподарського спрямування (генетика і селекція пшениці, селекція і вирощування цукрового буряку, кукурудзи і ін.) у нас сконцентрована більшість наукового потенціалу, яким володів колишній СРСР.

Це пояснюється тим, що за рядом видів виробництва сільськогосподарської продукції в колишньому Союзі частка України була найвищою (табл.).

Продукція	% до загального виробництва
	Україна	Росія
Зерно	23,4	53,5
Цукрові буряки	54,2	38,0
Соняшник	41,5	52,2
Картопля	26,3	48,5
Овочі	25,1	38,2
Льон	44,1	29,0

(і це при тому, що орні землі України становили лише 15% від загальносоюзних площ орних земель).

Відповідно до цього в Україні за часів СРСР діяли НДІ союзного значення: Інститут пшениці, Інститут кукурудзи, Інститут цукрових буряків, Інститут зрошувального землеробства і ін.

На сьогодні наукові дослідження з проблем АПК проводяться в 135 наукових установах і навчальних закладах. В них працює 13,1 тис. науковців і викладачів, з них 5764 кандидатів і 952 докторів наук.

По міністерствах і відомствах наукові установи розподілені так:

УААН (Українська академія аграрних наук) 72;

Міністерство аграрної політики: НДУ 2 ВУЗів 19;

Національний аграрний університет 1;

Держкомлісгосп 2;

Держхарчопром 15

Всього 135

Найбільше установ – в УААН (72). Експериментальна база Академії представлена 216 дослідними господарствами, за якими закріплено 630 тис. га сільськогосподарських угідь.

В наукових установах і дослідних господарствах зберігається національний генофонд сільськогосподарських рослин, порід тварин, кросів птиці, штамів виноробних дріжджів та інших мікроорганізмів.

В дослідних господарствах вирощують елітне насіння та худобу для потреб сільського господарства.

Основні галузі досліджень в наукових установах УААН наступні:

а) землеробство і агроекологія – обгрунтовується оптимальна структура сільськогосподарських ландшафтів і розробляються енергозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур; технології раціонального використання грунтів, ефективного використання мінеральних добрив; вирішуються проблеми оптимального застосування органічних добрив, створення біодобрив і ін. (Інститут землеустрою, Інститут землеробства, Інститут землеробства південних регіонів, Інститут землеробства і тваринництва західних регіонів, Інститут грунтознавства та агрохімії, Інститут агроекології і біотехнології, Інститут сільськогосподарської мікробіології і ін.);

б) рослинництво – виведення високопродуктивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, пристосованих до різних природно-кліматичних умов, стійких до ряду хвороб, з підвищеним вмістом білку (бобові), клейковини (зернові), олії (соняшник, соя, ріпак), крохмалю (картопля); стійких до осипання; розробка нових технологій вирощування і післязбиральної обробки насіння; розробка системи захисту рослин від хвороб і шкідників (Інститут пшениці, Інститут зернового господарства, Інститут картоплярства, Інститут садівництва, Інститут зрошувального садівництва, Інститут цукрових буряків, Інститут рослинництва, Інститут луб’яних культур, Інститут ефіроолійних та лікарських рослин, Інститут сільськогосподарської мікробіології, Інститут захисту рослин і ін.);

в) тваринництво і ветеринарна медицина – розмноження високоінтенсивних порід тварин, кросів птиці, розробка норм і раціонів відгодівлі тварин; розробка ефективних ресурсо- і енергозберігаючих технологій виробництва та переробки продукції тваринництва; розробка нових методів боротьби з хворобами тварин і птиці (Інститут птахівництва, Інститут рибного господарства, Інститут розведення і генетики тварин, інситут свинарства, Інститут тваринництва, Інститут тваринництва степових районів “Асканія – Нова”, Технологічний інститут молока і м’яса, Інститут бджільництва, Інститут фізіології і біохімії тварин, Інститут епізоотології, Інститут експериментальної і клінічної ветеринарії, Інститут ветеринарної медицини, Інститут клінічної біохімії і санітарії тварин, Інститут сільськогосподарської мікробіології і ін.);

г) механізація – розробка нової техніки, нових сервісних технологій і ін. (Інститут гідротехніки і меліорації, Інститут механізації і електрифікації сільського господарства, Інститут механізації тваринництва, Інститут технічного сервісу, Інженерно-технологічний інститут “Біотехніка”);

д) економіка – формування аграрної політики, напрямків господарювання, удосконалення цінової політики, відпрацювання фінансово-кредитної політики і ін. (Інститут аграрної економіки).

Проблеми аграрної науки:

- кадрова (частина вчених виїхала за кордон, частина перейшла на іншу роботу, старіння кадрів і ін.);

- фінансова (фінансування недостатнє, у порівнянні з 1990 р. знизилося в 20 разів).

Більшість наукових досліджень повинна фінансувати держава. Показовим у цьому відношенні є приклад економічно розвинених країн. Так, в США, основна частина наукових розробок фінансується за рахунок федеральних коштів. Результати досліджень доводяться до потенційного споживача безкоштовно. 60-70% приросту продуктивності праці досягається саме за рахунок своєчасного впровадження наукових розробок.

5. Сучасне інформаційне забезпечення АПК. В умовах, коли адміністративно-командні методи управління вже не діють, товаровиробники повинні самі приймати ефективні, виважені рішення, виходячи з ситуації, що складається на ринку.

В свою чергу, органам державного управління потрібні дані про стан виробництва в природно-економічних зонах, регіонах, галузях для того, щоб своєчасно розробляти пропозиції і рішення щодо податкової, цінової, кредитної політики, щодо паритету цін, для формування соціального замовлення на сільськогосподарську продукцію з боку держави, для підтримки окремих регіонів і видів виробництва, для встановлення системи пільг тощо. Існуюча на сьогодні інформаційна служба вже не може задовольняти потреб.

6. Реформування інформаційної системи АПК. Реформування інформаційної системи проводиться в двох напрямках:

- створення інформаційного середовища для товаровиробників в АПК;

- удосконалення системи інформаційно-обчислювального забезпечення органів державного управління.

Інформаційна служба для потреб АПК повинна будуватись на таких принципах:

- незалежність (від суб’єктів ринку);

- об’єктивність (за рахунок того, що інформацію збирають штатні експерти, які не залежать від суб’єктів ринку; збір інформації не може бути кому-небудь передовіреним);

- конфіденційність (законодавча заборона розголошення джерел інформації та дій працівників служб, направлених на порушення комерційної таємниці);

- оперативність (своєчасний збір і розповсюдження інформації);

- рівноправність (всі учасники ринку, незалежно від їх статусу, мають рівні права на користування інформацією);

- доступність;

- повнота (моніторингу підлягає ринок не тільки по номенклатурі товарів, а й по його інфраструктурі).

Налагодження такої системи інформації в Україні дасть змогу дати більші прибутки як за рахунок вигідного продажу товару, так і за рахунок виключення з ланцюжка частини посередників. Тим самим буде регулюватись пропозиція у відповідності з попитом.

На сьогодні для створення повноцінної інформаційної системи створюються такі служби:

а) цінового моніторингу;

б) електронних комунікацій (для забезпечення оперативності інформації);

в) прогнозно-аналітичні центри;

г) інформаційні центри (для розповсюдження інформації).

Удосконалення другої складової інформаційної системи – забезпечення органів державного управління АПК повинно заключатись у реформуванні існуючих служб (в першу чергу статистичних) відповідно до потреб сьогодення.

7. Регіональна служба надання науково-консультаційних послуг. На сьогодні назріла необхідність удосконалення науково-консультаційного та інформаційного обслуговування низових структур агропромислового виробництва.

Виходячи з наявності великих територій, слаборозвинутих комунікацій, враховуючи появу великої кількості нових господарств, можна сформулювати основні принципи перебудови регіонального науково-консультаційного та інформаційного сервісу.

а) науково-консультаційне та інформаційне забезпечення організується безпосередньо в місцях проживання та господарювання (тобто, за територіальним принципом);

б) основною складовою цього сервісу є державна (або під контролем держави) науково-консультаційна і впроваджувальна служба; приватний сектор інформаційних послуг може лише доповнювати державний;

в) базою даних регіональної державної інформаційно-консультативної і впроваджувальної служби є реорганізовані науково-дослідні установи, ВУЗи, обласні сільськогосподарські станції, районні управління сільського господарства.

Основою регіональних служб є мережа зональних, обласних та районних інформаційно-консультаційних центрів (ІКЦ).

Районні ІКЦ створюються на базі реорганізованих районних управлінь сільського господарства, технікумів, станцій і т.п.

Основний контингент працівників районних ІКЦ – агрономи, зоотехніки, землевпорядники, економісти, які свою роботу зосередять на практичній допомозі фермерам і організаторам виробництв безпосередньо в господарствах, на інформуванні про новітні досягнення тощо.

Обласні ІКЦ зосередять свою увагу на більш стратегічних моментах: апробації і впровадженні нових технологій і машин, методичному керівництві районними ІКЦ.

Проблема, що розглядається, і важлива і надзвичайно складна. Тому вона вимагає надання їй національного пріоритету.

Основні складові реформування інформаційної системи АПК наведено в схемі.