Розділ 3 соціально-психологічна і педагогічна робота з безпритульними й бездоглядними дітьми та підлітками

3.1. Теоретичні підходи до соціально-психологічної й педагогічної роботи з профілактики і адаптації дітей та підлітків без певного місця проживання

Процес адаптації до умов нормального існування в нормальному соціальному середовищі - явище, що вимагає активних вольових зусиль, високих моральних і моральних якостей, добре розвиненої правосвідомості. Людина повинна відновити або придбати цілий ряд навичок. Вона повинна уміти витрачати зароблені гроші, забезпечувати себе одягом, їжею, житлом, активно переміщатися в межах іноді досить значних відстаней і таке інше. На думку російських авторів [71; 77] Успіх соціальної адаптації дітей та підлітків, які загубили свої домівки (свідомо чи несвідомо) залежить від двох груп чинників.

До першої групи належать особисті якості дитини або підлітка, який

втратив місце проживання: його світогляд, риси вдачі, темперамент, інтелект, правосвідомість, мораль, моральність, етика, освіта, спеціальність, трудові навички і т. і.

До другої - умови зовнішнього середовища, що оточує особу; наявність житла (навіть якщо вона з певних причин його покинула); сім'я і взаємовідносини з нею; стосунки з членами малих груп, до яких ці особи входять; тактика працівників міліції, які здійснюють нагляд за бездоглядними дітьми та підлітками.

Адаптація вважається успішною, коли соціально корисні зв'язки дитини в основних сферах життєдіяльності встановлені і не мають істотних відхилень(нормальні стосунки в сім'ї, наявність житла, місця навчання, участь в громадському житті, корисне проведення дозвілля тощо).

Досягнення відповідності потреб і спрямувань особи цілям і завданням суспільства обумовлює прогресивний характер адаптації. Головна її особливість полягає в тому, що взаємовідносини індивіда і суспільства повинні носити характер усвідомленого і вільного підпорядкування особи соціальним (правовим) нормам і цінностям [76].

Існує два різновиди адаптації: соціальна та психологічна. Соціальна адаптація, по суті, означає встановлення нормальних, соціально корисних стосунків, соціальну реабілітацію громадянина. Психологічна - це засвоєння суб'єктом стандартів поведінки і ціннісних орієнтації. Психологічна адаптація нерозривно пов'язана з соціальною адаптацією, яка одночасно є і умовою, і показником її успішності. Тому соціальну і психологічну адаптацію слід розглядати в їх нерозривній єдності. Проте можливі і такі ситуації, коли вказані два види адаптації не поєднуються, наприклад: дитину добре прийняли в побутовому оточенні (сім'я, родичі, знайомі), але у школі вона не може знайти спільної мови з учнями та вчителями.

Соціально-психологічним змістом соціальної адаптації є зближення цілей і ціннісних орієнтації середовища і індивіда, що входить в неї, засвоєння їм норм, традицій, усвідомлення соціального статусу і пов'язаної з ним рольової поведінки.

При оцінці успішності протікання такого складного соціального процесу, як адаптація, в ході якого змінюється не лише духовний вигляд, але і поведінка, необхідно враховувати об'єктивні і суб'єктивні критерії.

Об'єктивні критерії фіксують зовнішні ознаки: зразкова поведінка, чесне відношення до праці, точне і неухильне виконання вимог законів і правил, участь в громадському житті трудового колективу та ін [80].

Суб'єктивні критерії соціальної адаптації, здебільшого, характеризують рівень усвідомленості дитиною або підлітком необхідності поведінки, адекватної очікуванням суспільства, задоволеності новими соціальними ролями, бажання добитися намічених цілей, і виражаються в позитивному відношенні до навчально-педагогічного колективу, окремих його членів, сім'ї, працівників правоохоронних органів та ін. Вказані критерії можна використати для визначення рівня адаптації, виявлення обставин, що гальмують або, навпаки, сприятливо впливають на неї.

Проблеми адаптації, як це проаналізовано у попередніх розділах магістерської роботи, досліджувалися багатьма авторами, у тому числі такими, що вивчали процес соціальної адаптації дітей та підлітків з делінквентною поведінкою [62; 67; 68; 69; 76; 79; 80]. Усі вони вказують на типові труднощі входження підлітків що звільнилися з колоній або «дітей вулиці» в нове мікросередовище. Для багатьох з них, наприклад, проблемою є ситуація в сім'ї, взаємовідносини з навчальним колективом, найближчим побутовим оточенням.

Аналіз суті і змісту процесу адаптації, його соціально-психологічних закономірностей показує, що цей процес далеко не завжди протікає гладко і безконфліктно. Таким категоріям дітей та підлітків доводиться долати численні перешкоди як внутрішні, суб'єктивні, так і зовнішні, від них не залежні. Дані проблеми можуть бути розділені на дві категорії.

Перша категорія охоплює турботи, пов'язані із задоволенням насущних

потреб в житлі, їжі, одязі, заробітку, тобто із створенням зовнішніх умов

життєдіяльності суб'єкта.

Друга категорія проблем пов'язана з входженням дитини в нове мікросередовище - сім'ю, колектив, найближче оточення. У першій, як правило, переважають ситуації, визначувані об'єктивними, незалежними від волі бездомного обставинами. У другій - вирішальну роль грають особисті якості особи і її поведінка, тобто чинники суб'єктивного плану.

Існує припущення про те, що повторне засудження або втеча з дому у більшості випадків означає невдачу соціальної адаптації, можна вважати своєрідним індикатором адаптації(зі знаком мінус). У осіб без певного місця проживання невдалою адаптацією вважається повернення до минулого способу життя, тобто до бездомності.

Особливо важко проходить адаптація у дітей та підлітків, що знаходилися

в місцях позбавлення волі, або без певного місця проживання, які втратили своє житло, зв'язок з родичами. Перебуваючи в ув'язненні або бродяжачи, вони втрачають елементарні соціальні навички, необхідні для успішної адаптації.

Для вирішення багатоаспектних проблем таких осіб потрібна спеціалізована підготовка кадрів для соціального супроводу цих клієнтів. Велике значення в їх діяльності повинні займати:

• програми формування системи мотивації для повернення до нормального способу життя таких осіб;

• розробка і реалізація програм реабілітації, соціальної і психологічної адаптації дітей та підлітків, що звільнилися з місць позбавлення волі, і без певного місця проживання;

• створення і введення централізованої бази цих клієнтів групи ризику по бездомності;

• профілактика бездомності і злочинності.

Для успішної профілактики бездомності і рецидивів потрібне проведення наступних заходів:

• активна взаємодія з пенітенціарними установами конкретного регіону. Працівники системи виконання покарання, а також самі такі підлітки повинні отримувати повну інформацію про усі види послуг, що надаються установами соціального обслуговування у разі їх звернення. Сприяння в процесі адаптації категорій групи ризику, інтеграція їх в суспільство і реалізація їх громадянських прав є провідними напрямами діяльності спеціалізованих соціальних служб, в які можуть звернутися бездомні;

• акції, що привертають увагу до проблеми бездомності і бідності, поширення інформації про бездомних, проведення дискусій про шляхи рішення їх проблем. Наприклад, доцільно залишки їжі їдалень, кафе, ресторанів віддавати у державні та доброчинні установи, що займаються неповнолітніми «дітьми вулиць». У кожному районі міст (а можливо й інших районних центрів) можна організувати пункти здачі одягу, куди люди могли б безкоштовно здавати злегка поношені речі, роздаючи їх групам ризику за принципом

гуманітарної допомоги;

• створення не лише досить комфортних будинків соціальної адаптації, але і тимчасових, де діти та підлітки без певного місця проживання і зайняття могли б отримати усе необхідне.

Слід також активніше впроваджувати соціально-психологічні та педагогічні технології роботи з такими дітьми та підлітками, адже соціальна адаптація припускає використання пси­хологічних за своєю природою механізмів — ідентифіка­ції, інтеріоризації, емпатії, уподібнення, прийомів зворотного зв'язку. Об'єктами соціальної адаптації стають цінності, вимоги, установки (сім'ї, груп, організа­цій, територіальних і національних спільнот), форми взаємодії, етика поведінки в різних системах, а також спо­соби діяльності.

Відповідно до цього дезадаптація — це нездатність або неможливість індивіда пристосовуватися до умов і вимог соціального оточення. Вона обумовлена тим, що в найбільш значущі періоди особового розвитку дитина не зуміла використовувати механізми адаптації, які відповідають характеру соціальних впливів і стосунків. Результат дезадаптації — порушення рівноваги у відносинах з соціумом, викривлення змісту цілей, мотивів, ціннісних орієнтації, дифузія соціальних ролей аж до ухвалення тих з них, які не дозволяють безконфлік­тно вирішувати проблеми, задовольняти потреби ("злодій", "хуліган", "бродяга" і ін.). Саме перейняття на себе тієї або іншої соціальної ролі є показником адаптації або дезадаптації особи.

Психологічна суть соціальної дезадаптації де­тей і підлітків може бути розкрита, якщо відомо, які психологічні закономірності характерні для да­ного явища, які складові його утворюють. Дві обставини є найважливішими передумовами дезадаптації:

1. сімейний чинник. Для дитини пияцтво батьків, їх байдужість, жорсткість, — чинники, які врешті-решт сприяють її патологічному розвитку;

2. природжена патологія: виражені церебральна недостатність, легкі дисфункції мозку, обумовлені родовими або післяродовими травма­ми мозку і голови, важкою вагітністю матери, психічною збудливістю самих батьків. У сукупності з першим чинником вони створюють ті особливі, в порівнянні з нормальними, умови, в яких спочатку з'являються і формуються відхилення в психі­ці, які сприяють дезадаптації.

Вже в ранньому дитинстві такі діти демонструють швидку стомлюваність, труднощі спілкування в дитячих дошкіль­них установах, утруднення при включенні в характер­ні для їх віку гри і заняття. Проте справжні складнощі виникають у них, як правило, після вступу до школи. По-перше, вони погано підготовлені і в стані надолужити прогаяне тільки при створенні для них сприятливих умов, тому вчитися їм, як правило, важко. По-друге, вони швидше, ніж інші, втомлюються, дратівливіші, не здатні до тривалих і систематичних навантажень. Та все ж було б грубою помилкою вважати, що рання важковиховувана і ослаблена нервова система, а тому і початкова дезадаптація з її відхиленнями в поведінці — безпосередні причини асоціальної спрямованості особистості. Слід розгледіти особу дитяти протягом всього шляху становлення феномену дезадаптації і при цьому строго розділяти фізіологічні умови і власне психологічний процес, що протікає в цих рамках.

У міру переходу до підліткового віку, що означає формування нових

потреб, превалю­вання комунікативної діяльності, спілкування зі однолітками, потреба пізнати себе, самостверджуватися, виникає необхідність виробити власну точку зору на ті або інші явища і події. Звичайно, було б помилкою припускати, що "важкий" підліток, зважаючи на свій обтяжений психічний розвиток, схильний вибирати в якості нових потреб тільки «погане». Одна­к, як правило, вони підбирають собі компанію друзів, в спілкуванні з якими (на відміну від школи і сім'ї) можна самостверджуватися, отримати певний статус, відчути (нарешті) пошану до себе.

З початком домінування у підлітка цінностей такої групи неминучими стають його конфлікти з педагога­ми, батьками, сусідами. Педагогічна неписьменність батьків, переконаних, що кращий засіб виховання — груба лайка, рукоприкладство і виклик дільничного, шкодить задоволенню дійсних

інтересів, емоційних запитів підлітка.

Швидке формування поведінки, що відхиляється, у тому числі втеч з дому, пояснюється властивими підліткам лабільністю, «ефектом натовпу», які украй прискорюють формування ознак гедонізму, прагнення жити безтурботно, шумно і весело. Пристрасть до алкоголю і наркотиків, без­думна участь у вуличних бійках компенсують підліткові всі утиски, які він (дитина або підліток) зазнає в повсякденному житті.

Таким чином, дезадаптація не є природженою, не виникає несподівано, носить, переважно, соціально-психологічний характер. Тому доцільно звернутись до питань саме соціально-психологічної та педагогічної роботи з цими категоріями дітей та підлітків.