1.Нормати́вно-правови́й а́кт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Іншими словами, нормативно-правовий акт — це документ, прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права.

У нашій правовій системі нормативно-правовий акт є основним джерелом права.

Класифікація

Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Підзаконні нормативно-правові акти — результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об'єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів.

Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

• нормативні акти Президента України

• нормативні акти Кабінету Міністрів України

• нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим

• нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом

• нормативні акти місцевих державних адміністрацій

• нормативні акти органів місцевого самоврядування

• нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях

• нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях

• інші підзаконні нормативні акти.

2. Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі — Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини.

Закони зазвичай поділяються на конституційні та звичайні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка полягає у тому, що:

• ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх

• лише Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме положення неконституційним

• усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів

• у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.

• Основні ознаки закону:

• закон являє собою різновид нормативно-правових актів (у їхній системі є закони й підзаконні акти) і як усякий інший нормативний акт містить норми права (загальні правила поведінки), адресовані відповідним суб'єктам права;

• закон приймається органом законодавчої влади (вищим представницьким органом державної влади) - парламентом країни або всенародним голосуванням (референдумом);

• закон приймається органом законодавчої влади в особливому процедурному порядку (стадії законотворчості), передбаченому Конституцією й регламентом парламенту (див. п.4 ст.82 Конституції України);

• закон у системі нормативно-правових актів (системі законодавства) має вищу юридичну чинність.

• Згідно п.2 ст.8 Конституції України (Основного Закону України) - Конституція України має найвищу юридичну чинність. Вища юридична чинність закону вказує на його верховенство в системі правових актів, що також припускає, що підзаконні акти повинні відповідати законам (видаватися на основі й на виконання законів), у випадку невідповідності (або протиріччя) вони у встановленому порядку відміняються.

• закон регулює найбільш важливі (основні, найбільш значимі) суспільні відносини, які становлять предмет компетенції парламенту країни;

• закон у системі законодавства ставиться до числа найбільш стабільних нормативно-правових актів.

Законодавчий процес — це процедура ухвалення закону, яка складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів і організаційно-технічних дій.

3,Дія закону (нормативного акта) у часі

Три позиції (фактори) визначають часові межі дії норми права, і, відповідно, й нормативного акта (чи закону): 1) момент, з якого починається дія (початок дії); 2) час, протягом якого вона продовжується (тривалість дії); 3) момент, яким завершується дія (закінчення дії).

Дія закону у часі починається з моменту вступу його в силу. Мається на увазі його юридична сила. Момент набрання чинності нормативним актом визначається різними встановленими законом (чи іншими актами) способами. Ці способи стосовно кожного конкретного нормативного акта визначаються або на підставі загальної норми про порядок введення актів у дію, або кожний раз самим цим актом згідно із загальним правилом. Отже, закон не закріпив єдиного порядку введення в дію нормативних актів, більше того, не поставив це в залежність від форми актів. Навіть для однотипних (одного виду) актів (наприклад, законів чи указів) передбачено альтернативні підходи до вирішення питання про порядок введення їх в дію залежно від різних обставин (наприклад, залежно від способу їх доведення до відома виконавців, оприлюднення, тобто промульгації, а також інших факторів). Наприклад, щодо законів Конституція України (ч. 5 ст. 94) передбачає: «Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом…». В чому може полягати це «інше», Конституція не визначає.

Тривалість дії акта у часі

Усі нормативно-правові акти за часовим критерієм, тобто тривалістю їх дії, можуть бути поділені на два види:

1. акти із невизначеним строком дії, для яких не встановлений кінцевий момент їх дії;

2. акти тимчасової дії, тривалість якої залежить від різних заздалегідь визначених обставин.

Виходячи з цього, можна виділити такі фактори (моменти), з настанням яких акт припиняє свою дію:

• у зв'язку із його скасуванням;

• у зв'язку із заміною його новим актом;

• у зв'язку із закінченням строку, на який був прийнятий акт;

• у зв'язку з настанням певних факторів (подій).

Закон може втратити чинність у зв'язку з окремими змінами у законодавстві.