20. 2) Образ гулівера за свіфтом

На перший погляд в романі Свіфта чотири різних Гулівера.     Перший — в Ліліпутії. У цій країні він великий і могутній, як дійсний герой, і втілює все краще, що є в людині: розум, красу, потужність, милосердя.     Другий — в Бробдінгнезі. У країні велетнів Гулівер - постійний герой комічних ситуацій. Він виконує функції королівського блазня, забавного вченого ліліпута. Вислухавши розповідь Гулівера про політичний і соціально-економічний устрій Англії, король Бробдінгнега робить висновок, що «більшість ваших співвітчизників є виводком маленьких огидних плазунів, найзгубніших зі всіх, які будь-коли повзали по земній поверхні».     Третій — байдужий і спокійний спостерігач, що акуратно фіксує божевілля, потворність, збочення, які бачить в літаючому королівстві Лапута, країні Бальні-барбі і у Великій Академії її столиці Лага-до, на острові некромантій Глаббдобдріб, в королівстві Лаггнегт, де знайомиться з вічно безсмертними струльдбругами.     Четвертий - це Гулівер з країни гуїнгнгнмів (розумних коней) і йеху (здичавілих нащадків пари англійців, що попали на острів в результаті корабельної аварії). Тут Гулівер - трагічно самотня і ненависна собі людина. А бути людиною — означає належати до роду огидних йеху, що славляться своєю ненажерливістю, похіттю, лінню, злістю, брехливістю і тупістю.     Ці різні Гуллівери є іпостасі єдиного образу. Герой твору, написаного в меніппейній традиції, - людина ідеї, мудрець - поставлений автором в ситуації зіткнення зі світовим злом в самих граничних його виразах. Все, що бачить в своїх подорожах Гулівер, служить Свіфту для випробування ідеї, а не характеру. Гулівер - це нормальна, розумна, морально здорова людина, яку автор відправляє в подорож по світу безумства, абсурду, брехні і насильства. Саме по відношенню до Гулівера розкривається людська природа: неприваблива і така, що викликає відразу у будь-якої розумної істоти. Гулівер шукав на шаленому світі місце, в якому могла б знайти спокій гідна людина.

21(3). Історія Робінзона Крузо Д. Дефо в історію світової літератури увійшов передусім як видатний романіст, автор безсмертного "Робінзона Крузо". Дефо було 59 років, коли з'явилася перша частина цієї видатної книги (1719). Задум роману виник на основі реальної історії, що сталася з шотландським моряком Олександром Селькірком, який упродовж чотирьох років (1704 - 1708) прожив на безлюдному острові Хуан Фернандес у Тихому океані, поки не був підібраний кораблем під командуванням Вудса Роджерса. Дефо прочитав про ці події в книзі Роджерса "Плавання навкруги світу" (1712) і в нарисі Стіля "Історія Олександра Селькірка".

Ці факти у творчій свідомості письменника трансформувалися в масштабне художнє полотно, яке поетично оспівало романтику подорожей та пригод і, водночас, було сповнене глибокими соціально-філософськими узагальненнями, багатим життєвим досвідом й особистими авторськими спостереженнями. Герой Дефо - Робінзон Крузо - двадцять вісім років живе на безлюдному острові й не тільки виживає, але й створює свій особистий світ. В образі Робінзона автор втілює багатовікову історію боротьби людства за існування, особливо підкреслюючи визначальну роль праці. Напружена праця і творча діяльність розуму становлять, на думку Дефо, першоджерела перетворення світу й духовного звеличення людини.

Роман "Робінзон Крузо" мав феноменальний успіх у читача, що спонукало письменника на створення продовження. Ним став роман "Подальші пригоди Робінзона Крузо" (1719), а через рік "Серйозні роздуми протягом життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо, з його баченням ангельського світу" (1720). Художній рівень та ідейний зміст цих двох романів виявився значно нижчим за перший.

22.1). Тірсо де Моліна увійшов в історію світової літератури як засновник "вічного образу" дон Жуана та майстер "комедії ситуацій". Остання являє собою жанровий різновид комедії, побудований на несподіваному повороті сюжетної лінії, інтризі чи непередбачуваному збігу обставин. Драма про Дон Жуана. (іспанською — дон Хуан) написана, найімовірніше, на початку 1620-років, не увійшла до книг, виданих Тірсоу але збереглася у двох друкованих варіантах. Більш рання версія — "Севільський бешкетник, або Кам'яний гість"— вперше була надрукована у 1630 році під ім'ям Тірсо, але у збірнику п'єс Лопе та інших авторів. Скорочена версія, яка залишалася до 1878 року майже невідомою (і не перекладалася російською мовою),— була надрукована близько 1660 року, на цей раз під іменем Кальдерона. Вона мала назву "Довгий строк ви мені даєте!". Не можна з упевненістю стверджувати, що хоча б одна із цих версій являє собою первісний варіант (редакцію) твору, адже його втрачено. Новаторство Тірсо де Моліна полягає в тому, що він першим подав у літературі образ Дон Жуана, що набув рис "вічного образу". Пригадаємо, "вічні образи" — це літературні образи, які за глибиною художнього узагальнення виходять за межі конкретних творів та зображеної в них історичної доби; містять у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття. Виникаючи на конкретному історичному підґрунті, вони концентрують в собі вічні пошуки людини своєї першосутно-сті, свого призначення, закарбовують істотні риси людської природи.