Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій (кін. Хvііі — і пол. Хіх ст.)

Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці ХVІІІ — у першій третині ХІХ ст. Українські землі у складі Російської імперії: адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ. Національне та соціальне становище українського населення. Проникнення буржуазних рис повсякденного життя у побут мешканців міста і села. Життя великих міст.

Включення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії: адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ. Політика австрійського уряду щодо українців. Національне та соціальне становище українського населення. Зміни у побуті, стилі та традиціях життя міста і села.

Вплив міжнародних відносин на розвиток українських земель в першій третині ХІХ ст. Україна в Російсько-турецькій війні 1806—1812 рр. та Російсько-французькій війні 1812 р. Азовське козацьке військо.

Початок національного відродження. Національна ідея в суспільно-політичному русі України. «Історія русів». Українська автономістська ідея. Новгород-Сіверський гурток. Українське культурне відродження на Слобожанщині.

Поширення ідей Просвітництва у Західній Україні. Пробудження національного життя. Українська національна ідея в середовищі греко-католицьких священиків. «Руська трійця». Масонство в Україні. Україна в програмних документах декабристів. Повстання Чернігівського полку. Польське повстання 1830—1831 рр. і Україна.

Украї́нсько-радя́нська війна— збройний конфлікт між Радянською Росією та Українською Народною Республікою (УНР) в 1917—1921 роках за контроль над українськими землями, колишніми південно-західними губерніями Російської імперії. Складова частина громадянської війни на території колишньої Російській імперії. Формально була війною між прихильниками незалежної України зі столицею в Києві (УНР) і більшовицької маріонеткової держави — Української Соціалістичної Радянської Республіки (до 1919 відомої як Українська Народна Республіка Рад) зі столицею в Харкові. Призвела до значних втрат у тогочасному українському суспільстві. Закінчилася поразкою УНР, більшовицькою окупацією України і входженням УСРР до складу Радянського Союзу в 1922 році. Інша назва — україно-більшовицька війна.

Українсько-російський договір 1654 р.

На початку січня 1654 р. царське посольство прибуло до Переяслава, на який вказав Хмельницький як на місце проведення переговорів та проголошення акта прийняття царської протекції. Уранці

18 (8) Січня 1654 р. На старшинській раді прийняли ухвали по полудню провести в Переяславі загальну козацьку раду.

Зрозуміло, що процедура скликання подібного роду зібрання вимагала набагато більше часу для його підготовки. Адже після виснажливої осінньої кампанії 1653 р. козацьке військо було розпущене гетьманом по домівках і перебувало за сотні верст від Переяслава. У місті та його околицях знаходилися лише місцеві козаки та запрошені Хмельницьким на ралу вищі козацькі старшини.

Наступними днями, 19 і 20 січня, проходили українсько-російські переговори, на яких у загальних рисах обговорювався характер міждержавних взаємин. Остаточне вирішення цих питань було перенесено на московський раунд переговорів, що мав розпочатися згодом.

Після завершення переговорів з Бутурліним Хмельницький повернувся до Чигирина, де в середині лютого 1654 р. провів декілька старшинських нарад, на яких обговорювалося питання характеру і принципового змісту українсько-російського договору. У головних рисах проект передбачав залишити в недоторканності витворені в ході Української революції політико-адміністративний, військовий, судовий устрої Української держави, її фінансову систему та військо (чисельність якого мала становити 60 тисяч осіб). Залишалися незмінними також соціальна структура населення та форми соціально-економічної організації. Всі наявні в козацькій Україні соціальні верстви та групи населення отримували гарантії недоторканності їх прав і привілеїв (що стосується шляхти, козаків і православного духовенства) та непорушності статусу селянства, завойованого в ході Селянської війни. Гетьман (його влада визнавалась пожиттєвою) та козацька старшина зберігали за собою наявні владні повноваження у внутрішній політиці, а гетьманський уряд - у сфері зовнішньої політики. У містах, що володіли магдебурзьким правом, консервувалося міське самоврядування.

Остаточно проект було узгоджено та підписано Хмельницьким 27 лютого 1654 р., і саме тоді українське посольство на чолі з генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним і переяславським полковником Павлом Тетерею виїхало для узгодження позицій сторін до Москви. До царської столиці воно прибуло 21 березня, наступного дня йому було влаштовано урочисту зустріч і в'їзд у Москву, а 23 березня відбулася аудієнція в царських палатах. Після цього розпочалися переговори.

У ході переговорів російська сторона прийняла переважну більшість пропозицій гетьманського уряду, щоправда, виникли й деякі зауваження, пропозиції щодо коригування певних норм, і на цій основі точилися дискусії сторін. Внесені урядом Олексія Михайловича доповнення стосувалися двох таких моментів: за гетьманом зберігалося право зовнішньополітичної діяльності, але про її характер він був зобов'язаний інформувати Москву та утримуватися від зносин з Туреччиною та Річчю Посполитою без особливої на те вказівки царя; російський уряд відхилив запропоновану Хмельницьким модель фінансових взаємин Гетьманату з царем, за якої він мав сплачувати в царську казну щорічну фіксовану в розмірах грошову данину, натомість конституювавши положення, за яким зібрані українською адміністрацією кошти мали йти до царської скарбниці, а звідти повертатися на утримання козацького війська, адміністрації, системи судочинства тощо.

Певна річ, що внесені урядом Олексія Михайловича доповнення дещо обмежували прерогативи гетьманської влади, але загалом стосунки останньої з царем не виходили за рамки взаємин васалітету. Російський цар надавав Війську Запорозькому військову та в разі потреби політичну допомогу, а за це гетьман і старшина поступалися цареві певною часткою своїх повноважень. Зрозуміло, що немає підстав класифікувати ці події як "возз'єднання" чи "інкорпорацію" України Росією, адже Українська держава й надалі продовжувала існувати на політичній карті Європи.

Універса́ли Украї́нської Центра́льної Ра́ди — грамоти-прокламації, які видала Українська Центральна Рада для широкого загалу, як гетьмани козацької доби. Українська Центральна Рада (УЦР) видала 4 Універсали, які визначили етапи української держави — від автономної до самостійної.