- •2/Фізіологічні механізми емоційних станів.
- •3/Функції емоцій. Значення емоцій в житті людини.
- •4/Емоційне реагування.
- •5/Зв’язок емоцій з потребами людини.
- •6/Емоції і людська індивідуальність.
- •7/Сумління як вище емоційно-моральне почуття.
- •9/Стрес та види стресу.
- •10/Емоції і людські взаємовідносини.
- •11/Розвиток емоційної сфери у людини.
- •12/Емоційний інтелект.
- •13/Поняття про психічне напруження. Види та детермінанти психічної напруги.
- •14/Фізіологічні основи волі. “Акцептор дії” в.А.Анохіна. Роботи в галузі дослідження волі в.А.Іванникова, в.І.Селіванова, н.А.Бернштейна та в.М.Бехтерєва.
- •15/Мотиваційні аспекти волі.
- •16/Простий та складний вольовий акт.
- •17/Основні психологічні теорії волі.
- •18/Психологічна структура вольової дії.
- •19/Вольові якості людини та їх розвиток.
- •20/Порушення волі.
- •21/Гуморальні теорії темпераменту.
- •22/Соматичні теорії темпераменту.
- •23/Дослідження проблеми темпераменту в роботах і.П.Павлова.
- •24/Фізіологічні основи темпераменту та його структура.
- •25/Темперамент як фізіологічний фактор поведінки. Тілесні прояви темпераменту.
- •26/Темперамент як властивість особистості.
- •27/Темперамент та діяльність. Поняття індивідуального стилю діяльності та залежність індивідуального стилю діяльності від особливостей темпераменту.
- •28/Характерні ознаки темпераментальних властивостей. Переваги та недоліки типів темпераменту.
- •29/Взаємозв’язок темпераменту з психічними процесами. Ответ в конце документа!!! (таблица)
- •30/Залежність стилів спілкування від властивостей темпераменту.
- •31/Особливості характеру як психічного феномену.
- •32/Закономірності формування характеру.
- •33/Поняття рис характеру.
- •34/Структура характеру та його властивості.
- •35/Індивідуальне та типове в характері.
- •36/Взаємозв’язок характеру і темпераменту.
- •37/Проблема типології характеру; основні напрями характерології (фізіологічні, конституційні тощо).
- •38/Концепція “акцентуйованих особистостей” к.Леонгарда.
- •39/Класифікація акцентуацій характеру за а.Лічко.
- •40/Розвиток характеру та стратегії виховання. Викові особливості становлення рис характеру.
- •41/Типологія маніпулятивних типів характеру за е.Шостромом.
- •42/Типологія соціальних характерів за е.Фромом.
- •43/Задатки як природні передумови до розвитку здібностей.
- •44/Зв’язок здібностей з успішністю виконання діяльності.
- •45/Компенсація розвитку одних здібностей іншими.
- •46/Властивості нервової системи людини та розвиток здібностей.
- •47/Поняття функціонального органу як анатомо-фізіологічної основи людських здібностей.
- •48/Умови і передумови формування людських здібностей.
- •49/Міжстатеві індивідуальні розбіжності в здібностях.
- •50/Здібності, обдарованність та талант: взаємозв’язок та різниця в цих явищах.
- •51/Поняття мотивації та диспозиції.
- •52/Напрями дослідження мотивації. Теорії мотивації.
- •53/Проблема базової мотивації.
- •54/Проблема внутрішньої та зовнішньої мотивації.
- •55/Структура та основні параметри мотиваційної сфери людини.
- •56/Головні диспозиційні перемінні: мотив, потреба, ціль.
- •57/Ситуативна мотивація. Дослідження школи к.Левіна.
- •58/Мотивація і особистість. Захисні механізми особистості.
- •59/Свідома та безсвідома мотивація.
- •60/Поняття та теорія каузальної атрібуції.
- •61/Самооцінка та рівень домагань як фактори мотивації.
- •62/Поведінка людей з різними мотивами в різних соціальних ситуаціях.
- •63/Мотивація влади.
- •64/Структура діяльності за Леонт’євим.
- •65/Основні принципи психологічної теорія діяльності (принцип активності, принцип єдності свідомості та поведінки тощо).
- •66/Механізм утворення мотивів (механізм зсуву мотиву на ціль).
47/Поняття функціонального органу як анатомо-фізіологічної основи людських здібностей.
Ответ на вопроса о том, что поддерживает формирующиеся или уже сформированные высшие способности человека, предложил А. А. Ухтомский. Он высказал гипотезу, согласно которой в организме, в процессе развития высших способностей человека формируются новые органы, которые с рождения отсутствуют и с помощью которых эти способности поддерживаются на анатомо-физиологическом уровне. Такие органы получили название функциональных в отличие от обычных телесных органов, которые имеются у человека от природы. По определению Ухтомского, функциональный орган — это новая анатомо-физиологическая структура, включающая в себя как части тела, так и отделы центральной нервной системы, работающая как единое целое и обеспечивающая проявление умений и навыков человека, которые входят в состав формирующихся высших способностей человека. Функциональный орган прижизненно складывается из элементов, которые имеются в организме с рождения. Однако связи между этими элементами не являются прирожденными, они формируются и закрепляются по мере развития соответствующей высшей способности. Рассмотрим в качестве примера принципиальную схему функционального органа, соответствующего такой способности, как письмо. Оно, как известно, приобретается человеком при жизни, включает в себя не только знания языка и грамматических правил, но и довольно сложные двигательные умения и навыки, а главное — согласованный контроль письма как сложного вида деятельности со стороны органов, управляющих движениями, и органов зрения. В письме участвуют мышцы руки, части центральной нервной системы, расположенные в теменных и затылочных отделах коры головного мозга. Врожденные связи между ними, необходимые для письма, отсутствуют. Они-то и формируются по мере того, как человек учится писать. Будучи созданными в процессе обучения письму, эти связи вместе с соответствующими мышцами и отделами коры головного мозга становятся функциональным органом письма. Аналогичные функциональные органы, имеющие свою структуру, образуются по мере развития у человека других высших способностей. Функциональные органы являются довольно устойчивыми потому, что они формируются в детстве и постоянно подкрепляются участием человека в той деятельности, которой данный функциональный орган управляет. Поэтому человек не утрачивает соответствующие способности даже тогда, когда в течение долгого времени он не пользуется ими. Если, например, человек когда-то усвоил родной язык, научился писать, ходить на двух ногах или ездить на велосипеде, он это не забудет до конца своей жизни.
48/Умови і передумови формування людських здібностей.
Умовами і передумовами розвитку здібностей є, насамперед, обставини життя людини:
1. Наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного працею багатьох поколінь людей. Це середовище штучне, включає безліч предметів матеріальної і духовної культури, що забезпечують існування людини і задоволення її власне людських потреб.
2. Відсутність природних задатків до користування відповідними предметами і необхідність навчання цього з дитинства. 3. Необхідність участі в різноманітних складних і високоорганізованих видах людської діяльності.
4. Наявність з народження навколо людини освічених і цивілізованих людей, які вже мають необхідні їй здібності, спроможні передати потрібні знання, уміння і навички і застосовують при цьому відповідні засоби навчання і виховання.
5. Відсутність в людини з народження жорстких, запрограмованих структур поведінки типу природжених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціонування психіки, і можливість їх формування під впливом навчання і виховання.
Кожна з названих обставин є необхідною для перетворення людини як біологічної істоти, яка від народження має деякі елементарні здібності, властиві і багатьом вищим тваринам, у соціальну істоту, яка набуває і розвиває власне людські здібності. Соціально-культурне середовище дозволяє розвивати здібності, що забезпечують правильне користування предметами матеріальної та духовної культури і розвиток необхідних для цього здібностей (вони формуються й удосконалюються в процесі навчання користування відповідними предметами). Необхідність включення в специфічно людські види діяльності з раннього дитинства змушує батьків піклуватися про розвиток у дітей потрібних для них здібностей, а згодом, коли самі діти стають дорослими, створює в них потреби в самостійному набуванні відповідних здібностей. Оточуючі дитину дорослі люди, здебільшого уже володіючи необхідними здібностями і засобами навчання (у вигляді готових предметів матеріальної і духовної культури, котрими треба навчитися користуватися), забезпечують безупинний розвиток потрібних здібностей у дітей. Вони, у свою чергу, охоче приймають відповідні навчальні і виховні впливи, швидко засвоюють їх завдяки пластичному і гнучкому, пристосованому до навчання мозку. Задатки, що необхідні для розвитку людських здібностей, під впливом усього цього складаються в дитини досить рано, приблизно до трьох років, забезпечуючи надалі вже не природний, а соціальний її розвиток, включаючи становлення багатьох здібностей, аналога котрим немає навіть у дуже високорозвинених тварин.