Лекція 1. Тема «Предмет і завдання психології, її місце в системі наук»
План
Предмет та об’єкт психології.
Основні розділи психології.
Методи дослідження в психології.
Завдання психології.
Місце психології в системі наук.
На всіх етапах історії суспільні потреби людей визначали пріоритетні напрями розвитку науки. Тривалий час на першому місці була механіка, потім її замінила біологія, далі кібернетика, соціологія. На зламі ХХ – ХХІ ст. значну зацікавленість викликає психологія.
Об'єктом кожної науки є та реальність, яку вона вивчає, безвідносно до самого факту вивчення (тобто оскільки ця реальність є об'єктивною). Об'єкт психології становить психічна реальність як така. Якщо не мати сумнівів в існуванні цієї реальності, то психологія теж має право на існування. У чому ж специфіка психічної реальності? За видатним вітчизняним психологом Г.І. Челпановим, який стояв біля витоків наукової психології взагалі, відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних, які складають предмет наук про природу, полягає в тому, що: 1) психічні явища не можуть бути сприйнятими через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можуть безпосередньо пізнаватися тільки шляхом внутрішнього досвіду; 2) психічні явища можуть бути підвладні безпосередньому спогляданню тільки тої особи, яка їх переживає – тоді як фізичні явища можуть сприйматися великим числом споглядачів; 3) психічним явищам не може бути приписана просторова протяжність (на відміну від явищ, скажімо, фізіологічних). Щодо третього пункту можна зазначити, що згідно сучасним поглядам просторовість психічним явищам може бути приписана (але не протяжність у “фізичному” просторі, яку справедливо заперечував Г.І. Челпанов).
Предметом кожної науки має бути сутність її об'єкту. Що ж може бути визначеним як сутність психічного? На це питання є дуже багато відповідей,
оскільки предмет науки (на відміну від об'єкта) залежить від того кута зору, під яким сприймають досліджувану реальність науковці.
Слово «психологія» вперше заявило про себе наприкінці ХVІ ст.. у працях відомого магдебурзького професора філософії Р. Гокленіуса і його учня
О. Гасмана. Воно виникло шляхом поєднання двох грецьких слів: psyche (душа) і logos ( слово,вчення ) . Поняття «психіка» позначало психічні явища в житті людей і тварин. Однак у той час поняття «психологія» не набуло визнання. Воно поширилося у науці лише у ХVІІІ ст.. після виходу книг німецького філософа Крістіана Вольфа «Емпірична психологія» і «Раціональна психологія».
Коло психічних явищ, які почала вивчати психологія, охоплювало найрізноманітніші вияви психіки.
До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (наприклад, стан афекту або кризи), психічні якості (наприклад, особистісна тривожність, креативність).
Специфіка психічних процесів, станів і властивостей залежить від індивідуально-психологічних особливостей людини – темпераменту, характеру психічних явищ, здібностей тощо. Усю сукупність психічних явищ у розмаїтті їх проявів, взаємозв’язків і динаміці нерідко називають психічним життям людини.
Будь-яка наука не обмежується лише збиранням і описуванням фактів, а переходить до їх пояснення шляхом виявлення законів, яким вони підпорядковані. Тому разом із психологічними фактами психологія вивчає і психологічні закономірності та психологічні закони. Психологічні закони не можна повністю розкрити без розуміння механізмів психічної діяльності.
Психіка властива і тваринам. Ось чому психологія – це наука про психіку людини і тварини.
Психологія (гр. psyche – душа і logos – слово, вчення) – наука про факти, закономірності та механізми психічного життя людей і тварин.
За допомогою спеціальних методів вона виявляє особливості та закономірності розвитку психіки, функціонування її механізмів. ЇЇ завданнями є розкриття закономірностей і законів виникнення, розвитку і перебігу психічної діяльності людини, становлення її психічних властивостей. Психологія з'ясовує життєве значення психіки і сприяє підвищенню психологічної культури індивідів та суспільства. Здобуті нею знання спрямовуються на підвищення якості життя, рівня навчальної та професійної підготовки, поліпшення психічного здоров'я людей та гармонізацію їх взаємовідносин.
Основні розділи психології
На сучасному етапі психологія становить собою складне утворення з багатьох психологічних наук, що мають спорідненість у визначенні предмету й методу, але мають і певні розбіжності. Найдрібніші гілки дерева психологічного знання стосуються психологічної практики у певній сфері дійсності і засновані, виходячи з її потреб.
Всі психологічні науки поєднуються (прямо, чи опосередковано) із загальною психологією. Вона вивчає психіку людини, й загальні закономірності, встановлює логічний осередок (головний пояснювальний принцип) психології, визначає методологічні засади психологічних досліджень, формує категоріальний апарат, найбільш загальні психологічні поняття. Внутрішні підрозділи загальної психології традиційно визначають такі: вчення про розвиток психіки у філо- та онтогенезі людини, вчення про окремі психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення, увагу, процеси пам'яті, уяву, та ін.), стани і властивості людини. До загальної психології інколи відносять і психологію особистості – як вершину загальної психології, що вивчає найбільш інтегроване психічне утворення – особистість, її структурні й функціональні підрозділи та зв'язки між ними. Формування людини як суб'єкта життєтворчості, рушійні сили та умови самоактуалізації людини як носія потенцій дійсно людського буття – це сучасні пріоритети досліджень у галузі психології особистості. Методологічні засади загальної психології сьогодення невідривні від історичного процесу розвитку, становлення психологічних знань, уявлень та настанов, і в цьому поєднанні логічного й історичного аспектів розвитку психіки й знань про неї специфіка історії психології як галузі психологічної науки. Вікова психологія вивчає онтогенез людської психіки, специфічні психічні особливості індивіда в процесі зміни вікових стадій його розвитку; вона розгалужується на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, акмеологію (психологію зрілої людини) та геронтопсихологію (психологію старості). Диференціацію, психічні відмінності між окремими індивідами й групами, а також причини й наслідки цих відмінностей вивчає диференціальна психологія. Медична психологія вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого на різних етапах перебігу патологічного процесу. Психотерапія вивчає проблему впливів із лікувальною метою на психіку хворого. Комплекс знань, що містить систематичний опис процесу надання психологічної допомоги окремим людям, групам, чи організаціям, установам, становить собою консультативну психологію. Галуззю психологічної науки, що розробляє методи виявлення і виміру індивідуально-психологічних особливостей людини (тобто психологічні тести), є психодіагностика.
Відносно відокремленою від загальної психології є соціальна психологія, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, обумовлені включенням у соціальні групи. Соціальних психологів цікавлять процеси спілкування та психічні феномени, пов'язані з функціонуванням малих та великих груп. До соціальної психології тяжіє цілий ряд психологічних наук, пов'язаних із загальною психологією саме через неї (політична психологія тощо). Психологічні закономірності управлінської діяльності, психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів вивчає психологія управління. Психологічні закономірності виховного та навчального процесів, становлення і розвиток індивідуальності в умовах педагогічного впливу вивчає педагогічна психологія. Психологічні особливості трудової діяльності людини вивчає психологія праці. Психологічні закономірності функціонування систем «людина-машина» досліджує інженерна психологія. Найкращою метафорою, що пояснює структурну побудову психологічної науки, буде дерево. Можна вважати, що «корінням» психології є історія психології, «стовбур» дерева психологічної науки утворює загальна психологія, а інші галузі психології нагадують розгалужені гілки, деякі з яких відходять прямо від стовбура. «Листям» на цих «гілках» можна позначити конкретні шляхи практичного застосування психологічних знань у реальному житті. Щоб дерево зеленіло, йому потрібен міцний стовбур та надійне коріння. Умови для найшвидшого розвитку цього дерева створюють також інші науки.
Методи дослідження в психології
Специфіка психічної реальності потребує розроблення і застосування спеціальних методів її пізнання, що втілювали б вимоги об'єктивності, системності й генетичного підходу.
На основі аналізу особливостей усіх методів дослідження, які використовуються в психології, Б. Ананьєв розподілив їх на чотири групи.
Організаційні методи. До цієї групи належать порівняльний, лонгітюдний і комплексний.
Порівняльний метод, який іноді називають методом поперечних зрізів, реалізується шляхом зіставлення результатів дослідження окремих індивідів або груп.
Лонгітюдний метод застосовують при вивченні результатів багаторазових обстежень тих самих осіб впродовж тривалого часу.
Комплексний метод доречний тоді, коли те саме психічне явище вивчають різними засобами або навіть у різних науках.
Емпіричні методи. Сюди зараховують спостереження і самоспостереження, експеримент, тест, бесіду, анкету, інтерв'ю, аналіз продуктів діяльності, соціометрію та ін.
Кількісний і якісний методи оброблення даних. Кількісні методи – це визначення середніх величин якостей, що досліджуються, і мір їх розсіювання; визначення коефіцієнтів кореляції; факторний аналіз; побудова графіків, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез зібраних даних, їх порівняння і узагальнення.
Інтерпретаційні методи. Цю групу утворюють генетичний і структурний методи. Генетичний метод дає змогу інтерпретувати весь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку з виділенням етапів, стадій, критичних моментів тощо. Структурний метод є засобом встановлення структурних зв'язків між якостями особистості, що є предметом аналізу.
Одним із основних методів психологічних досліджень, який, у свою чергу, має кілька модифікацій, є спостереження – цілеспрямоване збирання психологічних фактів поведінки і діяльності особистості з метою їх подальшого аналізу і тлумачення.
Спостереження є методом психологічного дослідження тільки тоді, коли, послуговуючись ним, не обмежуються описом явищ, а переходять до пояснення їх психологічної природи.
Включене спостереження передбачає, що дослідник сам на певний час приєднується до групи, яка є об'єктом дослідження. Причому для групи він є не спостерігачем, а рівноправним членом, який бере участь у всіх видах трудової і громадської діяльності.
За невключеного спостереження дослідник не входить до складу групи, а веде спостереження ніби ззовні. Ніхто в групі не знає, що за ним спостерігають.
Провідну роль у психологічних дослідженнях відіграє експеримент – метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв необхідних психічних явищ.
Експериментатор сам моделює ситуацію дослідження, може змінювати її у процесі експерименту, а за необхідності провести його повторно.
Експеримент буває констатувальним, коли вивчають наявні психічні факти без зовнішнього втручання, і формувальним, коли психічні якості особистості досліджують у процесі навчання і виховання.
Лабораторний експеримент проводять в спеціально обладнаному приміщенні за допомогою психологічної апаратури відповідно до інструкції, яка визначає дії того, кого досліджують.
З початку ХХ ст. в психологічних дослідженнях почали широко використовувати тести.
Тест (англ. test – випробування) – короткочасне стандартизоване випробування, спрямоване на визначення у того, кого досліджують, показників розвитку певних психічних властивостей.
За допомогою тестів визначають наявність певних знань, навичок і вмінь, характеризують деякі властивості особистості, встановлюють професійну придатність людини тощо.
Діагностична цінність тесту значною мірою залежить від рівня наукового експерименту, достовірності покладеного в його основу психологічного факту та фахової підготовки дослідника. Нині розроблено й апробовано тестові методики, що використовуються при дослідженні різних психічних процесів і якостей людини.
Як допоміжне джерело фактів при проведенні психологічних досліджень використовують групу методів опитування, до якої належать бесіда, анкета, інтерв'ю та ін. Усі вони мають один спільний недолік – значну суб'єктивність одержаних результатів.
Бесіда – метод збирання фактів про психічні явища в процесі безпосереднього спілкування за спеціально розробленою програмою. Метод бесіди доцільно застосовувати для отримання відомостей про минуле людини, пояснення її теперішніх дій і вчинків.
Інтерв'ю (англ. іnterview – зустріч, побачення) – метод отримання соціально-психологічної інформації шляхом усного опитування.
На відміну від бесіди, інтерв'юер не повинен переривати респондента, коментувати його відповідь чи підштовхувати до певних висновків.
Зібрати матеріал, що стосується характеру, змісту, спрямованості думок, оцінок, настроїв людини дає змогу анкета.
Анкетування (лат. іnquerere – розслідувати, шукати) – метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою. Анкети поділяють на закриті та відкриті. У відкритій анкеті досліджуваний сам формулює відповідь на поставлене запитання, у закритій –вибирає одну із запропонованих.
Соціометрія є методом вивчення міжособистісних стосунків у малих групах. Обґрунтував його американський вчений Джекоб-Леві Морено (1892-1974).
Соціометрія (лат. societas – cуспільство; гр. metron – міра) – метод кількісного визначення взаємозв'язків, які утворюються між членами групи в процесі міжособистісного спілкування і взаємодії. На основі простої процедури взаємного вибору між членами групи за ознакою "симпатія – антипатія" розкривають структуру міжособистісних стосунків, визначають соціометричних зірок та аутсайдерів (ізольованих).
Аналіз продуктів діяльності – метод збирання фактів під час вивчення матеріалізованих результатів психічної діяльності людини – архівних матеріалів, щоденників, креслень, малюнків, виготовлених предметів тощо. Застосовуючи цей метод, дослідник має справу не з конкретною людиною, а з матеріальними продуктами її попередньої діяльності. Аналіз продуктів діяльності використовують у психології як допоміжний метод, бо не завжди на його основі можна визначити всі види психічної діяльності, що спричинили певний результат.
Реалізація будь-якого психологічного методу відбувається в умовах конкретного дослідження, яке складається з чотирьох етапів: підготовчого, експериментального, кількісного оброблення даних дослідження та інтерпретації одержаних результатів.
На підготовчому етапі ознайомлюються з проблемою дослідження, збирають необхідний матеріал, вивчають стан її розроблення в літературних джерелах тощо.
Експериментальний етап передбачає реалізацію обраної методики дослідження.
Кількісне оброблення зібраних під час експерименту матеріалів здійснюється за допомогою математично-статистичних методів: ранжування даних, визначення середніх значень, застосування кореляційного, дисперсного чи факторного аналізу. Вони дають змогу встановити достовірність зроблених висновків.
Інтерпретують одержані результати на основі конкретних психологічних теорій.
Вибір методу дослідження залежить від поставлених цілей, особливостей досліджуваних об'єктів, уподобань і досвіду дослідника.