33. Погляди на здібності в сучасних теоріях особистості.

34. Класичний психоаналіз з.Фрейда. Психоаналіз – перша всестороння теорія особливості.

35. Короткі біографічні відомості про з.Фрейда.

Зиґмунд Фройд народився в сім'ї Якоба Фройда та Амалії Натансон[1]. Батьки психоаналітика походять з Бучача (нині Тернопільська область), де жили до переселення в німецьке місто Фрайберг, що знаходилося поблизу кордонів Прусії та Австрії (нині — місто Пржибор у Чехії).

У статті «Моє життя і психоаналіз» Зигмунд писав: «Я народився 6 травня 1856 року у Фройбурзі в Моравії, маленькому містечку в нинішній Чехословаччині. Мої батьки були євреї, і сам я залишаюся євреєм. Про моїх предків з батьківського боку я знаю, що вони колись мешкали в рейнських землях, у Кельні; у зв'язку з черговим переслідуванням євреїв в XIV або XV століттях, сімейство перебралося на схід, і впродовж XIX століття воно перемістилося з Литви через Галичину до німецькомовних країн, до Австрії».

Якоб Фройд народився в 1815 році в місті Тисмениця (сучасна Івано-Франківська область), в Галичині, і провів там перші 25 років свого життя. У Тисмениці він уперше одружився і дав життя двом старшим братам Зигмунда — Еммануелю і Філіпу. Амалія Натансон також народилася в Україні, в місті Броди на Львівщині, виросла в Одесі. В 1860 році родина Фройда у зв'язку з фінансовими труднощами перебралась до Відня. В 9 років Фройд вступає до гімназії Сперл (середня школа), де став одним з кращих учнів, та закінчив її на відмінно в 17 років.

[ред.] Юність

Після завершення гімназії Фройд планував зробити воєнну або ж політичну кар'єру, але в наслідок антисемітських настроїв та матеріальних труднощів його амбіції були повністю знищені цими причинами.

У 1881 році він на відмінно здає випускні екзамени та отримує ступінь доктора медицини. В березні 1876 року Фройд під пильним наглядом професора Карла Клауса досліджує статеве життя вугрів . В частковій мірі, вивчав наявність сім'яників у самців. Це була його перша наукова робота. В 1884 році винайшов метод зафарбовування нервових шляхів хлоридом золота, спосіб такого роду був визнаний недосконалим.

У 1882 році Фройд приступив до медичної практики. Наукові інтереси привели його до головної лікарні у Відні, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатомії. На початку 1880-тих років зближується з Йозефом Брейєром та Жаном-Мартеном Шарко, які значно вплинули на вибір Фройдом напрямку наукової діяльності[2].

У 1886 році Фройд вступає в шлюб з Мартою Бернейс (Martha Bernays)[3]. В подальшому у них народилось шестеро дітей — Матильда (1887—1978), Жан Мартін (1889—1967, названий в честь Шарко), Олівер (1891—1969), Ернст (1892—1970), Софія (1893—1920) та Анна (1895—1982). Саме Анна Фройд стала послідовницею батька, заснувала дитячий психоаналіз, систематизувала та розробляла психоаналітичну теорію, внесла значний вклад в теорію та практику психоаналізу в своїх роботах.

[ред.] Зрілість

У 1891 році видана робота Фройда «Про афазію», в якій він уперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятої на той час концепції локалізації функцій мозку в певних його центрах і запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки та її фізіологічних механізмів. У статті «Захисні нервопсихози» (1894) та роботі «Дослідження істерії» (1895, спільно з Й. Бреєром) було засвідчено, що існує зворотня дія психічної патології на фізіологічні процеси та залежність соматичних симптомів від емоційного стану пацієнту. З початком XX століття починає видавати свої основні наукові роботи:

«Тлумачення снів» (1900) «Психопатологія повсякденного життя» (1901) «Леонардо да Вінчі — Спогад дитинства» (1910 «Тотем і табу» (1913) «Лекції до вступу в психоаналіз» (1916—1917) «По ту сторону принципа задоволення» (1920)«Психологія масс та аналіз людського „Я“» (1921) «Я та Воно» (1923)

У 1923 році у Фройда виявлений рак піднебіння. Вчений переніс 33 тяжких операції, але продовжував працювати до останніх днів свого життя. У 1930 році Фройд став лауреатом премії Ґете.

Історія психоаналізу бере свій початок в 1880-тих роках у Відні, коли Зігмунд Фрейд працював над розробкою ефективнішого способу лікування неврологічних та істеричних захворювань. Деякий час раніше Фрейд зіткнувся з тим фактом, що частина розумових процесів не усвідомлювалась ним як результат його неврологічних консультацій у дитячій лікарні, і при цьому він виявив, що у багатьох дітей, які мають розлади мовних функцій, відсутні органічні причини для виникнення даних симптомів. Пізніше у 1885 році Фрейд проходив стажування в клініці Сальпетрієр під керівництвом французького невролога та психіатра Жана-Мартена Шарко, який здійснив на нього дуже сильний вплив. Шарко звернув увагу на те, що його пацієнтки часто страждали такими соматичними захворювання, як параліч, сліпота, пухлини, не маючи при цьому ніяких характерних в таких випадках органічних порушень. До роботи Шарко вважалось, що жінки з істеричними ознаками мали блукаючу матку (hystera по-грецьки означає «матка»), але Фрейд встановив, що у чоловіків також могли виникати подібні психосоматичні симптоми. Фрейд також ознайомився з експериментами в області лікування істерії, які проводив його наставник та колегою Йозефом Бреєром. Це лікування являло собою поєднання гіпнозу та катарсису та й пізніше у цьому методі процеси розрядки емоцій отримали назву «абреакція».

Попри те, що більшість вчених вважали сновидіння або набором механічних спогадів про минулий день, або безглуздим набором фантастичних образів, Фрейд розвивав точку зору інших дослідників про те, що сновидіння є зашифрованими повідомленнями. Аналізуючи асоціації, які виникали у хворих у зв'язку з тою чи іншою частиною сновидіння, Фрейд робив висновки про розлади (етіологія). Усвідомлюючи виникнення свого захворювання, пацієнти, як правило, виліковувались.

У молоді роки Фрейд зацікавився гіпнозом та його використанням для допомоги душевнохворим. Пізніше він відмовився від гіпнозу,надаючи перевагу своєму власному методу вільних асоціацій та аналізу сновидінь. Ці методи стали основою психоаналізу. Фрейд також цікавився тим, що називали істерія, а зараз відомо нам як конверсійний синдром.

Уперше термін «психоаналіз» був використаний Фрейдом французькою мовою 30 березня 1896 року в опублікованій ним статті про етіологію неврозів у «Неврологічному Журналі». В 1900 році він видає свою першу самостійну роботу «Тлумачення сновидінь», яка присвячувалась аналізу неврозів з допомогою вивчення сновидінь аналізанта. Здійснювати дослідження з використання методу вільних асоціацій, він прийшов до висновку, що джерелом неврозу більшості аналізантів є придушені сексуальні бажання (лібідо). При порушеннях розвитку лібідо (наприклад при фіксації на матері - едіпів комплекс) воно не може бути вдоволене і проявляється у вигляді симптомів психічного захворювання. Також невгамований потяг може бути перенаправлено на не сексуальні цілі (сублімація). Відповідно, у цій концепції прояви заглушених сексуальних бажань можуть бути знайдені не тільки в снах та неврозах, але й в літературі та мистецтві (а також і в інших породженнях людської свідомості).

У ранніх роботах Фрейда (до 1920 року) в якості джерела неврозів розглядається конфлікт несвідомого стану (який керується «принципом задоволення») та свідомості, яка прагне до самозбереження («принцип реальності»). Внаслідок цього головна увага зосереджується на конфлікті всередині психічної інстанції, яка керується принципом реальності. У праці «Я та Воно» Фрейд виділяє в структурі психіки три компоненти — «Воно» (ід), «Я» (его) та «Над-Я» (супер-я). «Воно» відповідає за позасвідомий потяг, «Я» — принцип реальності. «Над-Я» формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування над психікою стає неусвідомленим, приводить до виникнення так званої «совісті» і неусвідомленого почуття провини.

Більша частина сучасних психоаналітиків не визнає придушену сексуальність джерелом всіх психічних розладів, переважно сексуальне трактування образів у снах також викликає сумніви. Водночас запроваджене Фрейдом поняття несвідомого, метод пророблення прихованих причин симптомів та «економічний» розгляд психічних процесів, як взаємодії відособлених інстанцій, лежить в основі більшості шкіл сучасного психоаналізу, психотерапії та теорії особистості. Ідея в тому, що твори мистецтва можуть розглядатись як результат невротичних переживань творця та прояву неусвідомленого. Таке тлумачення мало величезний вплив на культуру ХХ століття. Теорії Фрейда та його методи лікування викликали полеміку у Відні в XX столітті і досі залишаються предметом гарячих суперечок. Ідеї Фрейда часто обговорюються та аналізуються в літературних та філософських роботах в додаток до неспинних дискусій в наукових та медичних роботах. Його часто називають «батьком психоаналізу»

Концепції та вчення Фрейда нерідко опинялось під забороною в Радянському Союзі та нацистській Німеччині, оскільки йшли в розріз з державними ідеалами та консервативною мораллю тоталітарних держав. Концепції Фрейда зачіпають такі гостро-етичні проблеми як:

* інцест (едіпів комплекс) та гомосексуалізм, з точки зору Фрейда табу на проявлення подібних зносин є продуктом культури,

* причини виникнення табу,

* поява вождя,

* походження монотеїстичних релігій (висування власної версії також зустрічало неприйняття у релігійних громадян).

У Радянському Союзі після революції використання психоаналізу віталось, був відкритий державний психоаналітичний університет. В середині 20-х точилась бурхлива полеміка навколо Фрейда та психоаналізу, питання про те, чи потрібна ця наука молодій радянській країні. Врешті-решт психоаналіз був оголошений брехнею та буржуазним вченням, несумісним з марксизмом. Так, А. Вар'яш вказував, що Фрейд «ігнорує економічну структуру суспільства», фрейдівське розуміння позасвідомого «не здатне пояснити появу класів», а фрейдизм в цілому не може прийти «до правильних висновків».

А. Залкінд відзначав „властивий його вченню, «сексуальований» гегелівський ідеалізм“ та еклектизм, з «сильним метафізичним присмаком». Сталін безпосередньо приклав руку до цього повороту в науці, вірніше ініціював процес її політизації та деідеологізації.

Апогеєм всіх цих знущань з Фрейда є нацистські переслідування. У третьому рейху за дослідження в сфері Фрейда клеймили, як людину яка хворіє статевими розбещеннями, непристойну та аморальну людину. Тільки завдяки особистому втручанні Франкліна Рузвельта та інших впливових осіб, а також досить великому викупу, який оплатили нацистам, його вдалось вивезти до Англії.